Сьогодні всі українці згадують свого Пророка. Саме у цей день, 9 березня, 210 років тому, в селі Моринці (нині Черкаська область) народився Тарас Григорович Шевченко – український геній, Великий наш Кобзар.
Про його значення та роль в українській культурі та історії можна говорити довго, і важко додати щось нове. Команда української редакції Kyiv Post вирішила не боротися з істориками, культурологами та іншими шевченкознавцями, а просто згадати ті рядки, що вразили кожного з нас по своєму.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
І слова ці, видається, будуть завжди актуальними. Тож до вашої уваги наша підбірка.
Андрій Бондар, літературний редактор, перекладач
Ой, гляну я, подивлюся
Ой гляну я, подивлюся
На той степ, на поле;
Чи не дасть Бог милосердий
Хоч на старість волі.
…
Як же його у неволі
Жити без надії?
Навчіть мене, люди добрі,
А то одурію...
Ці сповнені болю й туги за Батьківщиною рядки Тарас Шевченко написав за кілька тижнів до того, як був нарешті звільнений з москальської солдатчини. Тоді він ще не знав, що після звільнення проживе недовго й не встигне намилуватися, надихатися своєю Україною.
У цих рядках Кобзаря – биття його серця, серця надзвичайно талановитої, чутливої, мудрої й глибоко нещасної людини, для якої Україна була понад усе.
Карина Доломанжи, редакторка новин
Ну що б, здавалося, слова
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!..
Ці рядки про силу слова, про те, наскільки важливим є все те, що ми говоримо. Вже тоді Кобзар нам заповідав не забувати – саме мова робить нас тими, ким ми є. Мова – це той генетичний код, який ніщо не може стерти.
Тому, минають століття, а слова мали, мають, і будуть мати значення. І зрештою, в одній з релігій так і кажуть, що все почалося зі Слова.
Катерина Захарченко, журналістка
Садок вишневий коло хати
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть…
Цей вірш – справжня українська пастораль. Лиш геніальний Шевченко міг відобразити весь уклад сільського життя буквально кількома рядками.
Річ у тім, що й зараз сільське життя виглядає на загал саме так. Хіба що співати стали українці менше, та й свої корективи привнесла війна з росіянами, про яких Пророк вже тоді писав багато і всю правду.
Петро Жижиян, старший редактор новин
Причинна
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива.
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав.
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів…
У баладі «Причинна», що стала, думаю, вершиною ранньої творчості Шевченка, Кобзар виступає як справжній містик. У «Причинній» розкривається один з найпоширеніших сюжетів народної творчості: молода дівчина померла, не дочекавшись свого козака, бо думала, що він вже загинув. А хлопець, повернувшись до своєї коханої, застав її мертвою та й наклав на себе руки.
Те, як Шевченко розкрив сюжет, передав атмосферу, вражає. Поет не просто розповів історію, він змусив і змушує досі будь-кого, хто читає баладу, співчувати героям. Спокійно читати «Причинну» просто неможливо.
Таня Дорошенко, заступниця редактора
N. N.
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Улюблений мій вірш Шевченка – «N.N.», більше відомий за своїм першим рядком: «Мені тринадцятий минало...» Це один із найвідоміших віршів Кобзаря, який входив (і, сподіваюсь, досі входить) до шкільної програми. У цьому потужному й надзвичайно щирому тексті з глибоким екзистенційним сенсом, найбільш зворушують ось ці рядки: «Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в Бога...».
Зворушують одразу з двох причин: по-перше, уявляєш дорослого Тараса, «забритого в солдати», закинутого в пустелю на непривітній чужині й позбавленого права писати й малювати, який пригадує своє дитинство. І з далини Орська та дорослих літ нужденне кріпацьке дитинство все ж таки здається поетові майже раєм на землі.
Такий от наш Кобзар нашими очима: простий, романтичний, містичний, інтелігентний, неповторний - один такий. Наш Геній, наш Пророк.
Пам'ятаємо!
