Чи зрозумілі вам вагання Олафа Шольца щодо цього питання?
Нерішучість керівництва Німеччини, низки інших країн, а також багатьох експертів базується на фундаментальному нерозумінні факторів, якими обумовленні дії Росії на міжнародній арені. Нинішня зовнішня політика Москви – з використанням збройних сил чи інших засобів – спрямована перш за все на досягнення результатів, які можна продати російському населенню як успіхи чинної влади.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Хоча російський режим є авторитарним, він дуже потребує стійкої підтримки й еліти, й широких верств населення. Притаманний Путіну авантюризм посилювався протягом останньої чверті століття на тлі військової агресії Москви, яка довгий час залишалася більш-менш безкарною, та санкційних заходів з боку Заходу, які виявилися не надто ефективними.
США таки надали Україні кредит на 20 млрд доларів коштом заморожених активів
Зовнішня агресія Росії – проти Грузії, Сирії чи України – довгий час виглядали як доволі успішна політика, за яку Кремль платить відносно низьку ціну. Як свідчать результати соцопитувань, ця політика була й досі залишається достатньо популярною серед російської політичної еліти та пересічних громадян. Але наданий Україні дозвіл бити західною зброєю по території Росії, ймовірно, поставить під сумнів як минулі досягнення, так і майбутнє Путіна в очах багатьох росіян. Таким чином, попри все ще войовничу риторику Кремля, це, скоріш за все, знизить, а не підвищить здатність Кремля до подальшої агресії та її ескалації.
Які загрози ви вважаєте цілком реальними, а які Шольц лише використовує для виправдання своєї позиції?
Звичайно, існує реальна загроза переростання політичної напруженості у загальноєвропейську, зокрема й ядерну війну між НАТО та Росією. Однак загроза такої війни є доволі реальною протягом останніх 70 років і була ще більш відчутною в часи, коли в Європі було набагато більше атомних боєголовок, ніж сьогодні. Можливо, у 1950-х роках Заходу треба було позитивно сприйняти ідею Сталіна відокремити Західну Німеччину від західних політичних структур? Хіба це не було б хорошою «політикою миру» на той час? Чи може слід було дозволити СРСР розмістити ядерні ракети на Кубі в 1960-х роках? Можливо, Кеннеді діяв тоді як безвідповідальний «розпалювач війни»? Можна навести й інші приклади подібних критичних ситуацій.
Наведу для прикладу один випадок із новітньої історії: у 2015 році Туреччина навмисно й відкрито збила російський винищувач-бомбардувальник над Сирією. Обидва російські пілоти загинули. Росія відповіла на це лише гучними погрозами та тимчасовими економічними санкціями проти Туреччини. Проте вже через рік турецько-російські відносини фактично нормалізувалися.
Наскільки можливим, на вашу думку, є те, що Путін звинуватить Захід у загибелі цивільних під час ударів західною зброєю по території Росії?
Проведення Москвою таких операції під фальшивим прапором є можливими, якщо не сказати дуже ймовірним. Першими випадками застосування такої тактики можна вважати таємничі вибухи в Москві, Буйнакську та Волгодонську восени 1999 року, які розчистили Путіну шлях до президентського крісла навесні 2000 року. Однак наразі не зовсім зрозуміло, як саме влада Росії реагуватиме на організовані нею ж ймовірні «злочини Заходу» проти цивільного населення Росії.
Москва, очевидно, й далі намагатиметься досягти результатів, які можна буде продати населенню як успіхи чинної влади. Якщо Росія спонукає Захід взяти безпосередню участь у російсько-українській війні (або звинуватить західні країни у тому, що вони беруть в ній участь), це суттєво змінить баланс сил у Східній Європі та зменшить шанси Москви на перемогу у війні. Можливо, це було б в інтересах України. Тому Кремль, скоріш за все, уникатиме ескалації політичної напруженості у відносинах із Заходом, а тим більш прямої збройної конфронтації з НАТО, попри усю агресивну риторику Путіна та Медведєва.
Держсекретар США Блінкен натякнув на надання Америкою дозволу на обмежене використання західної зброї на території Росії. Чи змінить це перебіг війни, якщо США послідують прикладу європейських країн?
Це, безсумнівно, стало би кроком у правильному напрямку, але самого по собі цього недостатньо, аби змінити хід війни навіть в короткостроковій перспективі. Ситуація на фронті спонукає нас до більш узгоджених заходів, зокрема поєднання попередніх підходів із:
- постачанням Україні більш ефективного озброєння (бойової авіації, крилатих ракет «Таурус» тощо)
- конфіскацією заморожених російських коштів і передачєю їх Україні
- посиленням економічних санкцій проти Росії та її торгових партнерів
- закриттям силами НАТО повітряного простору над західною Україною
- розміщенням у тилових районах України військових армій країн-партнерів.
Такий коплекс заходів не лише вплинув би на перебіг війни, а ще й переконав би Москву у безперспективності й ризикованості подальшої ескалації. Путін нарешті усвідомив би, що успіху на полі бою буде надто складно досягти, і це відкрило би шлях до змістовних мирних переговорів між Україною та Росією.
Андреас Умланд – аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень (SCEEUS) Шведського інституту міжнародних відносин (UI).
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
