Замість вступу
«Зеленський – диктатор з мінімальною громадською підтримкою» – ці слова, сказані президентом Трампом кілька тижнів тому, змусили світ затамувати подих. Останні кілька тижнів були сповнені перипетій, невизначеності навколо майбутнього підтримки України з боку США та перспективи американо-російського перезавантаження. Заяви членів адміністрації MAGA лише посилюють напругу. Важко не дивуватися – багато з них звучать так, ніби їх написав речник Кремля Пєсков. Але про що все це насправді?
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Як діє Америка
Все, що американці говорять публічно, спрямоване на створення хаосу, щоб потім ним керувати. На практиці це зводиться до наповнення медіа-простору масою заяв, що суперечать одна одній. Потім ЗМІ та коментатори чіпляються за них і фокусуються на кожній з них окремо, вганяючи суспільство в моральну паніку.
“Ми вирішили засліпити себе” - США відмовляються протистояти російським загрозам (Частина I)
Ми спостерігаємо це тоді, коли йдеться не лише про Україну, а й про Канаду як 51-й штат, про розширення території за рахунок Гренландії тощо. На першому засіданні кабінету Трампа віце-президент Джей Ді Венс сказав, що публічні заяви політиків не повинні розглядатися як елементи переговорів.
Він чітко вказав, що вони ведуть переговори не через ЗМІ, а в дискусіях із лідерами України та Росії. Така стратегія вносить плутанину серед міжнародних партнерів і сторін конфлікту, слугує меседжем для власних виборців, а також підживлює ЗМІ та коментаторів, які зазвичай фокусують свою увагу на окремих заявах.
Проблема в тому, що така стратегія не обов’язково означає конкретний план – вона може передбачати дії відповідно до описаного способу з паралельним очікуванням, що цілі викристалізуються з часом. З плином часу здається, що якщо такий план існує, то він може викликати щонайменше занепокоєння.
На чиєму боці Сполучені Штати?
Описаний вище modus operandi Вашингтона був чітко помітний на початку українсько-американських переговорів. Згадаймо 12 лютого, коли Володимир Зеленський зустрівся в Києві з міністром фінансів США Скоттом Бессентом. Саме тоді український президент відхилив запропоновану американцями угоду про видобуток корисних копалин. Ситуація супроводжувалася скандалом – саме в той момент президент США назвав Зеленського диктатором з мінімальною підтримкою.
Події розвивалися по синусоїді: невдовзі після цього терміни угоди були переглянуті, а 27 лютого під час зустрічі з Кіром Стармером Дональд Трамп відмовився від того, що сказав про президента України. Наступного дня Володимир Зеленський підписав оновлену угоду у Вашингтоні – це закінчилося публічною сваркою в Овальному кабінеті. Тим часом 18 лютого в Ер-Ріяді відбулася перша зустріч американської та російської делегацій на чолі з міністрами закордонних справ.
ЗМІ не встигали за подіями, і світ поринув у моральну паніку. Слова, сказані про Україну та її лідера, були шокуючими, і це не дивно, адже вони були відверто неправдивими. Однак слід пам’ятати, що до того часу потік американської допомоги Україні йшов безперебійно, а 27 лютого Білий дім оголосив про продовження санкцій проти Росії ще на один рік. На початку березня США зупинили військову допомогу Україні та обмін розвідданими з нею.
За кілька днів, після успішних українсько-американських переговорів у Саудівській Аравії, потік був відновлений. Звучить як шизофренія? Це правда. Це тому, що Байден привчив нас до думки, що Америка твердо стоїть на боці України. Всупереч очікуванням громадськості, нова американська адміністрація показала, що вона є третім гравцем, і що її цілі не обов’язково збігаються з цілями попередньої.
Чи можемо ми уявити собі продовження підтримки України та захисту її інтересів і водночас рух до перезавантаження відносин з Росією? Парадоксально, але так, навіть якщо Стів Віткофф вдарився об стіну в Москві. Втім, нічого не можна сказати напевно. «Я не заодно з Путіним. Я ні з ким не пов’язаний. Я орієнтуюся на Сполучені Штати Америки», – заявив Трамп, і це можна вважати правдою. Звичайно, важливо враховувати, як він визначає цей інтерес.
Тож на чиєму боці Америка? – На своєму, який, на жаль, на думку нинішньої адміністрації, не обов’язково збігається з інтересами України. Також може виявитися, що Сполучені Штати можуть у кінцевому підсумку укласти погану угоду.
Перезавантаження з Росією?
Міністерство закордонних справ Росії розмістило на своєму сайті уривки з інтерв’ю Серґєя Лаврова для «Красной звезды», в якому він заявив, що Росія в першу чергу орієнтована на поліпшення відносин зі Сполученими Штатами. Про це свідчать і американські заяви. Це не перша спроба примирення – подібні зусилля робилися й за часів Джорджа Буша-молодшого, і за часів Обами.
Результат цих зусиль усім нам відомий. Однак очевидно, що протягом останніх кількох років Росія послідовно працює над зміною архітектури безпеки в Європі.
