ЧАСТИНА ІІ

Продовження. Частину I читайте на сайті Kyiv Post ТУТ

Акцентом на «офіційна констатація» підкреслюється, що у правовій державі тлумачити правові акти та робити висновки - відповідають вони принципам правової держави, чи ні, виконувати їхні приписи, чи ні, - мають право не тільки Конституційний Суд України, суди та інші органи влади й можновладці (які, окрім того, що мають право, ще й зобов’язані це робити), а й усі громадяни. У цьому полягає одна з найважливіших відмінностей правової держави від тоталітарної, у якій не могло бути й мови про якесь ігнорування громадянами актів органів влади з огляду на їх протиправність.

Advertisement

Право громадян на тлумачення чинного законодавства та на вибір - дотримуватися чи не дотримуватися його приписів - встановлено, зокрема, частиною першою статті 19 та частиною першою статті 60 Конституції України 1996 року.

Обов’язок органів влади та їхніх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, прямо передбачено частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України 1996 року.

Advertisement

При цьому вищезазначені конституційні норми прямо кореспондуються з імперативними приписами статті 8 Конституції України 1996 року, відповідно до яких закони та інші акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй, у тому числі й щонайперше встановленим Конституцією України принципам верховенства права.

На початку 90-х, коли вищенаведені високі правові принципи й норми правової держави ще не були так надійно встановлені, норма частини 2 статті 22 закону «Про Конституційний Суд України» від 03.06.1992, як і весь цей закон загалом, компенсувала неідеальність конституційного регулювання і безальтернативно орієнтувала органи влади на неприпустимість видання протиправних актів та їх застосування.

Advertisement

З правової точки зору норма частини 2 статті 22 закону «Про КСУ» від 03.06.1992 була радикальною правовою революцією, яка мала покінчити з «правовим» свавіллям «еліти» та створених нею органів влади.

Якби «еліта» керувалася цією нормою в правотворчій та правозастосувальній практиці, це стало би «перетином Рубікону» - безповоротним переходом України від репресивної адміністративно-командної системи тоталітаризму до правової держави.

Та не судилося. Дуже швидко в середовищі «української політичної еліти» взяли гору деструктивні антинародні сили, внаслідок чого реформи стали всього лише демагогічним прикриттям її справжніх планів і діянь - узурпації влади, грабунку народу і розвалу української державності.

Advertisement

«Публікуємо одне - робимо зовсім інше» - це незмінне кредо брехливості «еліти» відтоді й донині.

Тому з моменту набуття чинності першим законом України «Про Конституційний Суд України» «еліта» наглухо заблокувала дію правової норми частини 2 статті 22 цього закону та дію всього цього закону в цілому - як і конституційно-контрольну діяльність першого за часів незалежності Конституційного Суду України загалом.

ВІДТАК УВАГА:

НОРМА ЧАСТИНИ 2 СТАТТІ 22 ПЕРШОГО ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПРО КСУ, ЩО ВІДПОВІДАЛА ПРИНЦИПАМ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА, БУЛА ЧИННОЮ, АЛЕ НЕ ДІЯЛА.

УВЕСЬ ПЕРШИЙ ЗАКОН ПРО КСУ, ЩО ВІДПОВІДАВ ПРИНЦИПАМ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА, ПОНАД ЧОТИРИ РОКИ БУВ ЧИННИМ, АЛЕ НЕ ДІЯВ.

Advertisement

Також абсолютно не діяла норма статті 170 чинної на той час Конституції України (в редакції від 17.09.1991), якою було імперативно встановлено, що Конституція має найвищу юридичну силу, що закони та всі інші акти органів влади мають відповідати їй.

Вищенаведені приклади ідеально ілюструють принципову відмінність понять «чинний акт» і «діючий акт». А також те, як «українська еліта» уміє під прикриттям «правової» та «демократичної» демагогії чинити свавілля.

Перший Конституційний Суд України (липень 1992 – жовтень 1996) так і не розпочав здійснення конституційної юрисдикції з причини критичної небезпеки вищезазначених правових актів і норм, що відповідали принципам правової держави (зокрема правової норми частини 2 статті 22 першого закону про КСУ), для злочинних планів «еліти».

