У найбільш ненависній для Москви українській бойовій частині – полку «Азов» – мають бути самі лише білі расисти, гітлерівці, ультра-націоналісти, антисеміти і особливо нацисти – багато нацистів.
Але солдати й офіцери одного з підрозділів «Азову», які воюють проти російської армії, – звичайні громадяни, які просто захищають свої домівки і сім’ї і не хочуть, щоб поліцейська держава захопила їхню країну. Фашистів тут – нуль. Свастик – так само.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
На запит “Азов” та “Фашист” Google видасть десятки результатів з аналітичними статтями від провідних ЗМІ та топових академіків, де “Азов” описують як глибоко недемократичне українське націоналістичне угруповання, яке розпалює міжнаціональну ворожнечу.
Наприкінці червня двоє журналістів Kyiv Post провели три дні та дві ночі в одному з бойових підрозділів полку ССО «Азов», який було сформовано в Києві в перший тиждень війни. Наразі підрозділ воює на Запорізькому напрямку.
У Kyiv Post проаналізували десятки офіційних та неофіційних інтерв’ю з «Азовцями», близько 60% з яких проводились українською і 40% – російською. Ми аналізували інтерв’ю, які брали як на лінії зіткнення, так і на базі, і не почули жодного слова нетерпимості та не побачили жодного натяку на нацистські регалії.
Контингент полку ССО «Азов» переважно з Києва та області. Більшість бійців вступили до нього в перші дні війни і раніше, за їхніми словами, не мали жодного стосунку до «Азова». Деякі вступили з особистих причин.
Андрію Криводубу (позивний «Асколі») 41 рік. Він родом із Чернігівщини, у 2007 році переїхав до Італії і до 2022 року жив у мальовничому італійському районі Марке у власному будинку та пристойно заробляв на підприємстві харчової промисловості. До України він повернувся на другий день війни. Його брат із родиною був у Чернігові. Коли вони намагалися втекти, на житомирській трасі його застрелив російський військовий. Криводуб вступив до батальйону територіальної оборони «Азов», який на той час складався з цивільних без військової підготовки, але з бажанням воювати. Там він став автоматником.
Криводуб – один із найосвіченіших у полку. Він знається як на тактиці розвідки, так і на приготуванні пасти і класичній римській архітектурі. Він любить слухати музику, щоб розслабитися. Перед сном він одягає навушники і підспівує (правда, не зовсім в лад).
Інші бійці пішли добровольцями в «Азов», тому що не могли перебувати в безпеці в той час, як інші воювали.
Позивний Дмитра Колесниченка — «Хайтауер». Так звали персонажа з фільму «Поліцейська академія», відомого своїм зростом. Статура 30-річного Колесниченка більш-менш нормальна, тому його позивний звучить дещо іронічно. Він – киянин, неодружений.
У перші дні війни Колесниченко допомагав батькам, братам і сестрам переїхати з центру міста в село. Опинившись у безпеці в селі, як і десятки тисяч інших киян, він тільки те й робив, що цілодобово стежив за новинами в телефоні. У Telegram він натрапив на канал під назвою Ragnarok, де добровольців ТРО набирали в полк «Азов». Він зібрав таких, як сам, хлопців, які теж нудились у селі, і вступив до батальйону. У мирний час Дмитро працював в офісі керівником проектів, переважно за комп’ютером. Тепер він – вмілий сапер і підривник.
Деякі з бійців “Азову”, як з’ясували кореспонденти Kyiv Post, захищали свій дім у буквальному сенсі.
27-річний Павло Ковальський – з Ірпеня. До війни він працював супервізором в одній з київських компаній. На щастя, його батьки змогли виїхати до Італії до того, як Ірпінь перетворився на поле битви. Наступного дня після російського вторгнення він прийшов до військкомату і побачив довжелезну чергу. Йому сказали, що чекати доведеться довго – може й кілька тижнів. Один із друзів сказав йому, що київський «Азов» набирає бійців у батальйон територіальної оборони. Менш ніж за тиждень він став кулеметником і пішов захищати свій дім від російської армії, саме там, де пройшло його дитинство. Його позивний – «Лимон».
Після чотирьох місяців війни для деяких бійців «Азову» цивільне життя залишилось десь далеко в минулому, але самі вони стали частиною.
27-річний Євген (позивний «Панас») одружений. До війни він був київським барменом, політикою не цікавився, непогано заробляв. Коли росіяни вторглись в Україну, дружина вирішила залишитися в місті, і він не був впевнений, чи буде воювати. Але його приятель Павло «Лимон» Ковальський розповів йому, що в столиці набирають до «Азова», і він поїхав.
«Панаса» призначили в протитанковий підрозділ «Азову», де його швидко навчили стріляти британськими ракетами NLAW, шведськими «Карл Густав» і американськими M66.
На початку березня більшість іноземних військових експертів, зокрема кремлівських, сумнівалися, що українські цивільні, такі як «Панас», зможуть якось перешкодити ході величезних колон російської техніки, які йшли на Київ, а тим паче їх зупинити. «Панасу» довелося вчитися буквально на ходу і багато стріляти. Згодом росіяни покинули Київщину. Хоча «Панас» це заперечує, але він назавжди стане одним із тих українців, які не дали кремлівським танкам взяти столицю. З ним, як і з більшістю барменів, легко спілкуватися, але себе він вважає «людиною, що скиглить через дрібниці».
У кожному бойовому підрозділі є ті, про яких можна знімати фільми.
26-річний Денис Сливка – холостяк, родом із Черкащини. У 2015 році він поїхав з України і вступив до французького Іноземного легіону. Коли почалась війна, його родина евакуювалась до Німеччини. Сливка просив про звільнення з легіону, щоб він міг воювати на батьківщині. В легіоні йому сказали, що контракт є контрактом, тому він дезертирував. Сливка згадує: «Я не міг спокійно спостерігати за тим, що відбувається на батьківщині, розуміючи, що можу допомогти».
Дорога зайняла чотири дні. Діставшись Києва, він розпитав друзів, куди досвідчений піхотинець міг би записатися, щоб воювати з росіянами. Так він потрапив до одного з батальйонів полку «Азов». Його позивний – «Рамзес», через досвід в Африці. Незабаром Сливка пішов добровольцем на одну з найнебезпечніших «посад» у полку ССО «Азов» – розвідника елітного розвідувального підрозділу. Наприкінці червня під час патрулювання він отримав кульове поранення ноги.
Всупереч стереотипам про іноземні легіони – про холоднокровних вбивць і соціальних ізгоїв – в полку ССО «Азов» Сливку знають як доброзичливого хлопця, який завжди радий поспілкуватись, позичити якусь техніку чи допомогти товаришу. Вогнепальне поранення часто дає право на кілька тижнів відпустки, але Сливка повернувся на фронт на початку липня, пробувши в лікарні менше тижня.
ПРИМІТКА. На прохання деяких із тих, у кого журналісти Kyiv Post брали інтерв’ю, ми використали псевдоніми. Їхні справжні імена і прізвища відомі журналістам, які працювали над матеріалом, та редакції Kyiv Post.
Оригінал англійською тут
