Надані Україні винищувачі F-16 дозволять її Повітряним силам використовувати нові ракети класу "повітря-повітря" середнього та дальнього радіусу дії сімейства AIM-120. У їхньому арсеналі також з'являться ракети ближнього бою AIM-9.
Окрім ракет, розрахованих на збиття повітряних цілей, винищувачі американського виробництва зможуть застосовувати ракети та бомби для ураження наземних цілей, а також протикорабельні ракети для боротьби із залишками Чорноморського флоту РФ. Себто, F-16 українці будуть використовувати для виконання різних місій, підтверджуючи його статус багатоцільового винищувача. Тож варто дізнатись, які засоби ураження ворога можуть бути використані для виконання різних видів бойових задач.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
AIM-120 AMRAAM
AIM-120 AMRAAM (Advanced Medium-Range Air-to-Air Missile) — це сімейство американських всепогодних ракет середньої дальності класу "повітря-повітря". Розробка цієї ракети розпочалась у 1981 році компанією Hughes Aircraft, яка є частиною аерокосмічної та оборонної промисловості США. Перші прототипи AIM-120A були запущені з F-16 у 1984 році, однак успішне перехоплення реальної повітряної цілі відбулося лише за три роки. У 1991 році ця ракета була прийнята на озброєння США.
Розробка цих ракет у США була викликана гострою необхідністю створення нової, досконалішої ракети з активною радіолокаційною головкою самонаведення, яка могла би замінити застарілі ракети з напівактивною системою наведення. Результати низки випробувань і досліджень у США засвідчили, що винищувачі, оснащені ракетами з напівактивною ГСН, виявилися надзвичайно вразливими до ворожих систем протиповітряної оборони та бойових літаків. Ключовим недоліком ракет із напівактивною ГСН, таких як AIM-7 Sparrow, був їхній метод наведення на ціль. Проблема полягала в тому, що після запуску ракети літак-носій мав постійно утримувати ціль у полі зору свого бортового радара, що вимагало ручного наведення протягом усього польоту ракети. Такий підхід перетворював потужну бойову машину на своєрідний літаючий радар, який був змушений супроводжувати ракету до моменту знищення цілі в обмеженому спектрі роботи власного радару. А відтак винищувач, з якого була запущена така ракета, сам перетворювався на ціль на екранах ворожих радарів.
Цей метод наведення ракети за допомогою бортового радара мав також інші значні недоліки, окрім незручності керування. Наприклад, ракети з напівактивною ГСН були майже неефективні проти цілей на низькій висоті, оскільки сигнали радара літака-носія відбивалися від поверхні землі, заважаючи пілоту захопити ціль. Додаткові труднощі виникали під час запуску на великі відстані, оскільки промінь радара розширювався зі збільшенням дальності, що призводило до зниження точності ракети та ускладнювало її ефективне наведення на дальніх дистанціях.
Під час цих випробувань американське військове командування дійшло висновку, що Військово-повітряні сили потребують нової, досконалішої ракети з покращеними характеристиками. У результаті було прийняте рішення на користь використання активної головки самонаведення, яка вимагає ручного керування лише на початковому етапі польоту для встановлення оптимального вектору руху до цілі. Ракета AIM-120 працює за принципом "вистрілив і забув". Це означає, що після запуску вона самостійно захоплює ціль, визначає її координати, швидкість та напрямок руху. Завдяки розрахунку та врахуванню всіх цих параметрів, ракета автоматично обирає найкращу траєкторію польоту та ефективно знищує ціль.
Процес наведення ракети AIM-120 можна розділити на три основні етапи. Перший етап — початковий, коли використовується командний метод керування ракетою. На цьому етапі виявлення цілей здійснюється за допомогою бортової радіолокаційної станції (РЛС) системи управління зброєю літака-носія. Після того, як льотчик обирає об’єкт ураження, його координати автоматично вводяться в інерційну систему навігації ракети. До моменту запуску використовується спільна для ракети і літака-носія система координат, у якій виконуються всі необхідні розрахунки для перехоплення. Після запуску ракети поточні координати цілі реєструються лише в бортовій апаратурі літака-носія. Якщо ціль не маневрує, наведення ракети здійснюється за допомогою інерційної системи, після чого активується радіолокаційна головка самонаведення.
