Юрій Андрухович, мабуть, одним із перших українських письменників, які просували нашу культуру й сприяли формуванню ідентичності ще з 90-х. Він є неспростовним доказом українськості, адже саме його "Рекреації", "Перверзії" та "Московіада" стали тими текстами, що описують болючі злами, які пережило наше суспільство.

Ранні роки життя та творчий шлях Юрія Андруховича

Народився  Юрій Андрухович 13 березня 1960 року в Івано-Франківську, в сім'ї інженера лісу та економістки. Батьки мали різницю у віці в 10 років, що для того часу вважалося нетиповим, і через що Юрій мав деякі труднощі в дитинстві — доводилося багато що пояснювати одноліткам. Він описує свої молоді роки загалом як доволі щасливі, окрім того факту, що батько часто пиячив, і тоді між ними виникали конфлікти. 

Advertisement

Середню освіту Юрій здобув у спеціалізованій школі № 5 з поглибленим вивченням німецької мови та мріяв стати археологом. Дуже швидко зрозумів, що ця професія не дасть йому реалізуватись, і що скоріш за все він працюватиме штатним вчителем історії, а школу юнак не любив. Тоді в 9 класі він чомусь вирішив, що обов'язково стане поетом. Ще не написавши жодного вірша, він вже укорінив цю думку у свідомості. Знайшов десь у батьків блокнот "Альбом для стихов" і почав писати туди двічі на день свої перші вірші — білі. 

Advertisement

Взагалі, дитинство і підлітковий період письменника минали в часи вельми несприятливі для того, щоб ставати українським митцем. Шанс, що тебе надрукують, у ті часи був дуже малий. Тож зрештою він обрав шлях найменшого опору і подався студіювати так звану журналістику до поліграфічного інституту. У 1982 році Андрухович закінчив Український поліграфічний інститут у Львові за спеціальністю "Редакторство", потім працював газетярем і навіть відслужив своє у війську. 

Advertisement

За три роки після випуску він став ініціатором створення літературного об’єднання "Бурлеск-Балаган-Буфонада" (скорочена назва "Бу-Ба-Бу"). Метою об'єднання було відродження карнавального та комедійного стилю в літературі. До цієї діяльності він долучив Неборака та Ірванця. Окрім цього, письменник був активним діячем ліберально-демократичного руху. А у 90-х навіть закінчив Вищі літературні курси при Літературному інституті імені М. Горького в Москві.

Загалом, у ті роки він активно підтримував будь-який літературний рух в Україні, очолював відділ поезії часопису "Перевал" та був головним редактором літературного альманаху "Потяг 76". Навіть мав здобутки в журналістиці, адже деякий час вів рубрику "Парк культури" у щоденній газеті "День" (Київ). Разом з Юрієм Іздриком видавав перший в Україні постмодерністський журнал "Четвер".

Advertisement

Творчість Антонича була випадковою знахідкою Андруховича в той час, коли він сам був переконаний, що є найкращим поетом якщо не у світі, то в Україні точно. Під час навчання Юрію вдалося отримати збірку Антонича, яку надрукували у видавництві "Радянський письменник" наприкінці 60-тих років. Це була дуже раритетна знахідка, бо весь той тираж майже повністю знищили. Значну частину книжки Андрухович переписав собі від руки, й це дало йому змогу уважніше заглибитися в її рядки. У 1996 році він навіть захистив кандидатську дисертацію, присвячену творчості поета Богдана-Ігоря Антонича. 

У 1989 році Андрухович був прийнятий до Спілки письменників України, але у 1991 році за ідейними переконаннями вийшов з неї і став ініціатором створення Асоціації українських письменників, а також – її віцепрезидентом у 1997-1999 роки. Наразі письменник одружений, має двох дітей – Тараса та Софію, яка пішла по стопах батька, та внучку Варвару.

Advertisement

З 2005 року письменник почав співпрацювати з польським експериментально-інструментальним гуртом "Karbido", писати тексти пісень та навіть виступати з гуртом на одній сцені як соліст. Вірші Юрія Андруховича були покладені на музику такими гуртами, як "Мертвий Півень", "Плач Єремії", "Siґал Sпожив Sпілка", "Знову за старе". Пізніше в одному зі своїх інтерв'ю він так говорив про свою музичну кар'єру.

Advertisement

"Музика є постійною складовою того, що я роблю. Навіть коли пишу текст, навіть коли прозовий, навіть коли статтю чи колонку, я пам’ятаю і дбаю про музикальність. Я перевіряю написане на звучання – чи досить музики, чи вона прослуховується. Іноді я йду за музикою і знаходжу якесь, на перший погляд, цілком ірраціональне рішення, якийсь абсурдний поворот, але згодом виявляється, що саме він надав усьому якогось додаткового й вищого виміру… Музика – це головна мова, через яку я сприймаю навколишній світ. Не знаю, наскільки це серйозно, але це дуже важливо для мене. Я зараз не можу писати без музичного тла. Моя музична колекція налічує декілька десятків дисків — від класики до етно та панку — все, що вдавалося привозити з подорожей, скопіювати в друзів…".

Український поет, прозаїк, перекладач, кандидат філологічних наук – чим ще відомий Андрухович?

