Бізнес-омбудсмен України Роман Ващук отримав своє призначення за місяць до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, у січні 2022 року. Власне, установа ця була створена у 2014 році і має на меті захищати законні права бізнесу перед державою.
З того часу було проведено 8,5 тисяч розслідувань і зекономлено 25,8 мільярда гривень.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Як зекономили кошти? Розблокуванням податкових накладних або скасуванням необґрунтованих штрафів, накладених Податковою службою України, переговори з митницею України у випадках необґрунтованої зміни митної вартості товарів, донесення потреб бізнесу до уряду.
Це найпоширеніша причина, через яку підприємства можуть звертатися за допомогою до Бізнес-омбудсмена, але він також готовий розглядати скарги на будь-які порушення закону з боку посадовців.
Україну часто сприймають як корумповану, проте Ващук вважає, що вона значно змінилася з 1991 року і більше страждає від неефективного управління, ніж від корупції.
Kyiv Post поспілкувався з Ващуком про те, чому Україна стала домом для конкурентоспроможних світових компаній, незважаючи на війну та пострадянський менталітет у державних установах, а також про політику Міністерства фінансів і які зміни в бізнес-кліматі можна зробити вже завтра без додаткових витрат із державного бюджету.
Вашій увазі перша частина цієї розлогої та відвертої розмови.
Коротке питання: як би ви описали бізнес-клімат України одним реченням? [Роман Ващук задумується на кілька секунд, дивлячись у стелю]
Я б сказав: вибірково відкритий, вибірково складний.
Які три головні проблеми бізнес-клімату в Україні?
По-перше, не так фіскальна політика, а, скоріше, її реалізація.
Проблема номер один — це податкове та митне адміністрування.
Проблема номер два — це вибіркове правозастосування, яке часто виникає через проблеми в фіскальній системі та її адмініструванні.
Проблема номер три — це фактор військових надзвичайних ситуацій — непередбачувані зміни в регулюванні.
Є запобіжники, але вони не завжди спрацьовують. Наприклад, у податковому кодексі є положення, яке говорить, що зміни в податковій системі не можуть бути впроваджені менш ніж за 6 місяців. Але вони впроваджуються і були просто змінені вчора, наприклад.
Тож тепер можемо поговорити про переваги бізнес-клімату України.
Перше. Високий рівень цифровізації. Це означає, що дозволи, особливо для ритейл-проєктів малого масштабу, є простішими, ніж у багатьох інших країнах.
І, знову ж таки, спрощена податкова структура для мікро- та малого бізнесу. Це часто не корисно для іноземних інвесторів, але, безумовно, підтримує процвітаючий сегмент українського мікро- та малого бізнесу, його оперативну стійкість.
Третя перевага — це децентралізація. На місцевому рівні інтерес до успіху проєкту і багато важелів для того, щоб він був успішним, тепер узгоджені.
Якщо 20 років тому ви могли приїхати в місто, і мер би сказав: “Було б чудово, якби ви побудували тут завод”. Але у нього було дуже мало важелів, щоб це сталося. Вам би довелося їхати до Києва. Зараз більшість цих питань делеговані на місцевий рівень. Але зворотний бік у тому, що якщо у вас є проблемна місцева громада, то проблеми теж є.
Які проєкти чи ініціативи може показати Україна, щоб показати себе країною для серйозних інвестицій?
Важливо, щоб спостерігачі ззовні брали до уваги: Україна зараз стала домівкою для сотень успішних середніх компаній, які з'явилися за останні 20 років. Вони не мають жодного стосунку до держави і жодного зв'язку з колишніми державними підприємствами.
Вони не були приватизовані – це компанії, створені з нуля. Є компанії, як-от “Нова Пошта”, “Аврора” та інші, які дуже динамічні. Вони розширюються за межі України, а це означає, що їхні бізнес-моделі достатньо стійкі, щоб працювати в ЄС або в інших країнах.
Це стереотип, що Україна — це олігархи, старі державні заводи і своєрідна пустка через війну.
Насправді ж мільйони мікро- і малих підприємців працюють у сприятливих умовах, що вже майже можна назвати внутрішньою офшорною зоною. Це має свої переваги, але й недоліки. МВФ не в захваті від низького податкового регулювання.
Але це утримує мільйони українців на роботі та забезпечує послугами мільйони інших українців. Майже за будь-яких обставин вони продовжують працювати.
Наприклад, я відвідав Полтавську область у грудні та зустрівся з Полтавською бізнес-асоціацією.
Я подумав: хто ці люди? Що вони роблять? Наприклад, є компанія з 1000 співробітників, яка проєктує та виготовляє системи автоматизації складів. У них є програмісти, люди, які створюють апаратне забезпечення, розробляють програмне забезпечення тощо.
Далі. Є й іноземні компанії, що інвестують в Україну.
Що ви помітите, так це те, що майже жодна з них не пішла. Якщо подумати про членів Американської торгової палати, Європейської бізнес-асоціації, понад 90% компаній, які працювали [в Україні] до 24 лютого 2022 року, продовжують працювати.
І фактично, [вищезгадані бізнес-асоціації] навіть збільшилися з того часу. Нічого з того, що я щойно згадав, не було б можливим, якби бізнес-середовище було надзвичайно токсичним.
Отже, ми можемо сказати, що Україна перейшла від образу олігархічної країни до держави, яка ближче до "нормального капіталізму"?
Я б так сказав. І багато що з цього сталося, поки люди скаржилися на попередні умови. Тому ця трансформація залишилася майже непоміченою.
Український бізнес звик до труднощів. Він пережив 30 років поганого управління на національному рівні. Тому він не такий ніжний, як бізнес в інших країнах, який міг звикнути до набагато стабільніших і передбачуваніших регуляторних умов. Тому шок війни не мав такого ж руйнівного впливу на багато цих компаній, як це могло бути, скажімо, в Канаді.
