Ендрю Н’юберг – один з найвидатніших сучасних нейробіологів у світі, – поділився з Kyiv Post своїми міркуваннями щодо війни Росії проти України.
Науковця Н’юберга завжди інтригували світові конфлікти, він намагався зрозуміти, чому різні люди або групи людей настільки по-різному можуть дивитись на світ, в той час як світ – один для всіх.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
З цього почались його дослідження роботи мозку, і далі – вивчення філософії та релігії. Що стосується війни Росії проти України, Н’юберг зазначає, що основні питання полягають у відмінностях світогляду з точки зору того, що є правильним, а що – ні, що становить загрозу, а що є безпечним. Його дослідження комунікаційних процесів довели, що негативні слова мають потужний вплив на мозок і призводять до виникнення сильних почуттів злості та ненависті.
“Впливати на ці почуття важко, як і змінювати свої вірування на більш позитивні й співчутливі до когось, хто вірить в щось діаметрально протилежне”, – стверджує Ендрю Н’юберг. Разом з тим, зміни можливі, коли ми починаємо слухати одне одного і намагаємося зрозуміти іншу сторону конфлікту. Це непросто, зокрема, коли бракує довіри. Але якщо визнати, що навпроти – теж людина, зі схожими обмеженнями і страхами, з’являється шанс на співчуття та емпатію.
У своїх дослідженнях Доктор Н’юберг використовує функціональні методи візуалізації мозку, такі як магнітно-резонансна томографія (МРТ), позитронно-емісійна томографія (ПЕТ) і однофотонна емісійна комп’ютерна томографія (SPECT). Більш конкретним напрямом його досліджень є нейротеологія, яка вивчає зв’язок між мозком, релігією та духовністю. Ця область не являється науковим дослідженням релігії чи релігійним аналізом. Нейротеологія – гібридний підхід, який прагне зрозуміти людство за допомогою комбінованих аспектів науки та духовності.
На думку Н’юберга, релігія та націоналізм схожі в тому, що через певні вірування та ритуали група людей починає відчувати глибокий взаємозв’язок.
У ритуалах, зокрема, використовуються ритмічні дії – коли люди співають національний гімн чи моляться, розмірковують над ключовими ідеями священного тексту або конституції, розповідають одне одному історії великого тріумфу чи лиха. Ритмічні елементи не лише пов’язують індивіда з цими поняттями (тобто релігійними чи націоналістичними переконаннями), але й породжують глибоке відчуття зв’язку між учасниками. Таким чином, люди переживають єднання. Агресії всередині групи стає менше, але може зростати ворожість до людей поза цим колом, закріплюючи ставлення “Ми проти Них”. І це підбурює сильні почуття до релігійної системи або країни.
Щодо людей при владі, то більшість із них формують власну систему переконань стосовно основ цієї влади, і того, як вони можуть її використовувати у власних інтересах і, можливо, навіть для більшого блага. Путін, наприклад, може дійсно відчувати, що він піднімає або відновлює ідеали Росії. У цьому сенсі він може бачити себе свого роду спасителем. Вплинути на його динаміку досить важко, враховуючи сильні нейронні зв’язки, які підтримують цю систему переконань.
Харизматичні та авторитетні лідери можуть впливати на тисячі й мільйони людей за допомогою ритуалів, встановлення контролю над інформаційним полем, залякування, щоб укоренити відчуття глибокого зв’язку зі “священним вождем”.
Священний вождь стає наріжним каменем системи вірувань і, по суті, символом цієї системи. Коли цей символ зникає, система переконань, яка тісно пов’язана з цим лідером, швидко розпадається. Після смерті Гітлера, як писали історики, “національний транс швидко розвіявся”. Можна провести аналогію з настільною грою Дженга: якщо витягнути з вежі певну цеглинку, всю конструкцію буде зруйновано.
Чи варто публічно ганьбити громадян за дії їхньої держави? Зазвичай, негативне ставлення поглиблює негативні вірування та підживлює небажану поведінку. Крик на опонента в суперечці не змінює ситуацію на краще, а скоріш змушує його кричати у відповідь ще голосніше. Хоч це й непросто, але спроби просвітити і простити можуть бути більш ефективними для зближення. Усвідомлення того, що обидві сторони здебільшого хочуть просто жити, виховувати дітей та працювати, часто є найкращим шляхом до примирення.