Багато коментаторів назвали зустріч Марко Рубіо і Серґєя Лаврова в Саудівській Аравії переговорами. Це, безумовно, перебільшення – її можна трактувати як взаємне «обнюхування». Вони обговорювали підвищення рівня дипломатичних відносин і питання Близького Сходу. Російська пропаганда і кремлівські піарники були в захваті.
Легко було знайти заголовки та заяви про те, що лідери США і Росії є природними союзниками зі схожими поглядами, вже не кажучи про захоплення з боку таких фігур, як Дугін. Чергова зустріч американців і росіян відбулася 27 лютого в Стамбулі. Вона тривала шість годин і, згідно з заявою Державного департаменту США, була присвячена виключно відновленню дипломатичних відносин з Росією. Тема України не звучала.
Все частіше у ЗМІ з’являються припущення про можливий план так званого «зворотного маневру Ніксона», спрямованого на відрив Росії від Китаю, про що згадував Марко Рубіо в інтерв’ю Breitbart.
Ось як Генрі Кіссінджер говорив про це в « Дипломатії» в контексті політики Рузвельта напередодні Холодної війни: «Віра в те, що правитель Кремля в глибині душі є людиною миролюбною і поміркованою, якій потрібна допомога в спілкуванні зі своїми непоступливими колегами, залишалася незмінним елементом американської політики, незалежно від того, хто був радянським лідером. І насправді ця позиція пережила комунізм, увійшла в посткомуністичну епоху і спочатку застосовувалася до Михайла Горбачова, а потім і до Бориса Єльцина».
Можливо, ми є свідками ситуації, в якій США намагаються зблизитися з Росією і поділити сфери впливу між «сильними світу цього».
Окреме питання – наскільки передбачуваним і надійним партнером є Росія. Минула практика викликає сумніви – раніше Віткофф без ентузіазму зустрічав у Москві домовленості про припинення вогню. Для Трампа доля Східної України, можливо, вже вирішена – «Ну, вона все одно може не вижити», – так він відповів на запитання, чи комфортно йому з думкою про те, що країна може не вижити (9 березня, Fox News).
На жаль, це можна трактувати як мовчазну згоду американського президента на другий розділ України. Особистою метою Трампа є насамперед швидке завершення війни – він повторює це в різних формах. Однією з перешкод для зближення між США та Росією може стати те, що Путін тягне час і не поспішає припиняти вогонь.
Варто також запитати, чи довіряють американцям самі росіяни – у них можуть бути сумніви. Досі американці намагалися звинуватити українців у провалі переговорів – мовляв, вони є слабшою стороною. Однак росіяни рано чи пізно обпечуться. Питання в тому, якою ціною.
Світ не терпить вакууму сили
Якщо Трамп відмовиться від України, чи залишиться вона лише з підтримкою ЄС? Не обов’язково. Ми вже спостерігаємо зростання дипломатичної активності з боку Китаю (хоча це дуже ризикований і непевний напрямок, але інтенсифікація відносин з Пекіном може стати сигналом для Вашингтона, що є альтернативи).
Важливо також пам’ятати про роль Туреччини, для якої політика безпеки в Чорному морі є життєво важливою. На наших очах формується новий порядок, і Україна захоче мати в ньому своє місце. Важливо також відзначити, що попри величезну втому, Україна не програла – вона зберегла свою державність та ідентичність.
Росія, на щастя, далека від досягнення своїх цілей, і немає жодних ознак того, що досягне. Суперечка між президентом Зеленським, Трампом і Джей Ді Венсом, всупереч багатьом думкам, має й позитивні наслідки – вона чітко показала американцям, що Україна збереже свою суб’єктність.
Можна подумати, що Трамп поводиться, як розпещена дитина в магазині іграшок. Інформаційний хаос і величезна кількість суперечливих заяв, які лунають з боку істеблішменту MAGA, ускладнюють оцінку ситуації.
Але повернімося до слів Джей Ді Венса: переговори не ведуться через ЗМІ. Ми не чуємо, що відбувається за зачиненими дверима. Однак ми бачимо, що наразі Україну не кидають напризволяще, і прорив в американо-російських відносинах цілком можливий. Чи можемо ми уявити собі Ілона Маска в діловій поїздці до Москви?
Так. Дехто порівнює США з Римською імперією. Після цього порівняння з античністю Трамп для своїх союзників наразі стає Брутом.
Однак важливо пам’ятати, що нинішні переговори – це лише взаємне «обнюхування», підготовка ґрунту, випробовування один одного. Це ще не мирні переговори – все може змінитися, і змінитися багато разів.
Медіа та експертам не залишається нічого іншого, як набратися терпіння, спостерігати й розставляти крапки над «і». Але ми не повинні обманювати себе, думаючи, що Трамп буде другим Рейганом, коли справа доходить до Росії. Будемо сподіватися, що не вийде так, що у Росії з’явиться новий союзник.
Погляди, висловлені в статті, належать автору і не обов’язково відображають точку зору Kyiv Post.