Сам письменник вже давно не відокремлює своє життя від літератури. Андрухович безперечно є одним із першопрохідців течії постмодернізму в українській літературі, деякі критики навіть називають його "станіславським феноменом", бо рідне місто поета Івано-Франківськ раніше називалося Станіславом. Сам лауреат Літературної премії Центральної Європи Angelus за роман "Дванадцять обручів" відмовляється наразі ставитися до письменництва як до професії, бо писати – це для нього, як дихати.

"Жити, як дихати, як писати, як любити, як кохати, як умирати – це такий комплекс, де вже нічого від нічого не відокремити" – каже про свою творчість сам письменник.

Плодами петичної творчості митця є збірки поезій "Небо і площі" (1985), "Середмістя" (1989), "Екзотичні птахи і рослини" (1991), "Пісні для Мертвого півня" (2004), "Листи в Україну" (2013). Всі його вірші просякнуті особливим сприйняттям світу, в основі якого вічне буяння енергій, молодості духу та наснаги до звершень, часто сповнених іронією. Сам Андрухович називає свої ранні вірші декадентнськими та сповненими депресивних настроїв. 

Першим прозовим твором, який опублікував Юрій Ігорович, був цикл оповідань "Зліва, де серце" (1989). Вони написані під враженням від служби в армії. Ця книжка, сповнена мелодійною українською мовою, образними та оригінальними сюжетами, зачаровувала напруженістю та динамікою оповіді. Всього за два роки вийшло друком оповідання "Самійло з Немирова, прекрасний розбишака", де зібрані всі риси, характерні для творчості Андруховича: містифікація, еротизм, поєднання магічного та надзвичайного, любов до колажності композицій. Його наступні романи "Рекреація" (1992), "Московіада" (1993) та "Перверзія" (1996) можна розглядати як повноцінну трилогію. Адже головним героєм цих творів є поет, що веде богемне життя. Аж раптом він опиняється в епіцентрі перетворень суспільства, що не можуть його не зачіпати. Це небачений раніше для письменника жанр сповіді, який поєднує у собі "чорний реалізм", елементи трилера та готики, а також різку сатиру.

У 2003 році друком виходить роман "Дванадцять обручів", який пізніше отримав міжнародні нагороди, а у 2007 – його перший автобіографічний роман "Таємниця. Замість роману". Найбільша прозова книга Юрія Андруховича "Лексикон інтимних міст" побачила світ у 2011 році. Критики не без перебільшення в один голос назвали її "автобіографічним атласом внутрішнього світу письменника". Його наступні романи "Коханці Юстиції" (2017) та "Радіо Ніч" (2020) створені під враженням від постійних подорожей в інших країнах, де письменник почерпнув щось для себе й своєї творчості.

Окрім письменницької діяльності, Юрій Ігорович також займається перекладами іноземних творів. Він є автором перекладів американської поезії 1950-60-х років, його перу також належать переклади українською мовою трагедій "Гамлет", "Ромео і Джульєтта", "Король Лір" Вільяма Шекспіра, "Розбитий глек" Гайнріха фон Кляйста, поезій Р.-М. Рильке, Б. Пастернака, О. Мандельштама. Сам письменник про свою перекладацьку роботу відгукується доволі стримано: "Мої переклади – це досить хаотична, не надто логічна, а головне – перервна, уривчаста субстанція. А книга мусить мати хоч якусь цілісність".

Щодо творів Андруховича, то їх перекладали польською, англійською, німецькою, російською, білоруською, угорською, фінською, шведською, французькою, іспанською, чеською, словацькою, хорватською, сербською мовами. Окрім того, за творами автора знімати кінофільми, ставили вистави, п'єси та інші театральні постановки.

Безперечно, творчість Андруховича має значний вплив на сучасний літературний процес, такий, яким ми його знаємо в Україні, з його ім'ям пов'язані перші факти зацікавленості сучасною українською літературою на Заході.

Громадська діяльність і нагороди Андруховича

Прозаїк і поет займає активну громадянську позицію, про яку не боїться заявляти ні владі, ні суспільству. У січні 2010 року разом із групою літераторів, до якої приєдналися Андрій Бондар, Сергій Жадан і Лесь Подерв'янський, він започаткував громадську кампанію, кінцевою метою якої було скасування закону "Про захист суспільної моралі". 

Він давно підтримує європейську інтеграцію України, а під час проведення народного віча 8 грудня 2013 саме Андрухович зачитав "Звернення 5/12" від мистецької громади, адресоване як чинній владі, так і опозиції. Пізніше він також виступав за звільнення з російського ув'язнення незаконно засудженого українського режисера Олега Сенцова.

9 листопада 2021 року саме Андрухович був обраний для читання Радіодиктанту національної єдності. Це був уривок із роману, над яким він якраз працював. Слухачі визнали текст доволі складним, але досить змістовним і наповненим сенсами.

Юрій Андрухович користуються великою повагою серед критиків, а деякі західні критики навіть порівнюють його з Умберто Еко. Насправді автор має плідний творчий шлях, сповнений різноманітних творів, а ще є одним із небагатьох авторів 90-х, яких ми досі знаємо та читаємо.

Роботи Андруховича відзначили такими нагородами, як:

  • премія Благовіст (1993);
  • премія Рея Лапіки (1996);
  • премія ім. Гердера (2001);
  • премія миру ім. Ремарка (2005);
  • премія ім. Ханни Арендт (2014);
  • премії Вілениці (2017);
  • премія ім. Генріха Гейне (2022).