20 днів у Маріуполі: місія пам’ять

«20 днів у Маріуполі» — фільм Мстислава Чернова, який тримає в напрузі та не залишить байдужим нікого. Події нашої страшної реальності, які варто знати та пам’ятати.

Фільм, знятий на реальній історії – це завжди цікаво. А от документальний фільм знятий у формі хроніки подій під час війни — це дещо зовсім інше.

«20 днів у Маріуполі» — це не просто фільм на реальних подіях — це кадри життя міста під час геноцидної війни, яку одна нація розпочала проти іншої.

Російсько-українська війна – подія, масштаб і трагічність якої поки неможливо осягнути повністю. Цим пізніше займуться історики.

Ми ж зараз розкажемо про фільм, який став унікальною хронікою, написаною наживо.

Історія фільму «20 днів у Маріуполі» - все почалося з хроніки 

Події розгортаються в Маріуполі, у який приїхала журналістська команда, у перший день повномасштабного вторгнення: військовий кореспондент Мстислав Чернов, фотограф Євген Малолєтка та продюсерка Василіса Степаненко. Саме вони були останніми журналістами, які лишилися у місті.

Місто в облозі. Спочатку пропадає зв’язок, потім, перестають працювати радіо вежі та зникає все: вода, тепло, газ. Події розгортаються швидко. Кожен день щось змінюється, і ситуація постійно погіршується. Постійні обстріли та багато літаків.

Чернов разом з командою намагаються все знімати та фіксувати вторгнення ворога на територію України. Кадри про масові поховання, розбомблений пологовий будинок, смерті дітей та інші жахливі дії назавжди залишаться в пам’яті. На 19-й день у місто заїжджають російські військові й танки з літерою Z та починають розстрілювати будинки.

Команда намагається знімати все, що відбувається в місті. Журналісти постійно пересуваються містом, довго ніде не затримуються, щоб зробити більше кадрів та дізнатися різні історії людей.

В оточеному місті журналісти намагаються знайти бодай якийсь зв’язок та інтернет, щоб відправити короткі відеоматеріали у редакцію. Щоб весь світ міг бачити, що у то момент відбувається у Маріуполі.

«20 днів у Маріуполі» – журналісти відчули біль міста, яке гинуло під обстрілами 

Невизначеність, яку видно в очах людей та, яка чується між рядками їхніх коментарів — найжахливіше що може бути. Поки ти щось робиш, комусь допомагаєш і займаєш себе роботою — ти не так сильно думаєш про обставини. Але, журналістам до певної міри простіше, адже допомога іншим — допомагає тобі. Коли робота закінчена, думки вертаються і накривають із головою. Увесь біль, який ховається вдень, виходить назовні ввечері, не дає заснути, часом думки заходять у глухий кут. Туди їх заганяють постійні питання жителів: «Чому? За що?», що застигли в холодному повітрі спустошеного міста.

Журналісти, зрештою — евакуюються. Вони розуміють, якщо потраплять у полон, то всі записи та всі плівка буде знищені. Російські окупанти можуть і вміють використовувати людей на свою користь. Вороги знають, як нищити докази, щоб потім розказати світу про «фейки української пропаганди». 

Але! Вони встигли і не дали себе зловити. Чернов та команда, разом із поліцейським, який їм постійно допомагав та його родиною, наздоганяють останній коридор Червоного хреста та виїжджають із Маріуполя.

Чернов потім скаже, що він хотів би залишитися і відзняти більше. Втім, і того матеріалу, який вдалося відзняти, було достатньо, щоби показати людям страшну картину руйнувань, які принесли місту агресори.

Примітка Kyiv Post. Маріуполь не здавався 86 днів, майже три місяці. Яке міцне місто, які сильні та віддані справі люди!  Кожен займався тим, чим міг. Велика пошана військовим, поліцейським, рятувальним службам та медикам, які до останнього робили свою справу — допомагали людям. Вдячність, жителям міста, які так само допомагали всім, хто потрапив у скрутне становище. Усі вони герої, адже не дивлячись на втому, невизначеність та страх перед смертю, усі вони робили те, що вміли та могли.

Сюжет, в чому місія фільму «20 днів у Маріуполі» 

Журналістка Kyiv Post переглянула фільм і може сказати впевнено, він лишає сильні відчуття. Від початку до кінця фільм тримає в напрузі. У ньому небагато слів, але їх тут і не потрібно, все зрозуміло й так. Закадровий голос Мстислава Чернова пояснює деякі сцени та що взагалі відбувається в місті.

У годину та тридцять хвилин режисер намагався втиснути весь біль, розпач, трагедію, жорстокість, що відчуло місто за ті 20 днів, що він був там.

Пам’ятаймо! Люди, які мимоволі стали героями фільму – це не актори можуть зняти грим, умитися, поїсти та піти спати. Все, що ми бачимо тут – це справжні емоції тих, хто був у розпачі, без зв’язку та розуміння, куди йти й що робити. Вони жили в цьому. Вони виживали, ховались, страждали, багато з них гинули. Вони не могли «зупинити» зйомку, це була їхня страшна реальність.

Будь-кому, хто подивиться цей фільм не вдасться передати словами внутрішні відчуття та біль. По перегляду «20 днів…» всі емоції хочеться закрити в комірці й ніколи не діставати.

Але як сказав сам режисер: «Боляче на це дивитися. Але на це й має бути боляче дивитися».

Так! Ми всі маємо подивитися цей фільм і запам’ятати кожен кадр, кожен момент.

Саме для цього команда журналістів приїхала туди й залишилася в небезпечному місці, щоб донести інформацію про факти російську жорстокість на південному сході України.

Місія фільму «20 днів у Маріуполі» – пам’ять!

Нагородження фільму Мстислава Чернова «20 днів у Маріуполі»

«20 днів у Маріуполі» був створений та випущений у співпраці Associated Press та Frontline у 2023 році. В перші дні прокату фільм зібрав касу понад 500 тисяч гривень. Фільм його творці здобули багато нагород. Журналісти були нагороджений різними престижними нагородами, одна з них Пулітцерівська премія.

Вже у 2024 році фільм здобув понад 20 нагород та 40 номінацій. Але найважливішою та знаковою стала нагороди Оскар» у номінації «Найкращий повнометражний документальний фільм.

Ця нагорода дуже важлива для України. Адже багато людей із різних куточків планети зможуть побачити, що насправді відбувається під час війни, яку Росія розв’язала проти України.

Фільм «20 днів у Маріуполі» — це незаперечний доказ жорстокості, звірства, безжальної країни, що напала на нас.

Важливість фільму «20 днів у Маріуполі» 

Відео та фото – це завжди хороший доказ, який яскраво і доступно доводить факти, передає справжні емоції. Раніше писали книги. У книгах можна щось додати, або опустити. А ось документальний фільм, який знятий безпосередньо на місці подій, власне, під час цих подій, це інше, це нове слово у документалістиці.

«20 днів у Маріуполі» – не просто фільм про реальні події, це пряма трансляція тих подій.

Такі фільми необхідно, щоб суспільство та майбутні покоління не лише українців, людей у всьому світі розуміли ціну та наслідки війни, щоб навіть не задумувались про «війну/військову операцію», як про інструмент вирішення питань міжнародних відносин.

Наступні покоління мають бачити та розуміти, що таке війна. Щоб не викреслили трагедію із життя, забули, а намагалися більше не повторити її.

Мир може наступити тоді, коли всі навколо зрозуміють, що війна це погано, це смерть, страх, жах та руйнування. І ніхто не застрахований від цього. І наявність великої кількості грошей не завжди може тебе захистити.