Українська спільнота, окрім допомоги армії та постраждалим громадян, не забуває і про тварин. З початку великої війни багато людей почали займатися порятунком та годуванням покинутих тварин, що залишилися самі в закритих квартирах. Деякі власники приймали рішення не брати з собою домашних улюбленців, думаючи, що вони їдуть на декілька днів, або ж було кому доглянути. Але коли стало зрозуміло, що війна не закінчиться через два-три тижні, чи нові доглядачі теж тікали від обстрілів, потрібно було рятувати тварин. Власники домівок дистанційно надавали згоду на злам дверей або стіни в квартирах, аби врятувати тварину.
Kyiv Post поспілкувався з людьми, які рятували своїх домашніх улюбленців від війни. А також із тими, хто не тільки допомагав тваринам, а й знайшов собі відданого друга до кінця життя.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
«Заради забави росіяни засунули Боні в грудину ножа»
Олександр Вільшановський, директор фонду «Тварини війни», що займається рятуванням тварин у Київській області, розповів зворушливу історію про американського бультер'єра на ім‘я Боня. У травні собаку віком у 5,5 років, принесли до Олександра та попросили про допомогу.
«Із самого дитинства вона жила в Бородянці, а до мене потрапила після ножового поранення грудної клітки. Заради забави російський окупант засунув їй у грудину ножа», — розповів Kyiv Post Олександр Вільшановський.
Сусіди, побачивши фактично відкриту грудну клітину, спробували врятувати собаку за допомогою наявних предметів. Тож без будь-яких медикаментів вони зашили рану звичайними нитками та голкою. Після двомісячного годування комбікормом для курей вони привезли собаку до Олександра.
Але згодом виявилося, що Боня має занедбані проблеми зі здоров‘ям: у собаки гнили вуха зсередини та підшкірний кліщ, який повністю знищив фолікули. Втім, директор фонду «Тварини війни» почав займатися відновленням здоров‘я собаки, а вона йому за це віддячила відданістю й теплотою. Її обличчя стало логотипом фонду.
Собака Боня, яку вилікували
“Заради розваги тварин вбивають тільки покидьки”
Таку моторошну картину було знайденому в одному з дворів у Ворзелі (Київська область). Поруч були також пакети з собачими нутрощами. Скоріше за все, солдати росармії їли чиїхось домашніх улюбленців. За словами очевидців, як мінімум собак було дві, бо на шурупі знайдено два види шерсті.
Крім того, очевидці відшукали прищеплені курячі крила до мотузок. Випадки таких звірств не є одинокими. Місцеві мешканці, які пережили окупацію, свідчили про те, як окупанти застрелювали собак, «щоб не гавкали», чи котів, бо щось не сподобалося.
У Гостомелі росіяни знищили стайню «Олександрія» після того, як пробули там майже 10 днів. Там вони живцем спалили близько 25 коней. До цього погрожували власниці розстріляти тварин, якщо конюхи не покинуть комплекс.
Перебуваючи в селі Гусарівка на Харківщині, росіяни морили голодом корів. А коли місцеві йшли на крик, щоб погодувати худобу, – розстрілювали і їх.
Відходячи з Київщини наприкінці березня, росіяни знищили ферму. «Росармія від нас пішла, застрелила всіх овець і кіз. Залишився тільки козел Амбер. Нема слів, ні прокльонів, ні співчуття. Можна зрозуміти, якщо вбивати заради їжі, але заради розваги… Так вчиняють тільки покидьки», — розповіли власники ферми.
Порятунок кота в закритій квартирі
Порятунок тварин зачинених у квартирах - не проста операція. У деяких містах та селах навіть не було такої можливості через активні бої та окупацію, зокрема у Київській області. Але господарі надзусиллями шукали шляхи, як зберегти життя своїх тварин та витягнути з покинутих осель. Однією з таких історій з Kyiv Post поділилася Наталія з Києва.
