З неминучим наближенням вступу Трампа на посаду президента на ринку посилюються очікування мирної угоди між Росією та Україною, чому сприяла його передвиборча риторика про те, що він закінчить війну за лічені дні після вступу на посаду, якщо не раніше. Враховуючи вищесказане, протягом останніх місяців українські єврооблігації були одними з найприбутковіших активів серед країн, що розвиваються, особливо поряд із іншим гравцем у війну чи мир – Ліваном.
Я не впевнений, що досягти надійної угоди між Україною та Росією насправді так просто. Можливо, це усвідомив і Трамп, який переніс терміни з кількох днів на шість місяців. Генерал Келлоґ, якого Трамп призначив своїм спецпредставником із питань України та Росії, ще обережніший: він говорить про 100 днів. Швидше за все, чекати доведеться довше.
Європейські верфі допомагають Росії обходити санкції
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Але чи є у Трампа мирний план для України?
Я дуже сумніваюся в цьому і думаю, що перенесення дати досягнення прогресу щодо будь-якого миру є відображенням саме цього факту.
Реальність така, що я просто не думаю, що Трамп або Келлог, якщо вже на те пішло, мають глибоке розуміння України, Путіна чи європейської безпеки. Трамп, швидше за все, не надто переймається цими питаннями – жодне з них не є першочерговим у списку його пріоритетів під гаслом MAGA (Make America Great Again – Зробити Америку знову великою – ред.). Припинення фінансової підтримки України добре продавалося під час його передвиборчої кампанії, особливо коли йшлося про те, що ці ресурси можуть бути перерозподілені на користь забутих або занедбаних громад США. Однак сумна реальність полягає в тому, що за президентства Трампа, навіть якщо фінансова підтримка України буде припинена, я сумніваюся, що ті самі знедолені громади «іржавого поясу» США побачать багато тих самих «українських» доларів.
Для Трампа Україна є чужою проблемою – проблемою Європи, і я думаю, що його розмови про територіальні амбіції США щодо Канади, Гренландії та Панами – це його спосіб дати зрозуміти, що якщо від нього очікують угоди, за якою Росія збереже за собою захоплені українські території, то він очікує чогось натомість. Якою є «послуга за послугу»? Заплющити очі на те, що США заберуть Гренландію? – Цілком ймовірно, з точки зору мислення Трампа. Швидше за все, Трамп продасть – у буквальному сенсі – Україну за безцінь.
Зараз такі люди, як Кіт Келлоґ і Майк Волтц, якого Трамп призначив на посаду голови Ради нацбезпеки, можуть вміло вкласти слова в уста Трампа або спробувати вибудувати логічну стратегію національної безпеки навколо відносин Трампа з Путіним і Україною після цієї події, але мені не зрозуміло, чи пристане Трамп на будь-яку їхню пропозицію.
Справжній сором, як я вже стверджував у цьому блозі на початку року, – це те, що Трамп має дійсно сильну переговорну позицію з Путіним щодо України. Але якби ж він це усвідомлював!
Путіну мирна угода щодо України потрібна набагато більше, ніж Трампу. Росія, безумовно, може воювати ще довго, але це пов’язано з ризиками – ризиками економічного краху через санкції або нового бунту на кшталт заколоту Пригожина через величезні соціальні та людські витрати на війну, які постійно зростають.
Чим довше триває війна, тим гірше стає для Путіна, і тим більше ризиків. Україна теж стикається з ризиками, хоча й дещо іншими (нестача робочої сили, втома донорів тощо).
Це не стосується Трампа і США
За майже три роки війни на підтримку України Захід витратив близько 100 мільярдів доларів, і лише близько 40% цієї суми надали США, що становить незначну частину (якщо бути точним, менше 5%) оборонного бюджету США. Крім того, значна частина американських витрат на Україну залишається в США як плата за американську зброю та боєприпаси, значна частина яких є застарілою і все одно була би знищена в ході модернізації збройних сил США.
