Марія Берлінська: математика війни - наука збереження людей (Частина І)

Сучасна війна стала, насамперед, високотехнологічним протистоянням. Полем бою російсько-української війни давно заволоділи дрони. Kyiv Post поговорив з волонтеркою Марією Берлінською про армію дронів, проблеми військових і математику на війні. Вашій увазі перша частина відвертого інтерв’ю.

KP: Маріє, поділіться, будь ласка, своїм баченням, наскільки армія дронів допомагає українській армії на фронті зараз? Чи сильніші ми в застосуванні БПЛА за ворога?

Я очолюю волонтерський проєкт «Вікторідрос». Це один з проєктів благодійного фонду «Дігнітос». Ми рухаємося в рамках однієї верхньорівневої стратегічної концепції, яку можна озвучити в трьох словах. Ми віримо, що саме ці три слова – це і є шанс на перемогу України. 

Зміст концепції можна виразити трьома словами: 

Що це означає? В умовах, де ворог більший за нас в рази, в умовах, де ворог використовує проти нас об'єднаний ВПК (військово-промисловий комплекс) багатьох інших країн. Тобто: снаряди з Північної Кореї, комплектуючі та бронемашини з Китаю, ремонтні спроможності і виготовлення зброї в Білорусі. По суті, ми воюємо проти десятків країн, бо навіть комплектуючі західних країн є в російських ракетах, в російських дронах, в російських літаках. І от в тих умовах, де ми з одного боку маємо дуже сильного ворога, який воює проти нас з десятками союзників, а з іншого боку  - допомога країн Заходу, яка є непередбачуваною, недостатньою і нестабільною. Нам надзвичайно важливо розбудовувати власну спроможність. 

Технологічна мілітаризація суспільства – це концепція, яку я намагаюся пояснювати всюди, дуже простими словами. Чим у вищий кабінет я заходжу, тим простіше я намагаюся це пояснити. В цьому спрощенні я це пояснюю так: кожен в племені має вміти виготовляти або застосовувати технології для захисту себе і свого племені. Всі. Ми не можемо сказати, що війна – це питання тільки армії чи спецслужб, а ми тут сидимо і просто чекаємо, тільки донатимо або навіть не донатимо. Цього мало. Має включитись все суспільство, в те, щоб застосовувати технології, виготовляти технології, те, що дозволяє тримати ворога на дистанції.

Важливо переносити війну технологіями на територію ворога. Грубо кажучи, 85-90% ракет і дронів має знищуватися на підходах. На відстані 200, 300, 500, 1000 кілометрів там, де зароджується машина смерті. А машина смерті – це склади, заводи по виготовленню зброї, логістика, нафтопереробні заводи, аеродроми. Щоб все це не падало на першій, на другій лінії на голову нашим людям, цей вогняний вал, це треба знищувати на глибині. І наші далекобійні дрони, наприклад, це прекрасний приклад того, як даром, дроном, який коштує умовно 15-20-30 тисяч доларів, можна знищити НПЗ і завдати збитків на сотні мільйонів і навіть на мільярди.

Якщо ми говоримо про приклади тактичного рівня, це той же FPV-дрон. Коли в нас тисячі людей пройшли курси по народному FPV, навчилися збирати, військові екіпажі їх спочатку на полігонах тестують. Якщо дрон класний, він їде на фронт, а потім бійці присилають красиві відео, як там дроном за 300-400 доларів спалили техніку росіян.

Я вже 11-й рік це проповідую, що потрібно працювати, воювати технологіями, а не людьми, і працювати з причинами, а не з наслідками. Російський танк коштує 2 мільйони доларів, але наслідки від його роботи – це сотні загиблих, поранених, протези, діти-сироти, виплати, зруйнована інфраструктура, зруйновані сім'ї. наслідки будуть на мільярди від місяця роботи цього танк. Тому якщо його можна знищити дроном за 400, та хай навіть за чотири тисячі доларів - то це і треба робити!

