Протести в Грузії не вщухають вже цілий тиждень, і, очевидно, входять в затяжну стадію – протестувальники, незважаючи на жорстокі дії поліції, не збираються відступати, більше того – вони вступають в силове протистояння з поліцією, до того ж, починають будувати барикади.
Протести в країні тривають безперервно з кінця жовтня, після того, як масові фальсифікації були виявлені на парламентських виборах. І якщо 28 листопада протести поновились з масових заходів, то вже 30 листопада і 1 грудня, з першими жорстокими розгонами поліції, яка почала жорстоко бити людей, протести перейшли у силову стадію.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Фактично, все відбувається дуже схоже на український Євромайдан – серію стихійних протестів, які переросли у повстання проти проросійського режиму президента Януковича. І якщо в Україні вони розпочались після відмови Януковича підписати договір про Асоціацію з ЄС, то у випадку Грузії вони почалися після публічного оголошення голови проросійського уряду країни про заморозку євроінтеграційних процесів до 2028 року.
Ці кадри дуже нагадують український Майдан. Важко навіть розібрати, де Грузія - а де Україна.
Водомети, силовики дуже жорстко б’ють людей, але ті – не відходять, постріли фейерверків прямо у поліцейських.
«Ми вже назвали це фейерверковою революцією. Основним засобом протидії штурмам поліції серед протестувальників є саме піротехніка. Я ніде, на жодному національному святі не бачила її в такій великій кількості», - каже нам журналістка Хатія Хасаія.
«Так, дійсно, сплеск відбувся саме після того, як уряд прямо оголосив – ми заморожуємо Євроінтеграцію. Багато грузинів, які розуміють, що в іншому випадку країні загрожує ізоляція, бачать саме в приєднанні до європейського співтовариства своє майбутнє. Причому влада, яка це оголошує – нелегітимна», - каже нам один зі спостерігачів з грузинських гуманітарних організацій.
Втім, з українським Майданом є як спільне, так і відмінне.
Це вже Революція?
Першою спільною рисою є те, що в авангарді протестів стоїть молодь, особливо студентство. В часи Євромайдану в Україні саме студенти стали його рушійною силою. Тут сталося так само.
«Призупинили навчання приватні університети: Кавказький університет, Грузинський університет, GIPA, університет ім. Сулхан-Саба Орбеліані, BTU. З протестною заявою виступили в Державному університеті ім. Іллі, також це зробили Аграрний Університет Грузії та вільний університет Тбілісі», - каже Хатія Хасаія.
Наші колеги в Грузії додають – до протесту доєднуються багато шкіл, і не тільки. Зараз всі очікують страйків серед заводських робітників і офісних працівників.
«Це дуже б допомогло протесту. Це розширило б його базу та почало б тиснути на економіку, і змусило б владу до компромісів та тих чи інших дій», - каже Ніні Кілія, активна учасниця протестів.
Друге, що є спільне між Майданом та протестами у Грузії – незламність протестувальників. І там і там, незважаючи на жорсткі розгони та побиття поліцією, на наступний день виходило все більше протестувальників, а не менше.
«За останні роки протестів – це найжорсткіші напади на учасників акції та найжорсткіші розгони. Звірства відбуваються, небачені раніше. Але примітно, що на наступний день кожен раз після розгону акції стають все масштабнішими. На проспекті Руставелі вийшли до 200 000 чоловік (населення всієї Грузії не перевищує 5 млн чол. – ред.) саме після того, як були опубліковані відео, як жорстоко б'ють людей, навіть коли люди намагаються ховатися в метро, в аптеки, і так далі. Часто вони оточують кільцем людей і починають їх бити. По суті, ця ескалація призводить до того, що люди стають все більш розлюченими. Після перших розгонів зростає злість і почуття несправедливості. Якщо навесні ми виходили, співали пісні, грали в м'яч, а тепер люди будують барикади, атакують будівлю парламенту», - каже Хасаія.
Один з протестувальників анонімно розповідає, що поліція намагається відслідкувати протестувальників через соцмережі, а потім приходить до них додому, якщо прочитає у них у Фейсбуці про те, що вони негативно ставляться до влади.
«Бували випадки, коли до людей вдиралися в житла, а одну жінку затримали прямо в дитячому садочку, куди вона привела свою дитину», - каже нам один з активістів.
Третім спільним фактором є подібні вимоги – повернутися до шляху Євроінтеграції, припинити проросійський курс та провести перезавантаження влади. Якщо в Україні це були вимоги до відставки уряду Миколи Азарова, то тут – провести перевибори до парламенту, оскільки щодо легітимності результатів нинішніх виборів є великі сумніви.
