На думку багатьох – особливо антинеоконів, антиглобалістів, антиатлантистів, трампістів, путіністів, звичайних теоретиків змови чи будь-кого, хто сповідує суміш цих суспільних теорій – Вікторія Нуланд, як із Джордж Сорос чи Гілларі Клінтон, є однією з наймерзенніших еманацій сатанинського прагнення Америки перетворити світ на свою подобу.
Для тих, хто не знає, 62-річна Вікторія Нуланд наразі є заступницею держсекретаря США. Вона працювала в адміністрації Обами на різних посадах, а в часи Революції гідності в Україні була помічницею держсекретаря у справах Європи та Євразії.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
В адміністрації Джорджа Буша вона спочатку була радницею із зовнішньої політики віце-президента Діка Чейні, через що здобула репутацію «супер-яструба», а потім обійняла посаду американського посла при НАТО.
Огляд книги Майкла Волца – майбутнього радника Дональда Трампа з нацбезпеки
У 1990-х роках Нуланд працювала в адміністрації Білла Клінтона керівницею апарату заступника держсекретаря Строуба Телбота, перш ніж обійняла посаду директора у справах колишнього Радянського Союзу.
Сказати, що вона тримала руку на пульсі реакції Америки на розпад Радянського Союзу – це нічого не сказати. Теоретики змови люблять згадувати її ім’я, коли відчувають потребу підкреслити, що НАТО несе відповідальність за війну Росії проти України. І головним аргументом, принаймні для прихильників теорій змови, є те, що вона є дружиною архінеоконсерватора Роберта Кейгана, співзасновника «Проекту нового американського століття».
Важко знайти когось більш кмітливого чи більш досвідченого в навігації у переповнених акулами водах української політики
Нуланд в Україні та перехоплення «F**k the EU»
Вікторія Нуланд потрапила в поле зору більшості спостерігачів за ситуацією в Україні під час мітингів на Майдані наприкінці 2013 року. Її прославило фото, на якому вона роздає печиво протестувальникам. Для багатьох це стало доказом того, що за Майданом стоїть ЦРУ.
Якщо для прихильників теорій змови факту роздачі українцям печива було недостатньо, то промова, яку вона виголосила приблизно в той самий час перед Фондом США-Україна, стала вже неспростовним доказом. В цій промові Нуланд визнала, що США витратили близько 5 мільярдів доларів на програми розбудови демократії в Україні з 1991 року (це 272 мільйони доларів на рік – мізер у порівнянні з тим, що Росія витрачає на поширення пропаганди за кордоном і на активні кампанії, спрямовані на втягування Києва в зону свого впливу)
НЕ ВПЕВНЕНИЙ, ЩО НЕМАЄ ПРОБЛЕМ З АВТОРСЬКИМ ПРАВОМ: [Фото Андрія Кравченка AP: Нуланд із Джеффрі Пайеттом на Майдані роздає печиво протестувальникам]
Але сумнозвісне перехоплення телефонної розмови між нею та послом США в Україні Джеффрі Пайєттом наприкінці січня 2014 року, відоме як «F**k the EU», стало аргументом на користь тих, хто досі вважає, що Революція гідності була державним переворотом, спонсорованим ЦРУ.
Більшість джерел витлумачили тоді коментар Нуланд як вияв зневаги до ЄС, який намагався посприяти досягненню угоди між президентом Віктором Януковичем і лідерами Майдану, угоди, яка завадила б США маніпулювати ситуацією на свою користь.
Проте кожен, хто уважно стежив за подіями Революції гідності – щоденно, хронологічно – знає, наскільки далекі від істини ці прихильники теорій змови. У будь-якому випадку перехоплення доводить, що США були захоплені зненацька тодішніми подіями, що стрімко розвивалися, і лише намагались наздоганяти їх у спосіб, який відображав поверхневе розуміння «візантійської» політики України.
Що насправді тоді сталося – у двох словах – це те, що рівень протестів проти президента Януковича різко зріс після того, як він запровадив так звані «диктаторські закони» та продавив їх затвердження парламентом 16 січня 2014 року. Протести швидко перейшли в насильницьку форму.
25 січня, намагаючись обезголовити маси протестувальників, Янукович запропонував двом із трьох найвідоміших лідерів протесту – Арсенію Яценюку та Віталію Кличку – посади прем’єр-міністра та віце-прем’єра. Реагуючи на цю несподівану пропозицію, американці намагались вплинути на ситуацію і зробити Яценюка ефективним лідером, а Кличка – щодо якого Нуланд, ймовірно, висловлювала серйозні застереження (він був новачком у політиці, колишнім боксером, якого відверто підтримували деякі могутні олігархи) – залишити осторонь і змусити «виконувати свою політичну домашню роботу».
Пропозиція Януковича, якби її прийняли, скоріш за все, призвела б до розколу Майдану через ігнорування Януковичем інтересів ультранаціоналіста Олега Тягнибока, третього члена тріумвірату Майдану.