Ми займаємося, як пожартували наші волонтери, які є по всьому світу, зокрема в Чикаго, з місцевої асоціації українських лікарів: Марія! Так ти ж займаєшся превентивною медициною!!!

KP: Які проблеми зараз у цій сфері на вашу думку? Чого не вистачає для кращої роботи підрозділам БПЛА?

Проблем валом. Починаючи від якості дронів, які постачаються на фронт. 

Через те, що йде масове виробництво, є проблеми з якістю. Є проблеми з тим, що ті ж FPV-дрони доводиться переробляти. Є проблема браку боєприпасів під дрони, наприклад.

Якщо ми говоримо про FPV-дрон чи великий дорн-бомбер, він же ж не налякає просто ворога тим, що він просто пролітає над ним. Це система, яка є фактично таким баражуючим, високоточним боєприпасом. Відповідно, не буває так, що дрон окремо, боєприпас - окремо. Держава має налагодити процес постачання готових боєприпасів. 

Зараз це СВП (саморобні вибухові пристрої), на яких наші люди підриваються, переробляючи їх з штатних боєприпасів під дрони. Наприклад, в російській армії зараз все більше налагоджується процес, коли бійцям держава дає готовий ящик з готовими платами ініціації. 

Тобто екіпаж не повинен думати, як тобі скрутити боєприпас чи як тобі переробити дрон. Бо в тебе є готовий штатний боєприпас. Відповідно, боєць повинен взяти готову екосистему, прикріпити, полетіти і вдарити. А не боєприпас створювати з “лайна та палок”. Це велика проблема. 

Ще проблема – це формування запитів від підрозділів. Та, яка формується з Генштабу, поступає на гору, після цього подається на Міністерство оборони. У Міноборони відбувається певна пріоритизація цих потреб. І потім після цього дрони передаються в ті чи інші підрозділи. 

Зараз я дуже спрощено буду пояснювати. Уявіть багатоквартирний будинок. Прийшов курʼєр, зібрав всюди потреби: в одну квартиру треба дитяче харчування, в другу хліб, ще в третю - пиво, в четверту - піцу. Це все зібрали, за незрозумілим принципом пріоритетизували. 

А потім закупили пиво в ту квартиру, де потрібно було дитяче харчування. Там, де була потрібна піца - дали дитяче харчування і так далі.

Тобто підрозділи часто отримують не те, що вони замовляли. А є важлива специфіка кожної ділянки фронту, потрібні саме такі дрони на цій ділянці фронту. Так само специфіка підрозділів, які підготовлені саме умовно на “Лелеку” чи на “Шарк”, наприклад, а їм дають, наприклад, “Валькірію”. 

Тому формування потреб – це окрема велика історія, яка, що має бути цифровізованою, має бути зрозумілою, прозорою, сек'юрною. Ці дані мають бути захищені. Це точно не мають бути таблички в екселі. Це не має бути паперова армія.

І підрозділи мають отримувати готові вироби. 

Якщо це ударний дрон, то з усією екосистемою: з боєприпасами, з платами ініціації. Це має бути безпечно. І підрозділи мають отримувати саме те, що вони замовляли, що потрібно їм. 

Бо тільки вони найкраще знають на своїй ділянці фронту, що їм потрібно, на чому вони можуть працювати, що дає найкращий результат. Це я кажу такими, широким маскам. 

Можна ще назвати, що є проблема перехідних контрактів для виробників. Щоб держава не контрактувала поспіхом, коли вже кінець бюджетного року. А щоб виробники могли більш довготерміново планувати. Тому що є плече логістики, яке в когось займає кілька місяців. 

Для того, щоб мати це планування, держава має давати можливість переходити цим контрактом на частину наступного року. 

