Тетяна Пархоменко, 63-річна мешканка м. Снігурівка Миколаївської області, розповіла Kyivpost про свій жахливий досвід війни та поневірянь у російській окупації.

«12 чи 13 березня на мою вулицю, неподалік мого дому скинули бомбу, кажуть, що на парашуті. Був такий сильний вибух, що декілька будинків було зруйновано, багато інших пошкоджено. Тоді загинула одна жінка, моя знайома. Її завалило і вона отруїлась чадним газом від печі,” – розповідає мешканка міста Снігурівка Тетяна Пархоменко.

Advertisement

19 березня у місто Снігурівка, у якому мешкало 12 600 осіб і яке розташоване за 544 км від Києва, зайшла колона ворожої техніки. Російські загарбники окупували місто і почали так звану «зачистку».

Рашисти вдиралися в домівки українців і обшукували їх. Також мешканці Снігурівки розказували, що окупанти розграбували усі місцеві магазини, зокрема, «33 Квадратних метри». З початком окупації в місті зникли вода і світло. Воду доводилось набирати з джерела біля річки, з протилежного боку якої ворожа артилерія постійно обстрілювала місто.

Фасад будинку в Снігурівці, куди в перший день вторгнення в місто було скинуто бомбу. (Anna Parkhomenko )

«Приходили обшукувати мій дім, обшукали навіть старий сарай. Питали, чи є в мене зброя чи якась інформація. Я сказала, що я стара жінка й годую в тому сараї котів, що в мене немає ніякої зброї, тож вони пішли,» – розказує Тетяна Пархоменко.

Advertisement

Під час окупації жінка майже постійно ховалась у бомбосховищі школи. Там був генератор, від якого можна було зарядити телефон, але зв`язок був майже відсутній. Тому їй не вдавалось навіть зв`язатись з дітьми. Окупанти приносили туди воду та сік – вірогідно, з розграбованих магазинів, оскільки продукція була українського виробництва.

«Напівтемний брудний підвал, де навіть не можна було поспати нормально, тільки сидячи куняти. На мене все це психологічно дуже тиснуло, я почувалася в пастці і вдома, і в підвалі, і взагалі в місті,” продовжує Тетяна Пархоменко.

Advertisement

Після спілкування з окупантами пенсіонерка пережила нервовий зрив та ледве не отримала інсульт: «Шкоди вони мені не заподіяли, але мене лякав навіть їхній вигляд. Коли він говорив, то постійно тримав мене на мушці автомата. Після першої зустрічі з ними в мене був нервовий зрив, я довго плакала. Ноги підкошувалися, серце боліло.»

Жінці вдалось вибратися з міста за тиждень після початку окупації. На щастя, мешканців міста окупанти тоді ще випускали. Вони ретельно перевіряли документи та телефони лише у чоловіків. Після тижня перебування в підвалі Тетяні довелось іти пішки через все місто до машини. Вона виїхала з міста до Миколаєва зі знайомим своїх дітей у складі конвою з кількох автомобілів. Проте інша евакуаційна колона зі Снігурівки, що їхала перед ними, потрапила під ворожий обстріл. Зараз її донька, мешканка Миколаєва, допомагає 63-річній українці виїхати в Німеччину до її родичів. В 10-квартирному будинку, який полишила біженка, наразі залишився жити лише один чоловік.

Advertisement
Будинок в Снігурівці, який російські окупанти постійно обстрілюють

Снігурівка і досі окупована. Рашисти збираються провести в місті  фейковий референдум з метою проголошення «ХНР».  Постійно йдуть обстріли, місто руйнується дедалі більше. Як відомо, на окупованій території Херсонської області друкуються бюлетені, брошури, плакати для проведення фіктивного голосування. Місцеві жителі впевнені в тому, що ніякого голосування насправді не буде. Результати фейкового «волевиявлення» буде оформлено окупантами завдяки особистим даним мешканців Херсонщини та окупованих сіл і міст сусідніх областей, вже зібраним під час роздачі “гуманітарної допомоги” населенню.

Advertisement

«Війна для мене — це тяжкі турботи і горе. Мене на старості літ вигнали з рідної теплої хати поневірятись невідомо куди», – каже біженка.