Мистецтво графіті є надзвичайно давнім явищем. У графіті закодована інформація не тільки про історію самого візерунка або напису, але і про історію і традиції соціумів, у яких ці графіті існують або існували.
Сучасне графіті є голосом вулиць, відображенням певних рефлексій суспільства на культурні, соціальні та політичні події у країні та світі. Хоча тематика сучасних графіті досить різноманітна, все одно провідною їхньою функцією залишається прагнення до діалогу.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
На сьогодні, одними з «голосів» вулиць Києва є сестри Мішель та Ніколь Фельдман із Дніпра. Вони почали свою діяльність у 2015 році в Києві, проте дівчат тягнуло до малювання із самого дитинства – з 8 років. На питання «Чим ти хочеш займатися?» проблем із відповіддю не було, адже одразу спадало на думку, що «займатися потрібно тим, до чого тебе тягне з дитинства».
«Займатися стріт–артом надихнув саме Київ і фільм про англійський андерграунд художника Бенксі «Вихід через сувенірну крамницю». Окрім того, у житті стріт–арт художників приваблює саме стиль життя — екстрим та адреналін», — розповіла Ніколь Фельдман KyivPost.
Першу роботу сестер, присвячену темі збереження ресурсів планети, можна було знайти у підземному переході на Європейській площі. Втім, популярність їм принесла серія робіт, присвячена картам Таро. Наразі«Таро» — це не один проєкт, а три різні колоди, дві з яких — українські.
«У картах вже є закладені образи та концепції, оскільки це знання, котрі вже понад п’ять тисяч років передаються з покоління в покоління. У колоді всюди можна спостерігати однакові архетипи, втім у кожного народу вони свої. Наприклад, у колоді про Україну, вочевидь, дияволом можна поставити Путіна. Таким чином, ми під кожний архетип підставляємо очевидних героїв та дурнів для цього часу», — пояснюють дівчата.
В умовах сьогодення важко залишатись аполітичним і не пропускати через себе події. У митців — це, безперечно, відбивається у їхній творчості. Наразі у «голосі Києва» відчувається війна. Як жартують сестри, «про це свідчить купа соняшників».
Багато митців на початку повномасштабного вторгнення Росії стикнулися з проблемою відсутності настрою малювати. У багатьох з‘явилося відчуття провини через одночасне бажання піти на фронт та страх за своє життя.
«Відчуття провини штовхає тебе робити щось велике, після такого спаду народжується щось цікаве. У цій ситуації воно допомогло припинити зациклюватися на собі та дізнатися більше про весь Світ та країну, розширити свій кругозір», пояснила Мішель Фельдман.
За словами сестер, «українські мотиви безповоротно проникли у підсвідомість». Це виявляється навіть у лініях, які вимальовуються у візерунки.
Вони усвідомлюють свою унікальність: «Ці мотиви завжди були, але до війни хотілося наслідувати Америку та Європу. Але згодом ми зрозуміли, що круто бути собою — ти нарешті можеш розслабитися та бути українцем».
Останнім часом у сюжетах сестер Фельдман переважають міркування про те, що буде з людством, і взагалі про логіку вчинків людини, а також про психологію мас. Проте не завжди художниці створюють щось із метою відображення своїх думок. Буває і абстракція з натхнення. Дівчата підкреслюють, що це різні зайняття, адже «в одному ти вмикаєш мозок, а в іншому — серце та інтуїцію».
Однак натхнення — річ тонка і завжди приходить, звідки не чекаєш. Адже буває таке, що Ніколь та Мішель справляються за декілька годин без жодних ідей, а буває, що тривалий час робота не йде. У моменти, коли настає творча криза, то краще відволіктися від поточної праці. Дівчата підкреслюють, що є час для творення, а є для пізнання. Тобто у такі моменти варто зачерпнути нової інформації та розібратися в тому, що коїться у власному житті, приділити час собі. Також для психіки надзвичайно корисно змінити своє навколишнєсередовище.
«У свій час на форми ліній мене надихав потрісканийасфальт. Коли працівники роблять шовний ремонт, то від залитої смоли виходять візерунки. А ось вже образи у сюжетах — це архетипи, і зазвичай ти знаєш цю людину», — сказала Ніколь про те, що її надихає.
У деяких сюжетах сестер Фельдман можна помітити жовту людину. Вона є персонажем, що допомагає донести певну інформацію, яку важко зробити без героя, адже треба показати людські емоції крізь дії. Згодом ця жовта людина перекочувала на телеекрани. На початку 2022 року вийшов науково–фантастичний мультсеріал від стріт–арт проєкту Sestry Feldman «YoYo», головним героєм якого і стала жовта людина. Ніколь та Мішель самі придумують сценарій, малюють та монтують. Студія звукозапису Studio 31 допомагає із просуванням та музикою. Наразі у розробці – другий сезон.
Сьогодні дівчата мають багато волонтерських проєктів. Одним із останніх є розпис школи. Мета — створити сприятливі умови для навчання, тобто крізь абстрактно–позитивні малюнки заряджати учнів мотивацією навчатися.
Для особистих проєктів сестри Фельдман обирають місця в залежності від освітлення вночі і вірогідності зустріти там поліцію. Однак, аби намалювати мурал, необхідно дістати дозвіл через міський комітет архітектури і культури, зібрати підписи мешканців дому тощо.
Із поліцією художниці стикалися не раз, проте це нічим серйозним не закінчувалося. Зазвичай пишуть попередження, і навіть про штраф не йдеться. Нерідко буває таке, що поліцейські вступають у полеміку з дівчатами на тему мистецтва, і згодом їх відпускають.
«Але одного разу було таке, що сестра поїхала, а я малювала зі знайомими, коли нас зупинили. Нас вже з ніг до голови перевірили і були готові виписати штраф або забрати у відділ. Однак один поліцейський почав світити на фарбу, потім мені на обличчя, потім на щойно початий малюнок і сказав: «У вас є 10 хвилин, сестрі привіт передавай», — згадує Мішель.
Втім, працівники поліції не єдині, з ким стикаються стріт–арт художники. Працівники комунальних служб теж пильнують за тим, аби стіни будівель залишалися чистими. В Україні зазвичай перефарбовують однотонною фарбою, а в Європі здебільшого на всіх будинках нанесено спеціальне покриття, з якого малюнки фарбами легко змиваються.
«Коли ми були в Барселоні, то о 10 вечора намалювали роботу, а об 11 вже побачили, як іде чоловік із «Керхером» та змиває наш малюнок. У такі моменти стає смішно зі своїх амбіцій. Але прикро не повинно бути, адже стріт–арт і створений для цього. Ти не питаєш, чи можна тобі намалювати — отже, ти не претендуєш, що це буде на століття», — розповідають дівчата.
Вулиці живуть своїм життям і постійно ведуть діалоги із творцями та спостерігачами. Час від часу можуть «спалахувати війни графіті» з графітерами. Ніколь та Мішель теж якось стикнулися з таким. Під малюками зав’язувалися цілі листування з іншими творцями, а було таке, що команди зовсім перефарбовували роботи одна одної.
«Але це весела гра, а не конкуренція. У графітерів є таке правило, що коли ти не респектуєш комусь, то поверх малюнку пишеш червоним балоном “TOY”. Раніше було неприємно, але зараз абсолютно спокійне ставлення. Навіщо приділяти стільки уваги тому, що йому не подобається? Не б‘ють тільки мертвого пса», — жартують сестри Фельдман.
