Понад тисячу днів пекла

Починаючи з повномасштабного вторгнення Росії в Україну, українці здивували весь світ своїм героїчним спротивом. Вже майже три роки ми відстоюємо нашу свободу ціною великої крові, бо ресурси, які використовує проти нас Росія, є значно більшими, ніж наші військово-технічні можливості.

За понад 1 000 днів повномасштабної війни більше 8 000 дронів-камікадзе та більше 9600 ракет перетнули повітряний простір України, руйнуючи будинки та енергетичні обʼєкти. Загинуло понад 9 000 цивільних, з них понад 500 дітей.

Така війна у самому центрі Європи не оминула жодного інформаційного ресурсу в світі, а Україна не лише стала відомою тим людям, які раніше про неї не чули, а й вийшла на найвищий рівень геополітичних інтриг і протистоянь.

Росія фанатично, із заповзятістю хворого маніяка-вбивці, вчепилася в Україну своїми кривавими пазурами, погрожуючи всьому світу застосуванням ядерної зброї, продовжуючи вбивати українських цивільних і чинити терор на очах усього світу.

Понад 700 керованих авіабомб Росія скинула на українське місто Харків, яке чи не найбільше потерпає від цих атак.

Листопад у календарі української національної пам'яті вщерть заповнений датами, які присвячені нашому героїзму та трагедії української нації через постійне намагання Росії тримати Україну у сфері свого абсолютного впливу: День Гідності і Свободи, річниця Помаранчевої революції, День пам'яті загиблих на Майдані, Дні пам'яті жертв Голодомору.

Усі ці дати – кожна з них – печуть розпеченим залізом у кожному українському серці. Росія хоче нас затаврувати як свою власність, як рабів, у яких немає права на власну історію, мову та культуру. Ми боремось, ми не здаємося, але самих наших голих рук недостатньо для того, щоб перемогти це зло.

Всі бачать будинок, який стоїть на найвищій горі.

Оскільки через війну всі процеси, що відбуваються в Україні та довкола неї, стали предметом підвищеної уваги міжнародних засобів масової інформації, а також предметом інформаційних атак, імідж України формується таким чином, щоб світ сприймав нас як винятково корумповану державу так званого "Третього світу", не варту допомоги та підтримки.

Довкола війни в Україні за ці тисячу днів розгорнулося багато суперечок у політичному та інформаційному просторі.

У статті Саймона Шустера у Times президент Зеленський зображений втомленим і хворобливо рішучим лідером, який не бачить жодних інших варіантів завершення війни, окрім перемоги України та повного відновлення кордонів 1991 року. За словами деяких найближчих радників, яких цитує Шустер, Зеленський не оцінює адекватно реалії війни.

Окрім того, ще й численні корупційні скандали, масштаб яких настільки значний, що це все проривається й назовні.

Низка таких інформаційних кампаній веде світову риторику до розуміння, що Україна все-таки втратить частину своєї території в обмін на примарний мир. Не кращого контексту додають і постійні корупційні скандали, на які у своїх публічних випадах у бік України спираються окремі політики США, а також інших країн, які прагматично вважають небажання загострювати конфлікт із Росією правильним варіантом для своєї безпеки.

Криза цінностей і вибору.

На тлі цих подій я особисто вважаю, що світ зараз перебуває на піку цивілізаційної кризи. З одного боку, широкі маси населення (як показали нещодавні вибори президента у США) легко нехтують цінностями та принципами демократії заради обіцянки швидкого задоволення кишенькового інтересу.

Яскравим тому прикладом є інтерв'ю громадянина США, мексиканця за походженням, який проголосував за Трампа в очікуванні значного зниження податків і зростання особистого добробуту, але одразу після виборів опинився перед фактом загрози депортації своїх близьких родичів.

Аналізуючи політику США за останні два періоди президентських кампаній 2020 і 2024 років, я бачу, що спекуляція емоціями і риторика лише навколо цінностей толерантного суспільства меншин багато в чому спричинила хвилю спротиву такій державній політиці.

На тлі млявих економічних реформ вже десятиліттями по світу розгортають так звану політику ліберальних поглядів, де незначна частина суспільства, яка відрізняється своїм гендерним усвідомленням або іншими доволі специфічними та властивими лише окремій частині людства поглядами або й навіть просто емоційними станами, агресивно нав'язує свої погляди як норму для більшості суспільства і його культури.

Свобода кожної особи у виборі особистого усвідомлення своєї статі поза межами фізіологічних відмінностей, а також сексуальні вподобання стосуються лише приватного життя і не мають бути предметом політичних програм і фундаментом цінностей цілої країни.

Тож агітація Республіканської партії у США та багатьох правих сил у Європі зробила ставку саме на втому від такої риторики нав'язаного лібералізму меншин і запропонувала широким масам громадян обіцянки швидкого покращення матеріального стану та зниження податкового тиску, а також більш національно орієнтовану політику.

Таким чином, програма агітації Трампа, сповнена подекуди відвертою брехнею й численними маніпуляціями, отримала шалений успіх і, як результат, беззаперечну більшість голосів на користь Республіканців. Людям просто пообіцяли вирішити важливі для них проблеми споживача. Трамп дав виборцям віртуальний хліб і реальне шоу — і переміг.

