Київ і вся Русь: вигадане коріння московської церковної влади

Новаторська теза руйнує історичну легітимність Московської митрополії, викриваючи її як вигаданий конструкт, і докорінно змінює наше розуміння східноєвропейської релігійної історії.

31 травня 2024 р. у Палаці Великих князів Литовських Назар Заторський із Фрайбурзького університету під час конференції «Візантійська Присутність між Чорним і Балтійським морями» виступив із новаторською доповіддю «Еклезіо-політичні зміни в Київській митрополії після Флорентійської унії». У цій доповіді Заторський стверджує, що Московський митрополит і саме поняття Московської митрополії є штучними конструктами.

Усе почалося із перенесенням митрополії з Києва до Москви у 1299 році, після якого митрополити зберегли свій первісний титул «митрополита всієї Русі». Після Флорентійської унії 1439 року одночасно два митрополити претендували на владу над тією самою Митрополією: перший, якого затверджував Константинопольський Патріарх, у Польсько-Литовській державі, інший – у Москві, якого призначав Великий князь Московський без патріаршого затвердження. Ця релігійно-владна суперечка тривала з 1448 року аж до заснування Московського патріархату в 1589 році.

Заторський зазначив, що Московська митрополія ніколи не була належним чином легалізована жодною визнаною владою: ані візантійським імператором, ані константинопольським патріархом, ані великим князем чи митрополитом у Москві. Тому, як наголошує релігієзнавець, митрополитів, які діяли у Москві з 1448 по 1589 рр., слід називати «контрмитрополитами», аби відрізняти їх від законних митрополитів Київських і всієї Русі, які мешкали в Польщі та Литві й були затверджені та визнавані Константинопольськими Патріархами.

Відомий французький історик і беззаперечний авторитет в історії Візантії, Русі та Східної Європи, професор Костянтин Цукерман з École Pratique des Hautes Études так прокоментував доповідь Заторського: «Це блискуче побудована доповідь, і хоча вона потребує більш детального обгрунтування (яке, він, безсумнівно, згодом надасть), вона добре відображає ситуацію, що склалася у Православ’ї у 15-16 століттях».

Теза Заторського приводить нас до висновку, що титул «митрополит Московський» із самого початку використовувася або як самопроголошений нелегітимний титул, або ж як термін, до якого вдавалися опоненти для підриву авторитету митрополита, протиставляючи його легітимному титулу «митрополит Київський і всієї Русі». Цей ребрендинг переважно мав на меті применшити суспільну вагу та вплив митрополита. Контекстуалізуючи ці історичні події, Заторський наголосив на важливості визнання законних церковних титулів і політичних заходів, які історично впливали на церковну ієрархію та територіальні визначення.

Назар Заторський також довів, що затвердження після Флорентійського собору патріархом митрополита в Києві зводить нанівець легітимність перенесення митрополичої кафедри з Києва до Володимира, а згодом до Москви. Отже, легітимність (Володимирсько-)Московської митрополії видається дуже сумнівною, оскільки вона ніколи не була заснована як належить, а радше стала таким собі аватаром Київської кафедри. 

Поряд зі своїми науковими досягненнями, Назар Заторський є видатною постаттю в Українській Греко-Католицькій Церкві. Він зробив блискучу кар’єру, відзначену його глибокою відданістю як своїй вірі, так і своїй батьківщині. Заторський народився у Львові в 1979 році, здобув теологічну освіту у Львівській семінарії Святого Духа та Теологічній академії (нині Український Католицький Університет), а потім продовжив освіту в Католицькому університеті Айхштетт-Інгольштадт у Німеччині. У 2004 році він був висвячений на диякона, а в 2005 році – на священика. До свого переїзду до Швейцарії він був священником у Донецьку та Полтаві. Починаючи з 2007 року Заторський служив вікарієм, а згодом адміністратором у кількох українських парафіях у Швейцарії. У 2019 році він захистив докторську дисертацію з історії в Інституті Археографії в Києві й наразі працює над докторською дисертацією з теології в Університеті Фрайбурга. У дисертації вчений зосереджує свою увагу, серед іншого, на еклезіологічних парадигмах, зокрема на працях Мисаїла Київського.

У квітні 2024 року Заторського звільнили з посади єпископського представника в українській греко-католицькій громаді Швейцарії. Відверта підтримка Заторським України, критика позиції Ватикану щодо російського вторгнення та слабкої реакції Синоду УГКЦ на війну вказали основною причиною його усунення з цієї посади в Швейцарії. Попри все це, Заторський залишається непохитним патріотом України й розглядає своє звільнення як ще одну можливість висвітлити ширші проблеми, з якими зараз стикається церква та Україна. Інцидент із Заторським викликав гучні дискусії щодо позиції сучасної церкви у політичних питаннях та її відповідності базовим морально-етичними принципами, що потенційно може змінити сприйняття суспільством керівництва церкви та її залучення до вирішення гострих геополітичних проблем сьогодення.

Тези Заторського суттєво підривають претензії Російської православної церкви на звання духовного лідера вірян історичних територій давньої Русі. Доводячи на підставі історичних документів, що Московська митрополія із самого свого заснування була самопроголошеним (тобто нелегітимним) утворенням або просто історичною помилкою, а не канонічно встановленим церковним інститутом, Заторський висвітлює штучну природу московської церковної влади. Його наукова доповідь кидає виклик наративу, який поширює російська влада, що особливо важливо в умовах триваючої війни РФ проти України, коли Москва запекло б'ється за легітимність свого духовного та культурного лідерства у православному світі. Блискучі наукові праці Заторського висвітлюють історичну та духовну значимість Києва, що, своєю чергою, обгрунтовує законні претензії України на власну церковну спадщину, нахабно присвоєну Москвою.

Тези Заторського видаються особливо доречними у контексті здобуття у 2019 році Україною автокефалії, тобто незалежного церковного самоуправління, що ще більше сприяє визнанню Києва справжнім духовним центром православ'я у Східній Європі. Визнання Києва, а не Москви, головним духовним осередком східноєвропейського православ'я спростовує пропагандистські наративи Російської православної церкви та викриває злочинну псевдоісторичну ідеологію, яка використовується Кремлем для виправдання своїх претензій як на історичну спадщину України, так і на її території. Висновки Заторського впевнено обгрунтовують церковну автономію України та укріплюють її духовний і культурний суверенітет, надаючи українцям потужний контрнаратив проти усіх претензій Москви та на новому етапі зміцнюючи історичні зв’язки Київа із світовою Православною Церквою.