Якщо ціль починає маневрувати, здійснюється корекція координат, введених в інерціальну систему ракети перед запуском. Для цього від антени РЛС літака-носія передаються відповідні команди корекції. Ці сигнали приймаються на борту ракети через приймач командної лінії зв'язку. Такий командно-інерціальний метод наведення може застосовуватися одночасно для восьми ракет AIM-120A, випущених по різних об’єктах. При цьому на індикаторі літака відображається час польоту кожної ракети до моменту активації її радіолокаційної головки самонаведення, що дозволяє льотчику вчасно припинити передачу корекційних команд на ракети, які вже перейшли в режим самонаведення. Цю передачу можна також зупинити у випадку, якщо ціль припиняє маневрування, оскільки ракета може продовжувати наведення за допомогою своєї інерційної системи до моменту переходу в режим самонаведення.
Модифікації AIM-120
За роки служби конструкція ракети та її електроніка неодноразово модифікувались.
Перша базова модернізація ракети отримала індекс AIM-120A. Її дальність складає від 55 до 75 кілометрів.
У модифікації AIM-120B протиповітряна ракета отримала новий процесор і блок наведення. Це дає можливість перепрограмування безпосередньо в транспортному контейнері.
Модифікація AIM-120C полягала у зменшенні розмірів стабілізаторів та оперення до 447мм для того, щоб забезпечити можливість встановлення її у внутрішніх відсіках стелс-винищувачів F-22 Raptor. Завдяки цьому знизився аеродинамічний опір ракети, але разом з цим дещо зменшився і рівень маневреності AIM-120.
AIM-120C-4 отримала нову бойову частину WDU-41/В меншої маси – 18 кг – замість 23,5 кг у попередніх.
У AIM-120C-5 було покращено її програмне забезпечення, що поліпшило розпізнавання цілі та зробило ракету стійкішою до роботи засобів РЕБ. Ракета також отримала компактнішу електроніку, що дозволило збільшити об’єм паливного відсіку.
AIM-120C-6: – єдиною відмінністю від AIM-120C-5 став новий радіопідривач. Дальність ракет AIM-120C-5/6 збільшили до 105 кілометрів.
AIM-120C-7 дальність ракети зросла до 120 кілометрів завдяки встановленню ще більш компактної апаратури. Розробка була закінчена в 2004 році, а постачання розпочато в 2006 році.
AIM-120D отримала покращену інерційну систему та можливість коригування ракети через GPS. Максимальна дальність польоту – до 180 кілометрів.
Усі ракети AIM-120 оснащуються 2-режимним твердопаливним ракетним двигуном. Вага палива у ракеті AIM-120A – 45 кг.
Завдяки своїм характеристикам, американські протиповітряні ракети нададуть Україні можливість ефективно знищувати російські винищувачі-бомбардувальники Су-34, які систематично скидають авіабомби на українські міста та позиції військових. Ракети AIM-120 здатні також успішно протидіяти фронтовим штурмовикам Су-25, які забезпечують підтримку окупаційних військ на полі бою.
Елемент «мережевої війни»
Сучасна електроніка цих ракет відкриває можливість для використання літаків F-16 переважно як платформ для запуску ракет. Це дозволяє мінімізувати ризики збиття F-16, оскільки наводити й коригувати ракети можна з борту двох шведських літаків дальнього радіолокаційного виявлення (ДРЛВ) SAAB 340, переданих Україні раніше. Такий підхід дає змогу уникнути додаткових загроз для F-16, оскільки радар літака ДРЛВ PS-890 значно перевершує за потужністю бортову РЛС, встановлену на F-16. PS-890 здатен виявляти цілі типу "винищувач" на відстані до 330 кілометрів і наводити ракети на більш радіопомітні цілі типу бомбардувальника з дистанції до 450 кілометрів.
Постачання Україні літаків F-16 та відповідних ракет значно посилить її систему протиповітряної оборони. Ці літаки зможуть ефективно боротися з крилатими ракетами та іншими повітряними цілями, якими РФ тероризує мирні міста України. Для збільшення кількості цих багатофункціональних винищувачів Україна та країни-партнери мають постійно працювати над підготовкою українських пілотів, авіаційних інженерів і техніків та розбудовою наземної інфраструктури для базування F-16.