Таку саму формулу раніше використав і президент Зеленський, пообіцявши знизити тарифи на енергоносії в чотири рази та просто припинити війну, переставши стріляти. Але в жодному з цих напрямків свої обіцянки він не виконав.

Побачимо, як складеться ситуація у нового очільника Білого дому, але перша яскрава обіцянка — припинити війну в Україні за 24 години, ще до офіційної інавгурації, — вже очевидно не виконана. Політологи кажуть, що це був популізм, але, як на мене, світ звик до брехні.

Поки звичайні споживацькі інтереси й праві погляди яскраво розгортають свої знамена у виборчих баталіях США та Європи, Україна відзначає трагічну дату — в десятирічній війні ми вже тисячу днів маємо війну повномасштабну.

Україна опинилась посеред розлому складних геополітичних процесів, які насправді показують нам, наче на контрастному МРТ, дійсний стан справ у світі.

Росія йде шляхом брехні і вбивств.

Росія розв'язала війну не просто проти української держави. Ні, це нахабний, зухвалий терор з ракетними ударами по цивільних містах і масовими вбивствами мирного населення. Це війна проти найвищих цінностей демократії та цивілізації, які зберігають найсильніші та найдемократичніші країни світу, зокрема й ті, що входять до Північноатлантичного альянсу.

Дати сторчака цій будові світоустрою означає, що світова система безпеки більше не працює, і сама цитадель демократії певного дня опиниться перед страшною загрозою, якщо не усвідомить це зараз. Адже Путін за 10 років війни в Україні насправді повільно, крок за кроком, випробовував на міцність світову систему безпеки. Він, як Адольф Гітлер на початку Другої світової війни, рухався повільно та обережно, кожного разу обґрунтовуючи свої беззаконні дії захистом інтересів "народу".

Повномасштабне вторгнення в Україну — це найбільш резонансний в сучасній світовій історії приклад руйнації фундаментальних гарантій безпеки. Адже якщо Путін отримає чотири області України та Крим, які він вписав до конституції Росії як "російські території", то коротку паузу, яку назвуть миром в обмін на ці українські землі, він використає для того, щоб послабити санкції та посилити військово-технологічний компонент своєї армії. Після 2-3 років такого перемир’я Україну чекатиме нове вторгнення, але з важчими наслідками.

Весь цивілізований світ сьогодні має зрозуміти, що держава, лідер і народ якої здатні на такі злочини, — це ракова пухлина, яка буде тільки рости. У разі поразки України вісь зла зміститься, і світ опиниться перед загрозою тоталітарних держав, які прагнуть збереження своєї влади та поширення свого впливу на весь світ.

За всю світову історію ніхто не зміг домовитись із злом, бо зло має бути знищеним в ім'я свободи та безпечного людства. Лише Росія прикриває свої беззаконні та злочинні дії ядерним шантажем, чого ніколи не робила жодна держава з ядерного клубу. Таким чином, усі маніпулятивні дорікання Путіна у бік Великої Британії, США, Німеччини та Франції є нічим іншим, як примітивною маніпуляцією брехливого диктатора.

Третя світова війна вже розпочата.

Тим часом, завдяки героїчній обороні українців, Росія натепер зазнала значних втрат у військовій техніці та економіці. Залучення до війська північнокорейських солдатів також свідчить про критичні втрати серед особового складу російської армії.

Це нагадує фінальний період у Другій світовій війні, коли через зростання втрат на фронтах і нестачу людських ресурсів керівництво СС почало залучати до своїх лав осіб, які раніше не відповідали початковим вимогам.

Тож залучення значної кількості іноземних солдатів до війни на території України, застосування озброєння виробництва Ірану, Північної Кореї та Китаю дає нам всі підстави для очевидного висновку — Третя світова війна розпочалася!

Саме такий висновок підкреслив посол України у Великій Британії Валерій Залужний у своїй промові у форматі відеоконференції для видання "Українська правда". Тепер саме від лідерів усього цивілізованого та демократичного світу, а це Велика Британія, США, Євросоюз, НАТО залежить, чи погасимо ми це полум’я зараз, чи дамо йому набрати сили й охопити пожежею війни весь світ.

Путін, як і всі диктатори, діяв повільно та підступно, поступово збільшуючи оберти страшної машини смерті та терору. Він брехав про відсутність російських солдатів спочатку в Криму, а потім на сході України. Його неодноразові заяви про те, що Росія ніколи не воюватиме з Україною, перегукуються із заявами про те, що Росія не воюватиме з країнами НАТО.

Такі загрози мають отримати асиметричну відповідь. Росія має зазнати поразки у цій війні, бо лише її поразка та роззброєння можуть бути єдиною гарантією світового миру та безпеки.

Усі інші компроміси — це спроба відтягнути неминучу трагедію та перекласти її на плечі наступних поколінь.

Демократія і свобода — це незмінні цінності людства, заради яких варто боротися, бо лише завдяки цим цінностям у глобального людства є шанс вижити й не зірватись у чорну прірву панування грубої сили й тиранії.