Серед тих, хто стежить за війною в Європі та за всім, що відбувається навколо неї, зростає усвідомлення того, що це критичний фактор, який ускладнив і без того непросту ситуацію.
Розуміння цього супроводжується розчаруванням і ледь прихованою огидою до власне лідерства, яке забезпечує усміхнена «…стільки, скільки потрібно…» адміністрація Байдена у Вашингтоні.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Я визнаю та з усією повагою вітаю техніку, боєприпаси та розвідувальні дані на мільярди доларів, надані Сполученими Штатами за період адміністрації Байдена. Але після двох з половиною років такої підтримки Україна постійно зазнає страждань і втрат. Кінця-краю якому й досі не видно. Значною мірою пояснення цього можна звести до одного запитання з кількома відповідями.
Військові та цивільні гинуть, міста й інфраструктура руйнуються в Україні, а майбутня безпека Європи під загрозою, оскільки [виберіть лише одну відповідь]:
Використання РФ міжконтинентальної зброї є ознакою ескалації
- Росія під владою злочинного режиму Путіна продовжила імперіалістичну загарбницьку війну, винна у численних військових злочинах, налаштована завоювати та заволодіти всією Україною;
- Іран і Північна Корея постачають Росії велику кількість ракет, безпілотників і артилерійських боєприпасів, які Путін використовує без обмежень проти шкіл, лікарень, міст і мирного населення в Україні;
- Адміністрація президента Джо Байдена відмовилася дозволити Україні використовувати ATACMS для завдання ударів по законних цілях у Росії, звідки здійснюються смертоносні атаки на Україну;
- Все перераховане вище.
У серпні міністр оборони Рустем Умєров відвідав Вашингтон, щоб домогтися зняття обмежень на вибір цілей (в глибині території РФ – ред.);
Україна представила США список цілей у Росії, які хоче вразити ракетами ATACMS.
На момент написання цього тексту (5 вересня) можна стверджувати, що його зусилля виявилися не вартими коштів, витрачених на дорогу. Радник Білого дому з питань національної безпеки Джон Кірбі сказав, що нічим порадувати не може.
Обґрунтування політики обмежень щодо застосування ATACMS; побоювання ескалації задля збереження можливості перезавантаження відносин із Росією; цілі все одно мають бути за межами радіусу дії ATACMS тощо – ці всі питання піднімалися, і, видавалося, що вдалося досягнути зрушень.
Але, схоже, Байден залишається впертим і непоступливим.
Президент Байден завжди, видається, прагне, щоб все виглядало так, нібито підтримка Сполучених Штатів досить серйозна у тому, щоб надати Україні інструменти для «захисту».
Наскільки мені відомо, існує дуже мало баскетбольних, футбольних чи шахових ігор – або світових воєн – які колись вигравали, весь час лише обороняючись.
Є влучна фраза, автора якої я відразу не згадаю: «Скільки б стріл ви не зупинили, ви повинні вбити лучника». Україна добре працює зі своїми власними програмами створення безпілотних літальних апаратів і ракет, які планує розширити і масштабувати, щоб завдавати ударів вглиб Росії попри обмеження Заходу. Але можливості України щодо максимальної потужності, кількості та ефективності такого озброєння достатньо обмежені.
У п'ятницю, 6 вересня, відбудеться 24-те засідання Контактної групи з питань оборони України, яке приймає Рамштайн. У ньому візьме участь особисто президент України Володимир Зеленський. Це ще одне місце, де потенційно можна досягти певного прогресу в цьому питанні — або принаймні ефективного просування в обговоренні. Час покаже.
Через вагання адміністрації Байдена в наданні танків, ракет ATACMS (з обмеженнями на використання), дозволу європейським партнерам на передачу F-16 усе це потребувало часу для вирішення.
Часу в України не так багато. У Байдена також. До виборів залишилося менше двох місяців, після чого він стане “кульгавою качкою”. Нова адміністрація (хто б до неї не входив) розпочне роботу в січні.
Ніхто не має надійного прогнозу щодо того, що буде після.
Якщо президент Байден найближчим часом не зніме обмеження на дальні удари по законних російських цілях, він залишиться для історії «захисником російської військової машини».
