Звільнена Ізюмщина поступово оговтується від шоку, спричиненого бойовими діями та окупацією. Сюди почали повертатися місцеві, в тому числі аграрії та підприємці. Оглядають свої виробництва, торгові точки, поля, помешкання, оцінюють збитки. До багатьох об’єктів і сільгоспугідь ще доступу немає: «Міни!» – застерігають таблички. 

Загалом Ізюм виглядає зараз досить сумно. Колись дуже жваве місто сьогодні майже не дихає, його пульс ледве відчутний. Найбільше потерпіли центральна та східна частини міста за річкою Оскіл, які прийняли на себе найбільше вогневих ударів. Центр міста – в руїнах. Постраждало близько 80% житлового фонду, практично знищено інфраструктуру. Якщо в сусідній Балаклії вже відновили водо- та газопостачання, то в Ізюмі про це і не мріють. Досі немає електрики. У переліку найгостріших гуманітарних потреб – буржуйки, дрова, матраци, ковдри, спальні мішки, свічки. Шансів на відновлення опалення багатоквартирних будинків, газопостачання, забезпечення людей житлом до зими немає, а тому місцева влада порушила питання про евакуацію. Її  потребують близько 15 тис. місцевих жителів.

Advertisement
Advertisement

Кілька років тому мені довелось побувати в одному із найкращих господарств цієї громади – ТОВ «Югран», яке впроваджувало сучасні ґрунтозахисні технології і завдяки цьому досягало в цьому степовому посушливому регіоні доволі високих результатів. Інноваційні підходи господарства навіть привернули увагу FAO, яке організовувало на його базі семінар для аграріїв. В березні цього року я спілкувався телефоном з керівником «Юграну» Юрієм Михайловим – минуло лише кілька днів з початку окупації, а тому жевріла надія, що ворога відкинуть і вдасться посіяти. Не вдалося. Натомість війна всіяла поля небезпечним залізяччям, підняла бур’яни до пояса, пошкодила техніку, розвіяла працівників по всіх усюдах. А тому сівба переноситься тут на невизначений строк.

Advertisement

«Я не сказав би, що господарство повністю знищене, нам пощастило більше, ніж іншим, господарські будівлі підлягають ремонту, більшість одиниць техніки також можна відновити. Одразу після звільнення ми подали заяву до прокуратури, яка переадресувала її в СБУ, в результаті відкрито провадження за фактом захоплення нашого господарства. Очікуємо, що слідчі органи виїдуть на місце, і тоді підрахуємо всі втрати: сюди ми відносимо 500 га пшениці, яку не змогли зібрати, вона почорніла, висипалась і заросла бур’яном, а також не отриманий врожай соняшнику, який не посіяли, але під нього були закуплені насіння і добрива,  пошкоджені склади, техніку, розкрадене пальне і добрива. Це приблизно десятки мільйонів гривень», – розповідає Юрій.

Advertisement

Господарства, які перебували в окупації, не знають, з чого починати. І чи починати взагалі. Вже зрозуміло, що осінню посівну треба пропустити. Але о цій порі зазвичай починали готуватися до весняної кампанії. Купували добрива, насіння, засоби захисту. Обігових коштів завжди бракувало, але сьогодні їх немає взагалі. Оскільки ТОВ «Югран» у так званій червоній зоні, йому призупинили дію кредитних угод, які були узгоджені на початку року на 8 млн грн. Половину з цієї суми наприкінці зими ще вдалося одержати, а решту банки заморозили.

Щоб відновити у перспективі кредитування, треба братися за відновлення заставного майна, але коштів на це теж немає. Замкнене коло. Позика, одержана за програмою «5-7-9», втрачає свій пільговий сенс, оскільки  банк вимагає виплачувати відсотки під приводом того, що не до кінця закрита бюджетна заборгованість.  Земля в цьому регіоні також нікого зараз не цікавить.

Advertisement

Дивно поводяться страхові компанії: незважаючи на те, що в угодах було чітко прописано всі ризики, в тому числі і втрата майна через бойові дії, вони відмовляються від своїх зобов’язань. За їх логікою війна – це сфера впливу господарств?

«Абсурд якийсь, а тому виникли ножиці: з одного боку окупанти, які нам зруйнували господарство, а з іншого – бюрократизм і недосконалість агрополітики, які під час війни стали особливо виразними…», – обурюється аграрій.

Advertisement

Ринок агропродукції та матеріальних ресурсів також не дуже привітний до територій, які нещодавно звільнені або перебувають неподалік зони бойових дій. Постачальники, посилаючись на ризики, деруть з виробників агропродукції три шкури, а трейдери, навпаки, пропонують мізерні ціни та завищують транспортні витрати. Тому логістика «з’їдає» близько 70-80% вартості продукції. І це при тому, що ціни на зерно на світових ринках доволі високі, наприклад, кукурудза реалізується по 250-270 євро/т.  Але наступного року, згідно з прогнозами експертів, світова ринкова кон’юктура буде дуже несприятливою. І чого в такому випадку чекати українським аграріям? Як в таких умовах досягти хоч якоїсь прибутковості? «Створюється враження, що первинна ланка сільгоспвиробництва – точка, в якій сходяться всі негаразди та ризики…», –  говорить Михайлов.

Чого чекають аграрії від держави?

Зважаючи на масштаб руйнувань та втрат в країні, розраховувати на додаткові механізми допомоги не доводиться. Дуже важливо, щоб держава зберегла стабільність фінансової системи, захистивши від банкрутства системні банки. Механізм бронювання працівників має бути прозорішим, слід також налагодити ефективну систему страхування ризиків.

«Щоб не було так, як до війни, коли банкіри спрямовували нас до певної страхової компанії, яка потім, з настанням форс-мажорного випадку, пов’язаного з війною, умиває руки. А ще треба прискорити розмінування територій. І подолати бюрократію. Наприклад, для того, щоб порахувати збитки – прямі і непрямі – ми повинні знову ж таки витрачатись на юридичні процедури: довідки, експертні висновки і т.і. Очевидно, що на такі території, як Ізюмщина, було б доцільно відрядити спеціальні комісії, які швидко, компетентно та надійно, на основі єдиної методики порахували б збитки сільгосппідприємств, фермерів, агропереробників та видали експертний висновок, який став би основним документом для податківців, банкірів. Сподіваємося, що на наші проблеми звернуть увагу країни-партнери, міжнародні організації. Ми дуже хотіли б взяти участь у посівній кампанії 2023 року…», – підсумовує Михайлов.