«Нашого кота звати Пузик. Він максимально домашній та ховається за найменшого кіпішу. І головне, що завжди він знаходить загадкові місця та змушує годинами його шукати. Думаю, що 24 лютого він зробив те саме: почув вибухи, злякався та сховався. На випадок війни ми з чоловіком мали чіткий план — не збирати речей, а тільки схопити доньку та кота, аби поїхати за місто», — згадує Наталія.
Подружжя зібрало дворічну доньку, а от Пузика так і не вдалося знайти у квартирі. Навіть, до сьогодні власниця досі не знає, де у той нервовий день ховався її улюбленець. Тому довелося залишити багато води у всіх наявних глибоких тарілках та висипати весь корм. Адже було прийнято рішення спочатку евакуювати доньку, а потім повернутися за Пузиком. Втім, повернутися за котом ні наступного дня, ні пізніше — вже не було змоги.
«Ключі від квартири були тільки в нас. Я з істерикою вмовила працівницю пошти прийняти їх, аби відправити їх сестрі. Але машини вже не їхали. Операція з порятунку Пузика була просто неймовірною. Були десятки провальних планів та сотні дзвінків до зламувачів замків. Я не знаю, до яких висот доходив мій пульс, коли вже таки взялися ламати двері та виявилося, що наші нові недешеві двері не так вже й легко зламати навіть досвідченому профі», — розповіла хазяйка кота.
Але, на радість господарям, вже через кілька днів таки вдалося дібратися до Пузика. У цьому допомогла сусідка, взявши на себе всі клопоти. Тепер подружжя жартує, що жінка стала його хрещеною мамою.
«Але були знайомі, які мене засуджували та жартували: «А дитину ви свою не забули?». Перепрошую, але це моя перша війна. Як раз у той час материнське взяло верх. І я зробила все, аби врятувати кота. Хоча це було нервово і дуже дорого, я не жалкую про жодне з рішень», — підкреслила Наталія.
Знайшли кота господарі дуже переляканим, знадобилося пів дня, аби дістати його з квартири. І зараз, за словами Наталії, кіт досі не відійшов та лякається кожного разу, коли подружжя взувається. Окрім того, час від часу він втрачає свідомість з приступами нудоти.
Кіт Пузик
Місто Лиман — пекло для тварин
Окрім волонтерів, які збирають та доставляють гуманітарну допомогу на території, де проходять активні бойові дії, також є окремі організації волонтерів, які їздять допомагати тваринам. Однією з таких є Сніжана Бугрик, яка наразі зі своєю командою їздить до Лиману, що у Донецькій області.
«Ще по дорозі до Лиману бачиш стерті з обличчя землі села. Мертві тварини так і залишились лежати, а ті хто вижив — пішли в пошуках людей. Іноді вийде якийсь худий кіт, який не має сил вже йти та доживає останні дні. Ми залишаємо йому корм, а він проводжає нас без надії», — зазначає Сніжана.
Волонтери зазначають, що там, де є люди — десятки, сотні тварин. Як тільки бачать автівку, то біжать на зустріч. Скачуть, хто як може — хто на трьох лапах, хто сліпий, глухий або контужений у результаті обстрілів.
«Але всі дивляться в очі з надією на порятунок, але ти не можеш всіх врятувати. Втім, намагаємося не плакати та розсипати корм майже на кожній зупинці. Також вражає, як люди живуть у зруйнованих будинках, у підвалах без світла, тепла, води, але кожен піклується про тварин, навіть кашу для них у каструлях варять. І колись домашні та красиві тварини тепер хворі, облізлі, з ранами, блохами та покалічені. Я не зустріла жодної здорової тварини. Віруси торкнулися кожного: хворі очі, соплі та тихо і повільно помирають. Більшість із цих тварин не переживе зиму», — підсумувала волонтерка.
Але найбільш хворих тварин волонтери забирають до себе, лікують та шукають новий дім.
Підтримати порятунок братів наших менших можна через PayPal [email protected]. Або на картку Monobank 5358380880240398 чи ПриватБанк за призначенням «Благодійна допомога» через IBAN: UA693052990000026002036209188.