Advertisement

Якби норма частини 2 статті 22 чинного закону про КСУ від 03.06.1992 діяла, то «еліта» не змогла б узурпувати владу й грабувати народ, не було б ні олігархату, ні тотальної корупції, ні розвалу української державності, Україна стала би міцною правовою державою з заможним населенням.

Натомість від самого початку незалежності «еліта» розгорнула видання та застосування багатьох тисяч завідомо неконституційних, таких, що не відповідають принципам правової держави (але відповідають інтересам «еліти»), завідомо протиправних, антинародних і державо-руйнівних законів та інших актів, які під примусом «еліти» протиправно вважалися чинними і діючими.

У повній відповідності до «принципу верховенства актів органів влади» - цього принципу верховенства диктатури «еліти» тоталітарної держави - «українська еліта» через адміністративні механізми примушувала громадян та інших суб’єктів правовідносин підкорятися цьому «правовому» свавіллю.

Відтак українська «політична еліта» не лише перетягнула з тоталітарного минулого в правову систему України «принцип верховенства акту органу влади», а ще й «вдосконалила» його в гірший бік, перетворила на «принцип верховенства протиправного акту органу влади».

1997-2024: «УЗАКОНЕННЯ» СВАВІЛЛЯ

28.06.1996 була прийнята нова Конституція України, яка за умови реанімації принципів верховенства права має діяти в першій редакції. Вона встановила принципи верховенства права на такому високому юридичному рівні, якого не досягли навіть деякі провідні правові держави.

Цей факт свідчить про те, що станом на 1996 «еліта» ще не остаточно узурпувала владу, що вона ще мусила орієнтуватися на очікування українського народу та демократичного світу.

Водночас, що яскраво ілюструє цинізм і підлість верхівки «еліти», вже на стадії підготовки проєкту Конституції-1996 готувалася нейтралізація принципів правової держави - як і здійснення інших особливо тяжких злочинів проти України. Одночасно з прогресивними правовими нормами й принципами до тексту нової на той час Конституції України закладалися «бомби уповільненої дії».

«Еліта» паралізувала принципи верховенства права низкою наступних спланованих дій.

Перша дія: у Конституцію-1996, у тому числі до частини другої статті 152 Конституції, було заведено вищезгаданого «троянського коня» - термін «чинності» правового акту.

Друга та третя дії: 16.10.1996 був прийнятий новий закон України «Про Конституційний Суд України», одночасною «еліта» позбулася першого закону України «Про Конституційний Суд України» разом із його нормою частини 2 статті 22.

У новому законі «Про Конституційний Суд України» вже не було тієї визначально важливої для верховенства права норми частини 2 статті 22 першого закону про КСУ щодо нечинності протиправних актів з моменту введення їх у дію, через яку так і не запрацював перший КСУ, - її грубо й протиправно викинули з законодавства як убивчу для злочинних інтересів «еліти».

Натомість у новому законі про КСУ прописали «норму-антипод»: що визнані КСУ неконституційними акти втрачають чинність від дня прийняття рішення КСУ – тобто діаметрально протилежне тому, що визначала частина 2 статті 22 першого закону про КСУ.

Четверта дія: для надання потрібного «еліті» офіційного тлумачення спеціально нечітко прописаних конституційних положень був потрібен «кишеньковий» Конституційний Суд України. Для того, щоб новий КСУ гарантовано був «кишеньковим», створили контрольовану «елітою» систему відбору та призначення суддів і визначили їм такі зарплати й інші блага (за рахунок народу, звісно), яких ніде у світі нікому й не снилися…

У жовтні 1996 року новий КСУ створили, у травні 1997-го він розпочав здійснення конституційної юрисдикції. Епоха блокування роботи першого КСУ закінчилася, «еліта» розпочала епоху використання нового КСУ у власних злочинних інтересах.

24.12.1997 у мотивувальній частині рішення №8-зп Конституційний Суд України дав глибоко протиправне, але виключно таке, як треба «еліті» для легалізації «Доктрини свавілля» тлумачення правової норми частини другої статті 152 Конституції України:

«Частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю».

Далі буде...