Україна, знову ж таки, має як переваги, так і недоліки культури виживання. До 2022 року українські компанії зазвичай не брали багато позик. Ті, що досягли успіху, зростали органічно, а не через масштабне кредитування.
Це означало, що коли настала криза, вони не були змушені продавати компанії, щоб обслуговувати борги, яких у них не було.
Я спілкувався з представниками західних інвестиційних фондів, які дещо розчаровані тим, що не можуть просто купити українські компанії за надзвичайно низькими цінами, як вони могли це зробити у південних європейських країнах під час світової фінансової кризи 2008 року, коли компанії часто мали значну заборгованість.
Перше, що мені кажуть банки в Україні – у них недостатньо проєктів, підходять під вимоги банку, оскільки компанії не можуть подати належні фінансові звіти. Чому підхід до комплаєнсу в українських компаніях відрізняється від західних?
Протягом десятиліть дотримання норм в Україні не винагороджувалося. Отже, якщо ви західна компанія і дотримуєтесь норм, ви це робите, щоб уникнути проблем із податковою службою. Ви отримуєте визнання від свого місцевого податкового інспектора і можете продовжувати свій бізнес.
У ситуації, коли більшу частину часу незалежної України податкова служба була, я б сказав, напівхижацькою та бачила свою мету у тому, щоб витягувати гроші з непрозорих компаній, які не надавали їй точні рахунки. У такій системі, навіть якщо ви повністю дотримуєтесь норм, вони все одно не вірять вам. І корпоративна культура оптимізована для того, щоб накладати штрафи та переглядати результати.
Якщо цього не зробити, податковий аудитор повинен буде багато пояснювати у своєму регіональному чи центральному офісі.
Тож ми чуємо від бізнесу, включаючи тих, хто найбільш дотримується норм в Україні – існує мережа компаній, які зобов’язалися дотримуватися високих стандартів, але податкові органи кажуть: «Дайте нам щось. Ми нічого не знайшли у ваших рахунках. Дайте нам щось, бо ми не можемо повернутися до офісу з порожніми руками. Інакше нам доведеться пояснювати, чому ми не знайшли у вас порушень».
Розкажіть нам про свої помилки.
Правильно. Точно. Знову і знову я чув від українських аудиторів і бухгалтерів, що розумний український бухгалтер залишить 2 або 3 незначні помилки, які дозволять податковій службі видати незначний штраф. Але це запобігає великому штрафу, який можуть накласти, якщо ви будете повністю дотримуватися всіх норм.
Структура стимулів тут повністю заплутана. Її потрібно переформувати. І це включає встановлення інших ключових показників ефективності для податкових органів.
Чи вважаєте ви, що український бізнес готовий дотримуватися суворіших вимог комплаєнсу, ніж на Заході?
Я думаю, що середні та великі компанії – так. І це можна побачити на прикладі того, що вони роблять, коли виходять на ринок іншої країни. Для цього їм потрібно переконатися, що їхні домовленості в рідній країні відповідають вимогам нових ринків, на яких вони працюють. Мікро- та малий бізнес? Думаю, ні.
Вони існують у дуже слабо регульованому та слабо оподатковуваному середовищі. Це видно, коли хтось намагається запровадити більше регуляцій або податків для цього сегмента – і відразу відбувається спротив. Цей сегмент загалом не сплачує податок на додану вартість.
Є явище, яке, на мою думку, відчули й відвідувачі України. Коли ви приїжджаєте в готель або курорт, і кожна особа, з якою ви контактуєте, окремою фізичною-особою підприємцем [ФОП].
Те саме з ресторанами.
Я був у спа. Людина, яка здає в оренду рушники, – окремий підприємець. Людина, яка подає напої, – окремий підприємець. Людина, яка приймає вас у басейн, – окремий підприємець. Щось у цьому явно не так.
Це податкова оптимізація, використовуючи систему, призначену для підтримки мікробізнесу. Але більший бізнес зловживає нею.
Знову ж таки, кожен намагається захистити свої інтереси. Люди кажуть, мовляв, не можна об’єднати людину, яка відповідає за рушники, і людину, яка відповідає за басейн, бо це знищить малий бізнес в Україні. Але ні.
Насправді ви просто відображаєте податкову структуру середнього спа-бізнесу. Тож не можна сказати, що всі підприємці в Україні – “хороші хлопці”, а уряд завжди “погані хлопці”.
За понад 30 років склалася система, у якій кожен знайшов для себе ніші, які працюють у коротко- або середньостроковій перспективі.
І створення більш прозорої, сумісної з ЄС системи, яка більше відповідає вимогам, означає, що бізнесу доведеться відмовитися від певних переваг оптимізації та можливостей отримання особистих вигод від управління цією ситуацією.
Це потребує адаптації в позитивному напрямку дотримання закону з боку всіх учасників системи.
Уявімо, що бізнес має змінити щось завтра, аби стати більш дружніми у відносинах з державою. Які три задачі у ньому будуть?
По-перше, переоцініть, як ви оптимізуєте податки. Якщо поглянути на успішні українські компанії, то це ті, які оптимізували внутрішні процеси, внутрішню логістику і здебільшого припинили оптимізувати податки. Не сотні ФОПів, що прикидаються компанією. Це робить вас менш уразливими до перевірок і затримок з боку держави.
У нашій практиці нам часто доводиться займатися своєрідним лайф-коучингом для компаній. Дивіться, ви справді платите людям 4 000 гривень на місяць? Можливо, вам варто переглянути рівень заробітної плати і зробити його трохи реалістичнішим. Ви дійсно керуєте компанією з однією людиною?
Це перший пункт, але його вже достатньо.
