Віктор Павлов встановлює місця перебування військ і техніки РФ, а потім їх знищують ЗСУ. В цій роботі він професіонал за майже всіма критеріями.
36-річний Павлов служить у розвідувальному підрозділі, який налічує близько 20 осіб. Вони – очі та вуха полку ССО «Азов». Павлов та його товариші були цивільними і жили мирним життям у Києві, коли 24 лютого росіяни вторглися в Україну і пішли на столицю.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Через друзів Павлов дізнався, що в Києві прихильники «Азову» та самі «азовці» формують батальйон територіальної оборони. Ідея полягала в тому, щоб цивільні люди, які ледве вміли стріляти, стали навченим і злагодженим бойовим підрозділом. На кожне місце в підрозділі було по п’ять претендентів.
Провчившись три роки в елітному київському Суворовському військовому училищі, Павлов відмовився від військової кар’єри і зайнявся адвокатурою. Після повномасштабного вторгнення РФ він призупинив діяльність власної юридичної компанії, що була доволі прибутковою, і вирішив воювати. Його курсантську підготовку було визнано достатньою для зарахування до батальйону територіальної оборони «Азов»-Київ.
У березні, коли російська армія наступала на південь, Павлов, як і тисячі інших добровольців на столичних барикадах, вчився стояти на вахті, стріляти, копати укриття, ухилятись від артилерійського вогню та влаштовувати засідки на російські патрулі. А ще, як і багатьом із його підрозділу, йому треба було організувати вивезення своєї родини.
Дружина Павличенка зараз в Іспанії з його восьмирічною донькою і п’ятирічним сином від першого шлюбу. Він сказав, що «діти повинні ходити до школи, а для цього їм треба вивчити іспанську».
На той час, коли росіяни відступили від Києва, батальйон територіальної оборони «Азов» зріс. Менш ніж за два місяці цивільні кияни перестали бути просто мирними жителями. Деякі чоловіки стали протитанковими артилеристами, навчилися палити російські танки «Джавелінами» та NLAW, інші пішли служити автоматниками, мінометниками, медиками, молодшими командирами, саперами, штабістами, зв’язківцями.
Зрештою командування ЗСУ вирішило включити цей підрозділ територіальної оборони до складу ССО. У мирний час було важко уявити, що цивільні ополченці стануть висококваліфікованим піхотним підрозділом, здатним виконувати такі спеціальні завдання, як рейди та нічні штурми.
Павличенко є одним із засновників одного з підрозділів ССО «Азов» – взводу бойових розвідників «Аеророзвідка». Ні в кого у взводі немає військового звання, а лише імена чи позивні. Робота «Аеророзвідки» — керувати безпілотниками, в основному китайськими квадрокоптерами вартістю 500-2000 доларів.
Дрони привертають увагу, радіус дії дешевого дрона невеликий, і якщо він залишається на одному місці занадто довго, його збивають. У більшості випадків група аеророзвідників має працювати безпосередньо на передовій. Це означає, що оператори дронів можуть потрапити під мінометний вогонь, а медична евакуація буде неможливою.
Остання втрата – загибель бійця «Аеророзвідки» ССО «Азов» під час виконання іншого, небезпечнішого завдання – пішого патрулювання.
Відео з дрона показало, що між позиціями РФ і ЗСУ, на нічийній землі, у лісі біля чогось схожого на вогневі позиції, лежать тіла ймовірно двох українських військових. Не було зрозуміло, зайняті окопи чи ні. Шестеро бійців вирушили на місце і виявили вогневу позицію росіян.
Кореспондент Kyiv Post разом із Павловим та іншими аеророзвідниками переглядав відео, зняте дроном. На ньому піший патруль ішов посадкою. Дрон розміром з долоню літав між гілками дерев, шукаючи розтяжки, сліди та інші ознаки російської засідки. Того ж дня полк вдарив з мінометів по місцю, вказаному розвідниками. Це була не помста – на війні вбивають, а щоб вбити ворога, спершу його треба знайти.
Павлов зауважує, що «Аеророзвідка» краще справлялася б із цією роботою, якби замість китайських іграшок у неї були безпілотники великої дальності, з тепловізорами та потужними акумуляторами для тривалої роботи, а також ударні безпілотники-камікадзе, які можуть знищити танк. На землі розвідникам також потрібне обладнання для зашифрованого зв’язку і достатньо часу на відпочинок і тренування, щоб проходити по 20 км. Вони працюють у ворожому тилу, несучи на собі важку амуніцію. Павлов каже, що розвідка – це небезпечна робота, яка вбиває дилетантів.
Щодо юридичних послуг, він не знає, чи відновить роботу його фірма, якщо з’явиться така нагода.
