«Не передбачалося що маленькі жінки будуть служити» – інтерв’ю з Іриною бойовим медиком.

Ірина, служила бойовим медиком під Лисичанськом до того, як російська армія захопила місто. Ірина розповіла про службу в Збройних Силах України, також підкреслила важливу роль волонтерів на фронті.

[Клітіна] Скажіть що мотивувала Вас, таку красиву жінку піти на фронт?

[Ірина] Я вважаю що кожна людина має працювати там де приносить найбільшу користь. Я до війни займалася волонтерською діяльністю, надавала першу медичну допомогу у складі волонтерської організації. Я думала що піду служити в територіальну оборону і стану медиком, щоб надавати першу медичну допомогу на фронті, так вона і сталося.

[Клітіна] А як сприйняла ваша сім’я таке рішення?

[Ірина] Я пішла в територіальну оборону навчити військових як користуватись турнікетами і аптечкою що їм надають. Бійці одного з підрозділів зраділи що тепер їм буде спокійніше на фронті після навчання, і я відповіла – тож забирайте й мене, вам буде іще спокійніше.

Я написала чоловіку що мене забрали в територіальну оборону, і він відповів що так і думав. Чоловік розуміє моє рішення, не скажу що він дуже задоволений що я на службі і ризикую життям, але він з великим розумінням ставиться.

[Клітіна] Тобто він вас очікує з фронту?

[Ірина] Можна сказати що так.

[Клітіна] Ви були на передовій, у Лисичанську де велись масштабні обстріли російською артилерією, мабуть, це дуже страшно, скажіть як ви це перший раз сприйняли?

[Ірина] Я психологічно була готова до того що будуть обстріли, буде небезпека, ймовірність поранення або навіть загибелі. Так, коли приїхали на передову, там було страшно, насправді я не очікувала що ми поїдемо аж туди і буде так багато обстрілів.

[Клітіна] Російська армія дуже сильно обстрілювала?

[Ірина] Росія дуже хотіла захопити ту місцевість, мабуть, стратегічно росіянам це було необхідно, думаю, щоб галочку поставити – ось ми захопили Луганську область. Російські війська не шкодували нічого, було залучено все що в росіян було – постійно велись обстріли, не було режиму тиші взагалі ніколи.

[Клітіна] А фосфорні бомби ви бачили?

[Ірина] Так, фосфорні, касетні бомби, були танки, артилерія, міномети – все що було в російської армії, усім вони закидали нас.

[Клітіна] Чи багато поранених з нашої сторони, хоча б те що ви можете сказати?

[Ірина] Так поранених багато і були дні коли вже о пів на шосту вже викликають на виїзд, швиденько прокидаєшся, збираєшся на ходу й о пів на другу ночі приїзджаешь назад і цілий день на виїздах і на евакуації медичній.

[Клітіна] Я бачу що ви отримали поранення руки, скажіть як це сталося?

[Ірина] У мене два поранення насправді, перше поранення було на точці передачі поранених, наш екіпаж медичний чекав коли нам привезуть поранених з позицій і по місцю де ми чекали вдарила крилата ракета – там були і загиблі і тяжко поранені я дуже легко тоді обійшлась – у мене легкі поранення ноги і руки. Ми там з тими хто був витягнули важкопоранених, дуже швидко затягнули в машину, яка іще була ціла і дуже швидко втікали, поки не прилетіло іще раз.

Я поїхала у лікарню, мені сказали що так, уламки всередині, часу вирізати уламки не було. Я написала відмову від госпіталізації й повернулась, бо екіпажів медичних мало, а роботи багато, втрачати час немає коли.

[Клітіна] Зараз ви теж плануєте повернутися на фронт?

[Ірина] Так. Потім у мене було друге поранення, коли ми теж на медичній евакуації були ми евакуйовували 2 х поранених і машина наїхала на якийсь уламок і вона перевернулася кілька разів. В принципі всі живі майже цілі, в мене перелом руки. Тут вже я вийшла зі строю на певний час, я відновлююсь зараз, лікуюсь по максимуму і планую повертатись на фронт.

[Клітіна] А багато жінок взагалі служить, це в основному медики?

[Ірина] По моїм оцінкам десь 2-3%, може трошечки більше – це з того що я бачила, в основному медики. Дуже часто кажуть якщо дівчинка, військова, то іди в медики.

[Клітіна] Тобто є якесь певне ставлення?

[Ірина] На жаль так. Залишилось певне ставлення до жінок і я сама стикалась не раз – ой та ти ж дівчина, тобі треба дітей народжувати і дома за кухнею стояти. Стикаєшся з таким, але у моєму підрозділі взагалі ніяких проблем з тим що я дівчині і слабша, чи щось подібного немає.

[Клітіна] Прекрасно що є така повага. А ось сьогодні Міністерство оборони анонсувало нову жіночу форму, що ви про це думаєте?

[Ірина] Треба дивитись що за форма, для мене найбільша проблема це з розмірами, найменший розмір що можуть мені знайти на два-три розміри більше ніж мій, мабуть, не передбачалося що маленькі жінки будуть служити. Тому чекаємо на нову форму.

[Клітіна] Мені здається що сукня, мабуть не дуже буде практично у цьому випадку. Іще таке питання, чи вистачає медикаментів і обладнання, які потреби є на фронті?

[Ірина] Потреби на фронті це в першу чергу турнікети, перев’язка, кровоспинні засоби. Така ситуація що дуже багато допомоги іде через волонтерів – здебільшого все через волонтерів.

Я з своєї сторони витрачаю ті гроші що платить ЗСУ, дуже багато моєї зарплати пішло на медикаменти для забезпечення свого підрозділу, щоб у них були турнікети, перев’язка, якщо боєць десь вдарився, то потрібно чимось обробити рану умовно. Батальйон теж забезпечує, але це дуже не великий відсоток від того що потрібно.

[Клітіна] Тобто волонтерська допомога потрібна?

[Ірина] Я взагалі не знаю як би без волонтерів військовослужбовці жили.

[Клітіна] Ви й медик, ви й донор, ви й волонтер… Ви зараз збираєте на щось кошти наразі?

[Клітіна] Чи були якісь кумедні випадки на службі, цікаво?

[Ірина] Не знаю чи можна це назвати кумедним випадком. Коли наша машина перевернулася ми везли двох хлопців з контузією зробити крапельницю, бо голова болить. Вони цілі просто забилися, виходять з перевернутої машини і кажуть – от ми й поїхали полікуватися з контузією, іще додатково додали травм.

[Клітіна] Скажіть який моральний дух нашої армії, чи тримаються там наші? Я читала що співвідношення сил української і російської армії було один до десяти, як це все сприймають наші військові?

[Ірина] Все правильно, російські сили вони дуже переважають, складна ситуація була і обстановка – дуже важко. Я не знаю на чому тримаються наші збройні сили і наші хлопці, я настільки ними захоплююсь. Вони працюють, обороняються, стоять і не здаються, не зважаючи що вони уже там чотири місяці на передовій, у них немає вихідних чи відпусток і тому подібних речей, але вони працюють і роблять це якісно. Так, вони втомлені, але не жаліються, а працюють – треба то треба. Не знаю як вони це роблять і звідки у них стільки сил, цю армію не перемогти з такими воїнами.

[Клітіна] Ви захоплюєтесь ними, а я захоплюсь вами. З такими жінками нас точно не перемогти. Дуже дякую Вам за це інтерв’ю.