Крім того, Україна та інші союзники по НАТО через війну в Україні та очевидну російську загрозу змушені збільшувати обсяги закупівель американської зброї.
Чим довше триває війна, тим більше вигоди США отримують від продажу зброї, а протягом наступних кількох років Європа збільшить свої витрати на оборону на 1%+ ВВП, тобто ще на 250 мільярдів доларів на рік, і значна частина цих витрат припадатиме на американських виробників озброєння.
На тлі цього Україна виснажує неядерний військовий потенціал Росії, причому без жодних втрат чи ризиків для американських військ – американський чобіт не ступає на українську землю.
Більш логічною переговорною стратегією для Трампа було би погрожувати Путіну посилити підтримку України, щоб підштовхнути його до укладення угоди, або накласти ще болючіші санкції на російську економіку, оскільки витрати для США від такого підходу – мінімальні.
У Трампа є козирі – погрози підтримкою членства України в НАТО або дозволом Україні бити далекобійними ракетами по глибоких тилах Росії. У нього є всі можливості/важелі впливу, але поки що все, що ми бачимо, – це те, як адміністрація Трампа віддає ці важелі Путіну. Трамп заявив: ніякого членства в НАТО для України, ніяких далекобійних ракет, ніякої фінансової підтримки України і потенційне послаблення санкцій проти Росії.
Тим часом, Келлоґ, Волтц та інші пропонують заморозити лінію фронту – тобто фактично пропонують залишити за Росією ті території, які вона зараз де-факто окупує чи контролює. Що все це означає для України в мирних переговорах, і що очікується від Путіна? Здається, що все дуже однозначно – як для Путіна і Трампа, так і для України.
Виглядає так, що Трамп, маючи всі тузи, вже здав гру Путіну. Він не лише відкрив Путіну свої карти, а й, схоже, запитав у нього ще до гри, які карти він хотів би взяти.
Тепер кінцевим результатом будь-яких переговорів може стати хрест на членстві України в НАТО і збереження за Росією захоплених нею територій. Але роздавати карти ще до того, як гравці сядуть за стіл, – це недобросовісно з боку Трампа та інших і відвертий дилетантизм.
Кремль, мабуть, сміється з Трампа, як із голого короля, і навіть придворні на кшталт Келлоґа і Волтца, схоже, не проти сказати своєму босу сувору правду.
В усьому цьому першочерговим для України в будь-яких мирних переговорах є безпека. Україна могла би змиритися з втратою території, але для того, щоб вона мала реальну економічну перспективу, їй потрібна безпека на території, яка залишиться під її контролем.
Це можна забезпечити через членство в НАТО, двосторонні гарантії безпеки або запевнення, що Захід надасть Україні повний спектр озброєння/фінансування, щоб вона могла захистити себе – останнє еквівалентно, скажімо, підтримці Ізраїлю з боку США.
Проблема для України в тому, що Трамп уже віддав Путіну неприйняття України в НАТО, а двосторонні гарантії безпеки є проблематичними, оскільки вони, швидше за все, триматимуть країни-гаранти на гачку майже так само, як це передбачено статтею VI Статуту НАТО.
Наразі ні те, ні інше не є ймовірним, але Путін буде домагатися якомога меншого рівня обороноздатності й військового потенціалу, щоб зробити її незахищеною і відкритою для майбутнього російського вторгнення.
Це, ймовірно, зупинить інвестиції в Україну на довгі роки, що знизить рівень її розвитку і призведе до соціальної та політичної нестабільності. В незахищену Україну повернуться далеко не всі з мільйонів її біженців, а для тих, хто повернеться з-за кордону, і мільйонів тих, що повернуться з фронту, небезпека полягає в розчаруванні. Це, швидше за все, призведе до додаткової еміграції та ризику політичного невдоволення вдома. Путін все це знає і скористається цим.
