Кларісі (при народженні – Хая Пінхасівна) Ліспектор – культова бразильська письменниця, перекладачка, журналістка. Літературознавці охрестили її Кафкою південноамериканської літератури, Борхесом інтелектуальних лабіринтів. Її парадоксальний літературний стиль отримав назву «дискурс тиші».
ЛЕВІТАЦІЯ НАД ПРІРВОЮ
Батьків майбутньої письменниці спіткала доля багатьох, хто дивом врятувався у часи Громадянської війни 1917 року. Голод, холод, погроми і – ковток рятівного повітря – втеча світ за очі. У їхньому випадку – аж до Бразилії. Маленькій Хаї на момент еміграції було лише декілька місяців, тож занурення в латиноамериканську буденність, згодом навчання та роботу було абсолютним.
Понад усе дівчинку захоплювала творчість. Із семи років вона почала складати казки. У дев’ять – написала п’єсу. Дебютне оповідання «Тріунфо» надрукувала за студентських років. А коли їй було 23 роки, написаний у стилі «потоку свідомості» – роман «Поруч з диким серцем» – побачив світ. Твір спричинив бурхливі дебати: дехто обвинувачував авторку в аморальності. А уже за два роки книга удостоїлася престижної премії фонду Граса Аранья, заснованого Бразильською літературною академією.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Сестри, мати та батько Кларісі Ліспектор.
Застиглі води бразильської літератури скаламучувала більшість творів Ліспектор. «Люстра», «Місто в облозі», «Пристрасть словами Г. Х.», «Яблуко в темряві», «Жива вода», «Час зірки». Це підтверджує щедрий потік премій: Кармен Долорес Барбоса (1961 рік), Калунга (1967 рік), 10-го Національного літературного конкурсу федерального Фонду культури (1976 рік).
Сама ж Ліспектор зазначала: «Я описую враження». І описувала вона їх таємниче, сюрреалістично, філософськи. Загалом на рахунку письменниці 8 романів та 8 збірок новел (найпопулярніші – «Сімейні узи», «Іноземний легіон», «Таємне щастя»). Також перекладала з англійської на португальську «Портрет Доріана Грея» Оскара Уайльда, «Завісу» і «Тягар кохання» Агати Крісті, низку оповідань Едгара По.
Неординарність її творчості відзначали й колеги. Журналіст і письменник Іван Лесса писав: «Кларісі підкидає слова догори, аби вони впали туди, куди вона вкаже». А поет Карлос Друммонд де Андраде був категоричніший – «Вона не пише, а левітує над прірвою».
«Я – НЕ МІФ»
Не лише творчість, а й коротке життя Кларісі оповите трансцендентною загадковістю. Навіть місце й дату народження вона у різний час вказувала різні. На запитання інтерв’юерів часто відповідала: «Не знаю», «Не чула», «Не в курсі». Не любила давати інтерв’ю («Зрідка порушую це правило, аби довести, що я – не міф») і фотографуватися.
Не бажала розмірковувати про свої романи. Це породжувало купу легенд навколо письменниці. Гадали, що за прізвищем Ліспектор насправді ховається чоловік. Дійшло до того, що деякі з критиків вважали, що Кларісі Ліспектор – то ціла група авторів. Бо, мовляв, не може в голові однієї людини одночасно «жити» Гессе, Спіноза, Кафка, Сартр, Рільке, Борхес.
Прозаїк Отто Лара Ресенде всерйоз переконував колег: «Ідеться не про літературу – ідеться про чаклунство». 1975-го року Кларісі справді відвідала Всесвітній конгрес чаклунів у Колумбії, однак за спеціальним запрошенням – щоб особисто прочитати там своє філософське оповідання «Яйце та курка».
Життя Кларісі завжди було оповите загадковістю.
ПАРАДОКС ЯК СТИЛЬ
Тривалий час стиль літературної чаклунки не могли визначити. Аж доки для нього не з’явився спеціальний термін «дискурс тиші». Настільки ж парадоксальним було й мислення письменниці:
– На початку було слово. І це слово «так». Одна молекула сказала іншій «так» – і на Землі з’явилося життя.
– Еротизм – це відчай.
– Можливо, яйце було трикутником, який так довго катався у просторі, що округлився.
– Найгірше у брехні – це те, що вона створює фальшиву правду.
– Відмінність між божевільними та небожевільними полягає в тому, що небожевільні не говорять і не роблять того, що роблять божевільні. Різниця лише в цьому.
– Коли я перечитую те, що написала, відчуваю, що ковтаю власне блювотиння.
Кларісі у своєму кабінеті.