«Звісно, це перевибори, до парламенту. Важливо, щоб вибори були чесні. І важлива позиція президента, Саломе Зурабішвілі, яка прямо заявила – не складе свій президентський мандат, поки не буде легітимного парламенту, а цей легітимним вона вважати не може», - каже Кілія.
Чи все-таки поки не революція?
Незважаючи на багато спільного, у грузинських та українських протестів багато відмінного.
Важливою деталлю є гендерний склад. Якщо на Майдані мейнстрімом руху були молоді чоловіки, у протестах в центрі Тбілісі велику роль відіграють жінки. Наприклад, ось цей стрілець з гармати, що засипає вогнем поліцейських під ударами водомета – теж жінка!
Але це єдиний позитивний відмінний фактор. Далі – лише гірше для грузинського «Майдану».
Найголовніше – у революції немає єдиної координації.
«Чесно, у нас все відбувається якось стихійно. Парламентська опозиція просто боїться це очолити. От у вас в Україні – це відбулося. Ми просто збираємося на центральній площі. Ми – народ, опозиція серед нас, але ніхто не скаже – я от лідер, ми завтра робимо так-то, післязавтра – отак-то», - каже нам один з активістів, який бореться на вулицях Тбілісі з поліцією.
Самі парламентарі грузинської опозиції так коментують цей аспект.
«Опозиція не зайде в парламент, це раз. Опозиція підтримує президента - єдиний легітимний інститут влади, що ще лишився у країні. І опозиція бореться плечем до плеча з народом на вулицях. Масові протести виснажують правоохоронну систему, бо Грузія - не Білорусь, далеко не всі поліцейські готові до насильства по відношенню до своїх громадян», - каже лідер партії ДРОА Елене Хоштарія.
«Так, це правда, опозиція – серед нас, але немає ніякої трибуни, опозиція не веде народ, по суті це народний протест. Люди щовечора знають, що до сьомої години їм треба йти в парламент захищати співгромадян», - каже Хасаія.
В Україні було два осередки влади – офіційний – у вигляді членів парламенту від опозиції, та «польовий» - у вигляді лідерів протестувальників на Майдані. Існували органи цієї влади – Рада сотників Майдану, наприклад, яку відвідували як лідери опозиції, так і командири Майдану. В Грузії народного елементу теж немає.
«Ми координуємося по соцмережах, це відбувається стихійно. Я не бачила, щоб хтось чітко сказав – я вирішую, що ми всі будемо робити», - каже Кілія.
Наступний аспект, який впав в око мені, як учаснику Майдану – відсутність «якоря», «осердя» протесту. У випадку України – це було наметове містечко на Майдані. Там жили цілодобово, постійно протестувальники, які мали вільний час щоб це робити – представники малого бізнесу, студенти, деякі ініціативні пенсіонери. В Грузії цього немає.
«Зараз під парламентом намагаються створити таке наметове містечко, але явно бракує організації, крім того, навіть не змогли перекрити автомобільний рух по центральній вулиці. Зараз є надія, що це станеться, бо студенти зможуть бути там цілодобово», - каже Кілія.
Ще один момент – багато каналів Грузії не показували протестувальників та їх позицію. Це сильно дисонує з тим, що відбувалося в Україні – більшість телеканалів. Навіть великі, показували Майдан, давали точку зору протестувальників, а більша частина – навіть влаштовувала стрім з Майдану Незалежності в Києві.
Не меншою різницею є і те, що, незважаючи на масові протести в інших містах, крім Тбілісі (що дуже схоже на події в Україні), мери міст не поспішають займати бік опозиції. У випадку України дуже багато мерів міст, особливо тих, які обралися на посади від опозиційних до Віктора Януковича сил, діяли активніше.
Перспективи
Втім, протестувальники мають як мінімум одну перемогу – Суспільне телебачення, не витримую.чи нищівної критики за провладну позицію, змушене було переглянути позхицію та надати протестувальникам ефір.
«Так, нарешті це сталося, зараз всі чекають відставки керівництва Суспільного телебачення», - каже Хасаія.
В цілому, поки що протестам у Грузії – лише тиждень. І вони, на відміну від протестів в Україні, перейшли в гарячу стадію дуже швидко. Україні на це знадобилося кілька місяців. Тож робити прогнози поки що зарано.
Втім, якщо грузинські протестувальники не знайдуть можливості створити свої координаційні структури, які підтримуватимуть кістяк протесту, може статися так, що державний Левіафан знайде можливості їх придушити – адже для цього державним органам не потрібно придумувати нічого нового, а лише продовжувати систематичний тиск на протестувальників.