Окреме питання величезне у самих виробників – це питання експорту продукції. І воно з одного боку може бути суспільством сприйнято дивно, мовляв, “ми самі просимо зі всього світу засоби, а тут будемо продавати”. Але це тільки на перший погляд. Якщо подивитися на це розумніше, зараз фактично ми не експортуємо свої безпілотники. По частині безпілотників у нас є навіть перевиробництво, бо певного типу і класу дронів в нас достатньо. 

А виробник може зробити більше. І от щоб виробник не переводив виробництво кудись за кордон, щоб зберегти робочі місця, щоб податки сплачувались тут, щоб ми продавали свої технології іншим країнам і втягували сюди валюту, чи обмінювати на певні види озброєння і т.д. Також українські інженери- винахідники — це наш золотий актив. Найкращі досягнення української інженерної думки ми повинні обмінювати на щось цінне, на щось важливе для нас. Бо наш досвід - безцінний. 

Ми перетворились на найбільший з полігонів з тестування військових технологій і зброї. Такого досвіду немає ні в кого в історії людства, крім нашого ворога. Ми побачили, що дуже багато зразків зброї НАТО є неефективними саме в такій технологічній війні як в нас. Не у війні, перепрошую, десь в Іраку, в Сирії чи в Африці, де різні рівні технологічного розвитку. А де є два технологічно сильних противника. І така війна відбувається вперше. 

Тому що умовний “Ескалібур” на полігоні в Техасі, де один снаряд коштує 100 тисяч доларів, показує себе перфектно. Але там немає російських РЕБ-ів. А в Україні тільки кожен 19-й снаряд долітає. Тобто нам один такий постріл коштує 1,9 млн доларів. Україна отримала цих “Ескальбурів” на сотні мільйонів доларів. Навіщо вони нам? 

Якщо на ці гроші ми можемо отримати більш ефективну для нас зброю, наприклад, F-16. Чи системи протиповітряної оборони, які нам необхідні, і ракети до них. 

Ми зробили низку досліджень різних систем і показали, що працює, що не працює. Ось це досвід, куплений дуже високою ціною, ціною життів наших людей, ми повинні продавати якомога дорожче. Обмінювати його на той ресурс, який є в країн-партнерів. 

Тому що з усією повагою та вдячністю до виборців і платників податків, які штурмували своїх політиків, щоб вони підтримували Україну (цим людям від нас величезна вдячність). Але політики все одно виділяють зброю повільно, недостатньо і, повторюсь, дуже часто, не завжди, але низької якості.

Як би це цинічно не звучало, життя кожної людини вже оцінено державно. Тобто це виплата, компенсація, сім'ям тих, хто загинув. Математика вильоту кожного дрону, математика вартості кожного снаряду, математика підготовки кожної людини. 

Якщо ми будемо ставитися до війни, як в першу чергу до бізнес-процесу, де ми рахуємо: якщо в бізнесі результат – це отримати прибуток, то тут результат – це зберегти своїх людей і збільшити кількість знищеної техніки ворога, його складів, його особового складу. Це означає, що нам виліт одного дрона коштує ось стільки, а результат у нас по цьому ось такий.

Кращі підрозділи починають отримувати більше дронів, показувати кращі результати. Підрозділи отримують ті дрони, які їм дійсно потрібні, в тих кількостях, які їм потрібні, ту підготовку, яка їм потрібна. Пілотами ми не закриваємо штурми. 

Тобто висококваліфікованого фахівця готувати довго, і коли потім його кидають в мінометники чи штурмовики — це не правильно. Нам не потрібно забивати мікроскопом цвяхи. Хороший кардіохірург стає поганим автомеханіком, а хороший автомеханік стає поганим оператором БПЛА. Люди мають бути застосовані там, де вони можуть проявити себе найкраще. 

І це, я вважаю, головне. Там, де в нас керують розумні командири, там в нас є і хороші результати. Ці результати мають бути вимірюваними, мають бути конкретні KPI, і найкращий досвід підрозділів має швидко масштабуватися.