Те, що відбувається наразі в окупованому Херсоні, нагадує режим, описаний в романі-антиутопії Джорджа Орвелла “1984”. Єдина різниця лише в тому, що все це відбувається насправді.
2 березня Херсон майже повністю перейшов під контроль збройних сил Росії. Оксана з її чоловіком Русланом, матір’ю чоловіка та двома синами (11 та 7 років), старший з яких має важке генетичне захворювання опорно-рухового апарату, не змогли вибратися з-під окупації і досі перебувають в окупованому Херсоні.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Жінка розповіла Kyiv Post, як влада РФ намагається підкорити український народ не лише політично, економічно, але і морально. За 3 місяці окупації не було організовано жодного зеленого коридору.
З перших днів окупації сім’я залишилась без медикаментів, які життєво необхідні для старшого сина: «Перший місяць війни ми не мали ніякого зв`язку з лікарями взагалі, бо всі були хто де. Наша сімейна лікарка живе у селищі, і їх там заблокували повністю. Потім, коли місто окупували, воно було повністю перекрите військовими і технікою, блокпости на кожній вулиці, всі боялися навіть надвір виходити, а зараз немає лікарів, багато хто виїхав, немає ліків (90% аптек зачинено, пограбовано), немає доступу волонтерів з підконтрольної Україні території. Дуже важко».
Перший час родина не могла дістати навіть найнеобхідніше: «Ми не могли купити навіть шприци, і мені доводилося одним шприцом робити до 6 уколів…»
Наразі в родині ніхто не працює. До війни працював лише чоловік — в службі таксі. Жінка отримувала від держави соціальну допомогу на старшого сина, а свекруха — пенсію. Зараз лишились тільки соціальна допомога і пенсія. Ніяких заощаджень у родини не було. Старшому киснево-залежному сину Богдану з генетичним захворюванням опорно-рухового апарату раніше допомагали декілька фондів та волонтерів – спеціальними продуктами, медичним обладнанням, розхідними матеріалами, ліками. Вони і зараз намагаються за можливості підтримувати цю родину.
Члени сім’ї Оксани всюди ходять без телефонів, бо їх можуть відібрати. За будь-яке фото, що може здатись не таким, в кращому випадку можуть побити, в гіршому — забрати. І не факт, що після цього людина залишиться живою. Кожного дня люди зникають. Прості люди.
Оксана каже, що в окупованому Херсоні можуть побити або навіть вбити: “За все українське. Або просто не сподобався чимось, або хтось вже подав на тебе сигнал (так, і серед наших є зрадники)”.
Родина навіть не наважилась спробувати виїхати. Люди, які намагаються втекти з-під окупації, стоять у полі по 5-7 діб. А цього сім’я не може собі дозволити, оскільки старший син Богдан підключений до дихального апарату.
“Я не намагалась виїхати навіть. Спочатку ми думали, що це ненадовго і ось-ось нас звільнять і не допустять такого жаху. Потім, після тижня у підвалі, сильно захворіли діти….”, каже жінка.
Дуже багато українців виїхали з окупованого Херсону, і тому в місті відчувається гострий дефіцит лікарів, вчителів, фахівців критичної інфраструктури.
Щодо економічної ситуації, то ціни в 3-4 рази вищі за ті, що зараз в Україні. Поки що ходить гривня, але в російських супермаркетах цінники подвійні. Влада РФ схиляє населення до переходу на рублі. Не вистачає продуктів та життєво необхідних ліків. Мережеві магазини та супермаркети закрилися ще у квітні.
“Постачання централізованого немає. Зараз приватні особи возять все з Криму та з деяких підприємств, що ще працюють в окупованих містах (Мелітополь, Каховка). В центрі міста почали відкривати декілька великих магазинів на місці колишніх мережевих зі 100% російською продукцією. Туди йдуть поставки фурами з РФ. Там є всі види продуктів. Ми там не буваємо і нічого не купуємо, бо немає таких коштів, та й навіть нецікаво. Ще тримаємося. Поки що в місті гривня. Але є випадки, і їх вже чимало, коли розраховуються рублями. В російських магазинах цінники подвійні. Нова влада посилено схиляє і примушує переходити на рублі,” пояснює пані Оксана.
Російська влада запрошує пенсіонерів, людей з інвалідністю, багатодітних батьків подавати свої дані до реєстру на отримання соціальних виплат у рублях. Працівникам державних установ планують виплачувати зарплату в рублях. Оскільки українська гуманітарна допомога до міста не доходить, люди вишиковуються в черги, а інколи навіть б’ються, щоб отримати російську допомогу в рублях.
«Ми всі тут постійно питаємо: чому так швидко захопили, чому не звільняють до цього часу, і як нам тут жити так, щоб нас не вважали зрадниками, колаборантами? Як вижити тим, хто не зміг виїхати? Які дії повинні бути, якщо, наприклад, відріжуть зв’язок, а вони це вже багато разів робили, і не користуватися мережею РФ, щоб хоча б швидку викликати чи повідомити, що ми живі?», – додає пані Оксана.
