6 червня 2023 року росіяни підірвали дамбу Каховського водосховища – одного з найбільших водних резервуарів Європи. Утворене ще у 1950-х, це штучне море мало об’єм у 18 кубічних кілометрів води – майже весь стік Дніпра. Воно не лише крутило турбіни Каховської ГЕС, а й забезпечувало водою кілька великих каналів, які живили сільське господарство Криму, Херсонської, Запорізької та Дніпропетровської областей.
Знищення дамби Каховського водосховища призвело не тільки до повеней, через які загинули десятки людей, а десятки тисяч залишилися без житла, а й зневоднило населені пункти навколо. Колись процвітаючі, на березі моря – вони опинилися посеред степу.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Більшість постраждалих сіл і міст знаходиться на окупованій території, але й на підконтрольних Україні територіях теж є сотні населених пунктів, що залишилися без води.
Зараз, рік потому, Kyiv Post вирушив до сіл на березі колишнього моря.
Грушівка та Мар’янське – села на березі Каховського водосховища. Розташовані біля води, ці населені пункти на північному боці водосховища були популярні серед рибалок. Петро Нирка – мешканець Мар’янського – до повномасштабного вторгнення Росії працював у риболовецькій компанії. Каже – ловилося тут практично все. Тепер його човен сумно лежить у його дворі.
«Всі породи риби були представлені. Від йоржа та бичка до сома, товстолоба, коропа, білуги були по 320 кілограмів, осетрові. 1:30 В кожному селі – в Золотій Балці, в Михайлівці, в Дудчанах, в усіх населених пунктах були рибні господарства. Великі були, по 12 човнів. 0:46 На цьому човні це таке – карасики, коропці. Це любительський мій, на вихідні", - каже Нирка.
Все змінилося рік тому. Після підриву російськими військами дамби Каховського водосховища вода зникла за лічені дні.
«Та що сказати – це не люди, це не нація, а… Німці такого в Другу світову не робили, як вони творять", - каже Нирка.
Від моря лишився голий степ, який тепер має ось такий вигляд – він заростає травою та вербами, перетворюючись на луг, а русло Дніпра звузилося до природної ширини й тепер пролягає в кількох кілометрах від села. Росіяни – вже за кілька кілометрів, он там, на протилежному березі.
«Так, отакий міст, а там далі ще один є. І річка ось так проходила, і ось тут виходила", - показує Нирка.
Він стоїть на містку, під яким раніше текла вода – її теж не стало через падіння рівня води.
Тепер Петро заливає воду у підземне сховище-термос і збирає дощову у спеціальні бочки. Для пиття – вистачає, але поливати город нічим, і він всихає. І з таким стикнувся не лише він, а й інші фермери в селах.
Наприклад, Володимир Ігольніков. Каже, що через російський теракт без води його господарство тепер просто помирає. Він вирощував тут овочі та ягоди, які дуже цінуються в міських супермаркетах.
«Помідори, огірки, капуста, морква, буряк, весь овочевий набір», - згадує фермер.
Ось такий вигляд має полуниця. Вона, як кажуть фермери, «горить» від недостачі вологи. Фермер намагався вийти зі скрутного становища – просвердлив дві свердловини, з яких наповнює басейн, а з нього бере воду для поливу. Але вони не можуть замінити по кількості й дешевизні великий об’єм води з водосховища. Крім того, на відміну від води з Дніпра, вода з-під землі – солона. Багато культур її просто не сприймають.
« Полуниця – ні, огірок – ні, кабачок – ні, морква – побачимо, буряк – побачимо, капуста – так сяк, помідор – більш менш нормально. Коли я працював, брав воду з Каховського водосховища, у нас споживання доходило до 40-45 тисяч кубів! Щоб полити все господарство!», - бідкається фермер.
Найгірший вигляд має кукурудза. Через недостачу води, а також через солону воду вона просто не росте. І господарству Володимира просто загрожує банкрутство.
« Від неї доведеться відмовлятися на наступний рік, бо вона не хоче рости. При такому розвитку вона вже десь такою має бути, щоб мєтьолку викидувать. Качана толком не буде, якщо і буде, то таке щось… На цій воді кукурудза не живе, ми це вже бачимо. Ми – зменшуємо площі. Вже зараз стараємося висаджувати такі культури, які менше води споживають. Може, взагалі на пшеницю перейдем», - каже Ігольніков.
Інженер і місцевий чиновник Геннадій Денисенко каже, що зараз стоїть питання виживання, способу життя всіх населених пунктів у прибережній зоні, адже практично кожен селянин тут заробляв на вирощуванні дорогих ягід та овочів за допомогою централізованого постачання дешевої води з водосховища для поливу.
«Привозили сюди цистернами, привозили на станцію, розвантажували, розвозили машинами, людей не залишили без питної води. Але Грушівка і сусідні села живуть на вирощуванні овочів і ягід, а це вода. Сотні кубометрів води, і не на добу, а за годину споживав лише цей населений пункт, сюди води багато йшло», - каже інженер.
Те, що заподіяли цьому краю російські військові, він називає злочином. Бо він вбиває не лише екологію краю, а й можливість людей жити й заробляти.
«Це кінець. Вони знищили наше життя. 20 років тому я переїхав сюди, таке місто мальовниче, буквально на березі побудував будиночок, недалеко там і кладовище. Ну прямо як у Шевченка – над Дніпром, на кручі високій. Щаслива старість. А тепер нема моря…», - каже інженер.
Ніби цього мало – російські військові продовжують обстріли прибережної смуги. Це відлякує тих небагатьох фермерів та членів їхніх родин, які ще лишаються тут.
«Страшнувато, люди починають ховатись у лісопосадки... У сусідньому селі Мар’їнському скинули з дрона вибухівку, розбили заправку, у Нововоронцовці постійні прильоти. Це тут рядом. Живемо фактично на передовій», - каже Ігольніков.
Втім, це не означає, що все безнадійно. Українські військові надійно тримають берегову лінію, а багато людей адаптуються – вирощують культури, які не потребують так багато води, каже депутатка місцевої Ради Світлана Павленко, яка сама вирощує квіти.
«Наші селяни в любих условіях виживають, такі люди, що і мене навчили вирощувати все. Находять вихід. Якби війни не було і був допуск до Каховського моря, то і там би вирощували щось, де вже поросло», - каже Павленко.
Зараз українські чиновники шукають можливість почати постачати воду для поливу з бічних річок. І наші герої не втрачають оптимізму. Володимир Ігольніков показує нам високі помідори – вони можуть вижити без води з Каховського моря, а Петро Нирка вирощує сад, який не споживає багато води. Показує нам нові прищеплені яблуні і називає себе «безмежним оптимістом».
« Я родивсь таким! Як можна все кинути і кудись поїхати? Я просто не розумію цього!», - каже Нирка.
