Володимирська Ікона Божої Матері – одна з найголовніших святинь Росії. Як відомо, вона була викрадена з Вишгородського монастиря Андрієм Боголюбським, сином того самого Юрія Долгорукого, який вважається засновником московської держави.
За переказами ікона є першим прижиттєвим зображенням Діви Марії, написанне апостолом Лукою на липовій дошці від стола, за яким приймали трапезу Ісус Христос, Матір Божа і Йосип. Зображення на іконі схвалила особисто Богородиця, і з того часу всі іконописці і скульптори орієнтувалися на нього при написанні образу Святої Діви Марії.
1131 року ікону київському князю Мстиславу Великому подарував Константинопольський патріарх, і деякий час вона перебувала у Києві, потім її перемістили у Дівочий монастир Вишгорода, який на той час був центром паломництва та улюбленим місцем перебування київських князів. Тут ікона і отримала назву Вишгородська ікона Божої Матері.1169 року володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський здійснив жорстокий напад на Києв, спаливши і розграбувввши його вщент. Саме тоді він самочинно і вивіз ікону до міста Владіміра-на-Клязьмі.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ось як це описано у тогочасних літописах: «І грабували вони два дні увесь город — Подолля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в’язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи із мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І взяли вони майна безліч, і церкви оголили од ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали всі смольняни, і суздальці, і чернігівці, і Олегова дружина,— і всі святині було забрано. Запалений був навіть монастир Печерський святої Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його од такої біди». Ікона Вишгородської Божої Матері для Боголюбського стала цінним трофеєм і згодом під іменем Богоматері Володимирської стала головною святинею збудованого Боголюбським Успенського собору.
З того часу вона почала відігравати значну роль в історії Російської держави, творила дива, захищала російські землі від загарбників, епідемій та голоду, з нею вступали на царство монархи та обиралися патріархи, проходили найбільш важливі св’ята. З 1999 року ікона розміщена у храмі-музеї Святителя Миколая в Толмачах при Третьяковській галереї.
Ця перлина духовної та художньої спадщини України облудно присвоєна росіянами та почитається ними виключно як частина культурної спадщини Російської держави. Головний крадій і засновник Московії (яку він, до речі, «віджав» у суздальського боярина Степана Кучько, підступно вбивши його) ненавідів Русь, адже він був прямим нащадком фіно-угорських племен. Його матір’ю була дочка половецького хана Аепа, від якої він успадкував характерну зовнішність азіата-степовика.
Боголюбський у боротьбі проти Києва постійно підтримував своїх родичів половців, які були головними ворогами Русі, а його батько Юрій Довгорукий,
який майже все життя княжив у Заліссі, докладав усіх зусиль, щоб заволодіти Києвом. Двічі йому майже вдалося сісти на києвський престол, але кияни його не любили, для них він був чужинцем. Довгорукий був дуже жорстоким та постійно пиячив. На одному з бенкетів його і отруїли.
Саме син Довгорукого виступає на історичній арені, як перший загарбник Русі – це підтверджують і літописи: Галицько-волинського князя Романа Мстиславича вони називають «самодержцем усієї Русі», у той час як Андрія Боголюбського — «самовладцем усієї Суздальської землі».
1173 року Боголюбський спробував ще раз підпорядкувати собі Київ, золоту мрію його батька. Князь послав туди величезне на той час 50-ти тисячне військо. І у ніч на 19 грудня 1173 р. під Вишгородом це військо було дощенту розгромлене русинами-українцями під командуванням Мстислава Ростиславича та луцького князя Ярослава Ізяславича, який після перемоги став великим київським князем.
Сам же Андрій Боголюбський, який все життя славився своєю побожністю і одночасно жорстокістю по відношенню до своїх придворних, був жорстко
вбитий своїми ж боярами, які зарубали його шаблями в його ж покоях. Мстислава ж Хороброго, очільника розгрому суздальців, церква визнала святим.
Його син – князь Мстислав Удатний у 1216 р. в битві на р. Ліпиці також розгромив військо володимиро-суздальського князівства. Як пише літопис, суздальський князь та його брат Ярослав, майбутній батько Олександра Невського, тікали в спідній білизні, загнавши семеро коней та кинувши своїх вояків напризволяще. Під ударами князів київської династії Володимиро-Суздальське князівство розпалося.
