Російські війська виводяться з портового міста Херсон та інших районів Херсонської області на півдні України. Міністр оборони Сергій Шойгу наказав російським підрозділам залишити західний берег Дніпра в середу, заявивши, що підрозділи армії РФ в регіоні більше не можуть забезпечуватись належним чином. Після цього кроку Росія втрачає єдиний обласний центр, який вона спромоглась захопити з початку вторгнення. Коментатори оцінюють ситуацію.
Сьогодні європейська преса обговорює триваюче вторгнення Росії в Україну. Ось деякі думки з добірки європейських видань, представлені eurotopics.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ще один ключовий момент війни
Вихід з Херсона – це серйозна поразка для Росії, зазначає Денік Н:
«З передвоєнним 300-тисячним населенням місто Херсон було найбільшим містом, яке росіяни окупували з початку цьогорічного вторгнення в Україну – і тепер вони змушені його залишити. … Перш за все розташування Херсона є дуже символічним: росіяни втрачають єдине окуповане ними місто на правому, західному березі Дніпра. До того ж це найважливіша водна артерія країни. …Тому визволення Херсона є ще одним ключовим моментом у цій війні».
Припинення вогню тепер не виключається
Відхід Росії з Херсону може свідчити про бажання Кремля вести переговори вперше з початку вторгнення, сподівається La Repubblica:
«Це переломний момент. Ніхто не сподівається, що умови для укладення миру вже з’явились: Україна не піде на це до повного звільнення всіх окупованих територій. Проте з учорашнього дня склалися умови для початку переговорів про припинення вогню, яке може покласти край кровопролиттю. … Припинення вогню, яке б забезпечувало широке русло Дніпра. Але є ще багато невизначеного. … Військове керівництво [Росії] взяло під контроль усі комунікації. … Реакція уряду Зеленського зумовлена обережністю та недовірою».
Розумний хід Москви
Не варто переоцінювати значення цього кроку, застерігає The Spectator:
«Це військова поразка, але не обов’язково вирішальна. Багато залежатиме від того, наскільки далеко росіянам вдасться впорядковано відступити, а не бути розгромленими. Можна було б очікувати, що вони спланували це, вилучивши запаси техніки та боєприпасів, які вони не бажали віддати українцям, можливо, вони навіть вирішили залучити більше своїх небезпечних літаків для прикриття відступу. … Якщо це спрацює, тоді росіяни здадуть єдине велике місто, яке вони захопили за час свого вторгнення, але у них буде шанс закріпитися на більш життєздатній лінії оборони на лівому березі Дніпра».
Варто продовжувати відхід
У дописі на Facebook професор економіки Костянтин Сонін стверджує, що вихід з Херсону – це для Росії крок у правильному напрямку:
«Вирішальним для Росії зараз буде продовження виведення своїх військ з усієї території України. Як тільки війська будуть виведені з новоокупованих територій, я думаю, Зеленський погодиться на переговори. Погодитися на значні компенсаційні виплати для РФ буде просто, тому що 300 мільярдів доларів [у валютних резервах за кордоном], які були заблоковані після початку війни, все одно втрачені для Росії. Наслідки війни відчуватимуться в РФ ще впродовж десятиліть, але принаймні відбудова країни та економіки може розпочатися раніше. Далі це зробити буде складніше».
Чіткі ознаки розпаду
Поразки підігрівають внутрішні чвари в Росії, пише Клуб Z:
«Цього разу імпульс процесу дезінтеграції через тиск втрат в Україні, схоже, йде від збройних сил Росії. … Відносини між вісьмома путінськими арміями (регулярна армія під керівництвом Суровікіна, приватна армія Вагнера, принаймні ще одна приватна армія, чеченські головорізи Кадирова, «армії» Донецької та Луганської «народних республік», вояки Нацгвардії та Росгвардії) стають дедалі складнішими та неприязними. …Вже було кілька зіткнень між бурятами регулярної армії та чеченцями Кадирова. У військах Суровікіна також помітна напруга – як між найманцями та призовниками, так і через етнічні та релігійні відмінності».
Відправлення в Україну найманців з Афганістану не допоможе
Скільки б солдатів Путін не відправив воювати в українській війні, цього йому буде недостатньо для перемоги, зауважує Карар:
«Він мобілізував кадировців, отримав підтримку армії Асада, вербував полонених у в’язницях і відправляв їх на фронт, але це нічого не дало. Навіть оголошена ним часткова мобілізація не принесла результатів. Що робити далі? Залучимо афганських командос, які тікають від Талібану! Це схоже на невдалий жарт. … Невже ця армія некомпетентних людей, на підготовку яких США витратили мільярди доларів, і які не спромоглись протистояти атакам Талібану навіть три тижні та втекли з фронту, тепер здатна змінити ситуацію?»
Оригінал англійською тут
