Сьогодні, 10 вересня, – день народження класика світового кіно, видатного українського кінорежисера, драматурга, письменника і художника – Олександра Петровича Довженка.
Його називають одним із найвидатніших кінематографістів Європи, він став вчителем і наставником для поколінь кінорежисерів та постановників, його стрічки в добірках «обов’язково до перегляду» багатьох культових режисерів. Андрій Тарковський, перш ніж почати знімати новий фільм, дивився «Землю», а Чарлі Чаплін якось сказав: «Слов’янство поки що дало світові кінематографії одного творця, мислителя та поета – Олександра Довженка».
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
О. Довженко в процесі зйомки. 1932р.
Режисер Гей Меддін назвав фільм Довженка «Звенигора» приголомшливим та ексцентричним і вніс його до списку найкращих фільмів усіх часів. Журнал Time Out відніс стрічку «Земля» до 100 найкращих фільмів XX століття, а на міжнародній виставці в Брюсселі фільм увійшов до числа 12 найкращих за всю світову історію кіно.
Після прем’єри фільму в Берліні в німецькій пресі вийшло 48 статей про Довженка. У Венеції італійські кінематографісти назвали Олександра Петровича «Гомером кіно». Напевно, саме гучні успіхи його фільмів за кордоном і зберегли йому життя.
Зйомки фільму “Звенигора”
За часів СРСР творчість Довженка піддавалась дуже жорсткій цензурі. Фільм «Земля» був під забороною, фільм «Мічурін» був перероблений до непізнаваності, а «Прощай, Америко!», пролежавши на архівній полиці близько 45 років, був показаний тільки в 1995 році. Дякувати Богові, що взагалі не був знищений.
Творчість Довженка радянськими ідеологами визначалась як «антирадянська, антиленінська, антинаціональна, антиколгоспна». Але попри всі перепони він продовжував творити. За своє життя він зняв чи поставив 14 фільмів, написав 15 сценаріїв і кіноповістей та понад 20 новел і оповідань.
О. Довженко на зйомках фільму “Україна в огні”
Але ще більше за кіно він любив рідну землю. Більша частина свідомого життя Довженка пройшла у Москві, і він неймовірно сумував за Україною. У своєму щоденнику він писав: «Я помру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю в Києві десь над Дніпром на горі».
У 1950-х митцю таки вдалося побувати в Україні – але лише в Каховці. Може, саме туга за батьківщиною і добила його після поїздки.
Незадовго до смерті, в 1956-у році, він написав до президії Спілки письменників України: «Вже не треба нічого – ні кіностудії, ні роботи, допоможіть тільки переїхати в Україну. Велика квартира мені не потрібна. Тільки треба, щоб з одного хоча би вікна можна було дивитися вдалину. Щоб було видно Дніпро, і Десну десь під обрієм, і рідні чернігівські землі, що так настійливо почали з’являтися мені уві сні».
Відповіді він так і не дочекався. Помер Олександр Довженко у віці 62 років від інфаркту в перший знімальний день фільму «Поема про море», який завершила його дружина Юлія Солнцева.
Поховали його на Новодівичому цвинтарі в Москві. Ховали за державний кошт, оскільки грошей на його ощадній книжці виявилось тільки 32 рублі… Ось так скромно пішов із життя цей геніальний українець, який вкладав усе, що мав, у справу свого життя, залишивши після себе шедеври, якими й досі захоплюються кіномани в усьому світі.
Хочеться сподіватися, що колись поетичний заповіт майстра буде виконаний, і душа його знайде нарешті спокій на рідній землі.
«Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців» (О.П. Довженко)
