30 серпня виповнюється 100 років з дня народження улюбленця українців, неперевершеного майстра гумору Павла Прокоповича Глазового.

На його яскравих творах виховалося не одне покоління українців. Саме йому припало творити в добу тотального радянського контролю, але він став тим промінчиком світла, який так потрібен був українцям в ті похмурі часи. Компартійна верхівка довгий час тримала його у «чорному списку», але нічого не наважувалась зробити, бо народна любов до творчості Газового була неймовірною.

Advertisement

Мабуть немає в цьому світі теми, на яку б Павло Прокопич не шуткував! Його гуморески завжди були гостро дотепними, легкими для сприйняття та завжди сучасними. Читачі сміялися, втішались та завжди з нетерпінням чекали новенького від Павла Прокоповича. І він дивував знову і знову, з легкістю видаючи по 5-7 нових творів на день. Його творчість без перебільшення робила людей щасливішими, але мало хто здогадувався, що пережив цей неймовірно світлої душі чоловік.

Коли Павлові було лише 10 років, під час голодомору на його руках від голоду померла молодша сестра, і сам він дивом вижив в спустошеному селі. Потім почалась Друга Світова війна, і він не роздумуючи вступає до лав червоної армії. Бачить на власні очі блокадний Ленінград, рятує дітей з підвалів, отримує поранення ока, але залишається живим, від авіаційного механіка зростає до звання сержанта і постійно записує все, що відбувається навкруги до маленького записника, який тримає в кишені під серцем. Ці записи стають його порятунком, а вроджене почуття гумору не дає закритися в собі після всіх  пережитих страждань.

Advertisement

По закінченні війни Павло Прокопич вирішує втілити в життя свою мрію і стати вчителем української мови. І тут не обійшлось без доленосної зустрічі. Під час навчання Глазового у Криворізькому педагогічному інституті на нього одразу звертає увагу мудрий Остап Вишня. Патріарх українського гумору починає опікуватись талановитим юнаком, розуміючи, що перед ним справжній самородок, здібностям якого треба допомогти розквітнути. За сприяння Вишні Глазовий переїджає в Київ, пише репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя і Тарапуньки, згодом стає заступником редактора гумористичного журналу «Перець», пізніше – журналу «Мистецтво» та  швидко починає набувати слави найбільш яскравої тогочасної зірки сатиричного жанру Радянської України.

Advertisement

Він стає справжньою легендою, попри цензуру та відверто негативне ставлення партійної верхівки. Він створював неймовірно світлі, сповнені радістю та гуманізмом гуморески для простих українців, які обожнювали Глазового за його людяність та близькість до народу. Кожен його твір, навіть невеличкий – це окрема історія людського життя. Від кожного у читача теплішає на душі, кожен викликає щиру усмішку.

Advertisement

Як добре, що його твори дійшли до нас в повному обсязі, що залишилось чимало відеозаписів, на яких зафільмовано, як Глазовий читає свої гуморески, досі актуальні та цікаві читачам. Обов’язково подивіться, послухайте та закохаєтеся по-новому в цього неймовірного українця, якій своїм життям та творчістю надихав людей та дарував їм втіху.