ЗАСУДЖЕНА ДО ЖИТТЯ
На тему власної долі письменниця казала: «Засуджена до життя», або «Я – та, хто звалив на свої плечі весь світ, і кому немає щастя». І це, мабуть, не перебільшення, а якщо і так – то зовсім крихітне.
Коли Кларісі було 9 років, померла її матір, у 18 – стала круглою сиротою після смерті батька. Сама через викидень втратила дитину. Один з її синів ще малим заявив: «Щоби стати вільним, треба трохи побути божевільним». За злою іронією долі, він насправді захворів на шизофренію.
Принаймні двічі її без пояснення звільняли з роботи. Розлучення з чоловіком. Безперспективний, оскільки той перебував у шлюбі, роман з колегою Паоло Мендесом Кампосом. Пожежа у власному будинку. Сильні опіки. Часткова ампутація пальців на правій руці. Важкий фізичний та психологічний стан, неможливість упродовж кількох років писати. І на фініші – неоперабельна онкологія.
Кларісі з чоловіком Маурі Валенте.
ЦІКАВІ ФАКТИ
- Прізвище, за версією його носійки, походить від латинського Lis no peito – «Квітка на грудях». А нове ім’я – Кларісі – для Хаї, після переїзду до Бразилії, придумав тато. Він до кінця життя не міг позбутися страху гонінь, тож змінив ім’я сам і наполіг, щоб це зробили всі члени родини.
- Старша сестра Еліза (Лія) – теж письменниця, середня Таня видавала наукові книги.
- 1943 року вийшла заміж за однокурсника Маурі Валенте. Він став дипломатом, тому понад десятиліття жила за межами Бразилії.
- Один їхній син народився у Швейцарії, другий – у США. Під час Другої світової війни допомагала пораненим у військовому шпиталі.
- Брала активну участь у демонстраціях проти військової диктатури в Бразилії, 1968 рік. З приводу свого українського походження казала: «Я ніколи не ходила по українській землі, адже мене тоді носили на руках».
- Американський перекладач Грегорі Рабасса: «Я був приголомшений зустріччю з рідкісною жінкою, яка має зовнішність, як у Марлен Дітріх, а пише, як Вірджинія Вулф».
- Оскільки мала неймовірно яскраву вроду, її малювало чимало художників, серед яких італієць Джорджоде Кіріко, бразилець Карлус Скляр. Лише у власному будинку було не менше десятьох портретів Кларісі.
- Пристрасно вболівала за футбольний клуб «Ботафого» із Ріо-де-Жанейро – одного з грандів бразильського футболу. Відомий бразильський поет Карлус Друммонд де Андраде присвятив письменниці вірш «Погляд Кларісі».
- Письменник та літературний критик Бенджамін Мозер написав біографію «Чому цей світ».
- Має неймовірну популярність у сучасній Бразилії. Її книги витримують численні перевидання, діє окремий інститут, присвячений творчості Ліспектор. Існують навіть спеціальні додатки та програми, які генерують цитати з творів письменниці, що відповідають настрою підписників.
Кларісі Ліспектор підписує книгу своєму другові – бразильському музиканту Тому Жобіму.
З ДОСЬЄ КЛАРІСІ ЛІСПЕКТОР
• Народилася 10 грудня 1920 року в Чечельнику Вінницької області.
• Разом із сім’єю емігрувала до бразильського міста Ресіфі.
• Закінчила Жінасіо Пернамбукано (1932-1937) – найпрестижнішу середню школу штату Пернамбуку. Навчалася на факультеті права Університету Бразилії.
• Рідною мовою вважала португальську, досконало володіла англійською та французькою. Працювала у Національній інформаційній агенції, газетах A Noite та Jornal do Brasil. Твори перекладалися українською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, чеською. Роман «Час зірки» екранізовно, 1985 рік.
• Померла 9 грудня 1977 року в Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Похована на цвинтарі «Ізраеліта до Кажу». У Чечельнику встановлено меморіальну дошку, 2002 рік.
• 98-у річницю від дня народження, 2018 рік, відсвяткував Google, розмістивши дудл на головній сторінці.
• Американське видання оповідань Кларісі Ліспектор, що вийшло друком у 2015 року під назвою The complete stories, увійшло до рейтингу 100 найкращих книжок за версією «Нью-Йорк Таймс».
Пам’ятник на честь Кларісі Ліспектор в Ріо-де-Жанейро, Бразилія.
Цю статтю Надії Аврамчук і Миколи Сухомозського передруковано з дозволу видавництва з книги (ООН) Знамениті українці, які змінили хід історії, САМІТ-КНИГА, Київ, 2020.
"Я настільки загадкова, що сама себе не розумію"- Кларісі Ліспектор.