Загалом, зрозуміло, чому українці в цій війні – за Україну. Це – питання виживання. Натомість середньостатистичний росіянин, на думку нейробіолога Н’юберга, споживає інформацію, скеровану на підбурення націоналістичних почуттів. “Варто відрізняти позитивні патріотичні почуття від світогляду “Ми проти Них”, який мотивується страхом та тривогою, – говорить вчений. – В більшості політичних та релігійних систем повторення та ритуали закріплюють ідеї в свідомості таким чином, що люди не лише на рівні переконань розуміють певні аспекти ситуації, але й відчувають їх тілесно.”
Люди зазвичай неймовірно чутливі в питаннях віри, політики, держави і легко можуть образитися. Якщо людина глибоко в чомусь переконана, це переконання, скоріш за все, є частиною загальної системи, яка забезпечує її виживання. Наш мозок створює різноманітні вірування, оскільки ми достеменно не знаємо, як влаштований світ. Ми спираємося на ці ідеї в своїх вчинках, щоб вижити. Якщо наші вірування потрапляють під сумнів, ми маємо або замінити їх новими, або зберегти існуючі. Повірити в щось нове – страшно, бо це означає, що наше світосприйняття хибне і наше існування може бути під загрозою.
Тому, коли перед нами висувають ідею, яка суперечить нашим переконанням, ми вмикаємо когнітивні процеси для аргументів на користь наших вірувань і задля дискредитації ідеї опонента. Якщо цього недостатньо, ми починаємо реагувати емоційно, і конфлікт може розгорітись доволі швидко, особливо, якщо обидві сторони переконані в своїй правоті. Наші емоції тісно пов’язані з переконаннями. Коли відчуваємо, що щось “правильне” – погоджуємось, коли ні – відкидаємо.
Карл Маркс колись сказав, що релігія – опіум для народу. Ендрю Н’юберг стверджує, що сучасні наукові дані спростовують таке визначення, оскільки релігія напряму не вмикає опіоїдну систему мозку. Тим не менш, релігія може служити для багатьох людей джерелом приємного досвіду та емоцій і допомагати впоратись із труднощами. Релігія – це складний комплекс емоцій, когнітивного сприйняття та досвіду.
Розмірковуючи на тему гріховності та поганих вчинків, Доктор Н’юберг каже, що люди можуть вдаватись до аморальної поведінки у пошуках радості. Звісно, обставин може бути безліч: збудження від таких дій, надія отримати владу або кошти та ін. Деякі клінічні дослідження довели, що майже всі люди здатні на страшні вчинки. У відомому Стенфордському тюремному експерименті, де добровольці грали ролі в’язнів та охоронців, знущання охоронців над в’язнями стали настільки брутальними, що необхідно було припинити дослідження. Знущання відбувалось попри те, що люди до експерименту не знали одне одного. Очевидно, спрацювала ментальність “Ми проти Них”.
В рамках ще одного цікавого експерименту, який провів Стенлі Мілґрем, учасники мали бити інших високовольтним струмом. І багато з них таки робили це, навіть без активної участі дослідників. Здається, що в специфічних умовах більшість із нас здатні таки на погані вчинки.
“Наші дослідження доводять, що свідоме зосередження на позитивних емоціях та ідеях є запорукою щастя. Спробуйте кожного дня помічати одну-дві речі, за які ви можете бути вдячними. Спробуйте посміхнутися і зробити комусь щось приємне. Спробуйте проявляти емпатію та співчуття до інших, навіть до тих, хто не вірить у те, у що віримо ми. Усі ці позитивні переконання, практики і ставлення змушують мозок зосереджуватися на позитиві.”
Ендрю Б. Н’юберг, доктор медичних наук, наразі є керівником досліджень в Інституті інтегративного здоров’я Маркуса, професором Університету Томаса Джефферсона та лікарні у Філадельфії. Він опублікував понад 250 рецензованих статей і розділів про функції мозку, візуалізацію та дослідження релігійних та містичних переживань. Він опублікував 12 книг, які були перекладені 17 різними мовами, включаючи бестселери «Чому Бог не піде геть» і «Як Бог змінює ваш мозок», а також останню книгу – «Різноманітність духовного досвіду».
Оригінал англійською тут.