Росія, ймовірно, знову нападе. Існує ризик, і не малий, краху України – що стало би соціальною, політичною, економічною та безпековою катастрофою для Європи.
Уявіть собі, що десятки мільйонів українців переїдуть на Захід, ще більше підживлюючи популістські, ультраправі партії в Європі. З точки зору безпеки крах України залишить її нині величезний військово-промисловий комплекс у руках Росії, а з об’єднаними російським і українським військово-промисловими комплексами решта Європи не зможе тягатися.
Чи зможе Росія після такої перемоги в Україні зупинитися на досягнутому?
Безумовно, спокуса буде йти на країни Балтії, Молдову і ще далі.
Справді, хіба це не той досвід, який Путін вже має в Грузії, Придністров’ї та Україні? Абсолютно так.
Трамп може не перейматися загрозою для Європи з боку Путіна або важливістю гарантування безпеки України в будь-якій мирній угоді, але Європа повинна це розуміти. Чи усвідомлюють європейські лідери важливість для їхньої безпеки миру, який Трамп може нав’язати континенту? Можливо, усвідомлення цього тільки зароджується. Але я думаю, що питання полягає в тому, чи можуть Україна і Європа відмовитися від такого миру, про який домовилися Путін і Трамп, якщо він залишить Україну в небезпеці.
Чи зможе Україна за такого сценарію продовжувати боротьбу без підтримки США і з підтримкою Європи? Певний час зможе – з фінансами і зброєю, отриманими від Америки за останні місяці, але навряд чи рік, враховуючи залежність України та Європи від поставок зброї з США.
Україна і Європа можуть покрити потреби у фінансуванні – Україна має 46 мільярдів доларів валютних резервів і доступ до 50-мільярдного фонду ERA з іммобілізованих активів ЦБ РФ, а також значну частину власних коштів ЄС у розмірі 50 мільярдів євро, що залишилися у фонді макрофінансової допомоги.
Війна коштує 100 мільярдів доларів на рік на підтримку оборони України – я вже стверджував, що потрібно 150 мільярдів, щоб поставити Україну на ноги.
Сума в 100-150 мільярдів доларів на рік є прийнятною для 25-трильйонної європейської економіки, особливо якщо врахувати, що нездатність протистояти російській загрозі, ймовірно, збільшить європейські витрати на оборону на 250-500 мільярдів євро на рік.
Ще краще, якщо Європа відмовиться від свого затятого захисту іммобілізованих активів ЦБ РФ на суму 330 мільярдів доларів і передасть їх Україні, щоб вона могла фінансувати свою власну оборону.
У цьому й полягає заковика: так, Трамп може не захотіти виписувати чеки на оборону України, але якщо Європа і Україна постукають з великою чековою книжкою, готові витратити у США сотні мільярдів доларів на оборону України і Європи, я просто не думаю, що Трамп і MAGA зможуть сказати «ні» перспективі збереження у США сотень тисяч – можливо, мільйонів – робочих місць.
Йдеться про те, щоб Європу розбудила екзистенціальна загроза з боку Росії, щоб вона зрозуміла, що США більше не є опорою її безпеки, а отже, їй потрібно фінансувати Україну і запропонувати президенту Трампу довгострокову програму закупівлі озброєнь. Зіграйте на його самолюбстві, назвіть це «Планом Трампа для захисту Європи», новим «Планом Маршалла». Це дійсно важливо.
На жаль, на даний момент європейські лідери просто не дають собі ради і ховають голови в пісок, заперечуючи існування ризиків з боку Росії і вважаючи за краще ігнорувати очевидні виграші у співвідношенні витрат і вигод від забезпечення власної безпеки шляхом гарантування безпеки України як передового рубежу своєї оборони.
Передрук з блогу автора @tashecon! З оригіналом статті можна ознайомитися тут.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково відображають точку зору Kyiv Post.