Нуланд та інші американці не зрозуміли тоді (і це доволі красномовний прорахунок), що пропозиція ця явно була пасткою, розставленою Януковичем, аби розколоти та знищити опозицію. Президентська система правління, яку він запровадив у 2010 році, фактично перетворила посаду прем’єр-міністра на виключно церемоніальну, і лише після перемоги Революції гідності вдалося повернути Конституцію до попередніх реформ 2004 року, якими намагались приборкати авторитарні прагнення президентів. По суті, Янукович сподівався обезголовити протести шляхом розділення їхніх лідерів та призначення декого з них на гучні, але маловпливові посади.
З перехопленої телефонної розмови можна зробити висновок, що США припускали тоді, що Яценюк і Кличко скористаються нагодою отримати високі посади, хоча насправді вони визнали це пасткою та відхилили угоду ще до того, як США могли розпочати спроби стати її «повитухою».
Перехоплення F**k-the-EU доводить, що Сполучені Штати були заскочені зненацька подіями, що стрімко розвивалися, і лише намагались наздоганяти їх у спосіб, який відображав їхнє поверхневе розуміння «візантійської» політики України.
Зрештою, голі факти разом із ретельним вивченням хронології Революції гідності підтверджують те, що українці, які стояли на морозі на Майдані, розуміли до мозку кісток: що хід народної революції не викривлять жодні політичні сили, які сподіваються на компроміс протестувальників із злочинною владою – ні російські, ні американські.
Більше того, це телефонне перехоплення доводить, що США передбачали, що росіяни спробують «торпедувати» угоду, хоча, ймовірно, саме вони й запропонували пропозицію-пастку, яка мала врятувати Януковича з глухого кута, в який він сам себе загнав, та обезголовити протести.
Так багато говорилось про переворот, начебто спонсорований ЦРУ. Але, швидше за все, це був черговий «прокол» бездарної американської розвідки.
Небажання визначати перемогу України
Попри свою неоднозначну репутацію та всі наклепи, які на неї сипались, Нуланд завжди була рішучою прихильницею незалежної демократичної України та ніколи не мала ілюзій щодо намірів Путіна стосовно України.
Сьогодні вона є головною радницею Держсекретаря США Ентоні Блінкена з питань України. Важко знайти когось більш кмітливого чи більш досвідченого в навігації у сповнених акулами водах української політики.
Тому 10 вересня, коли Нуланд виступала по відео на Ялтинській європейській стратегічній конференції в Києві з сесією запитань і відповідей під назвою «Шлях до перемоги: погляд уряду США», вона викликала у слухачів певне занепокоєння. Не стільки через те, що вона сказала, скільки через те, як вона це сказала – нерішуче, обережно, ухильно – а ще більше через те, що вона вперто намагалася не сказати, що Україна має перемогти, що Росія має бути переможена і що Україна має приєднатися до НАТО.
Модераторка заходу Наталія Гуменюк наполягала на тому, щоб Нуланд вийшла за межі партійної лінії США «залишатись з Україною стільки, скільки буде потрібно» та чіткіше сформулювала, як саме виглядає «перемога» з точки зору Вашингтона.
Нуланд зосередилась переважно на дієслові «процвітати». Україна, яка переможе, має бути Україною, яка процвітає, виголосила вона. Проте вона пояснила своє бачення, додавши, що США повинні допомогти Україні «прискорити процес процвітання в частинах України, які не є окупованими». Кілька разів у своїй промові вона згадувала про неокуповані частини України – ніби підкреслюючи, що Росія буде окуповувати певні частини української території ще дуже довго.
Вона також зосередилась на прикметнику «чистий». Переможна Україна, на думку Нуланд, має бути процвітаючою і «чистою», тобто, мабуть, не корумпованою.
Щоб пом’якшити неприємне враження від своєї нечіткої та ухильної промови, вона вчергове повторила, що США займаються цими питаннями на «довгу перспективу» – хоча всім добре відомо, що довгострокові зобов’язання в США часто важко переживають «зміну караулу», особливо коли це зобов’язання стає гострим питанням під час передвиборчої кампанії, оскільки допомога точно буде потрібна Україні і в 2024 році.
Враховуючи те, що Нуланд є давньою палкою прихильницею українського опору Москві, обережність у її заявах, схоже, нав’язана ззовні. Чутки (зазвичай поширювані анонімними офіційними особами) свідчать про те, що Держдеп США є більш послідовним і агресивним в українському питанні, ніж інсайдери Байдена, такі як директор ЦРУ Вільям Бернс і радник з національної безпеки Джейк Салліван.
Враховуючи певну повільність українського контрнаступу та з огляду на передвиборчий рік, у якому Джо Байдену, ймовірно, знову доведеться конкурувати із пропутінцем і антиглобалістом Дональдом Трампом, видається, що Нуланд готує українську аудиторію до якоїсь компромісної угоди з Кремлем.
Українці побоюються, що Нуланд і її керівництво готові знехтувати інтересами України, аби зберегти світову гегемонію (можливо, у змаганнях за першість із Китаєм). Або, принаймні, покращити рейтинги Байдена напередодні майбутніх президентських виборів.
