Не запросити Україну на саміт G20 – це завідомо програти

Після нічної атаки російських безпілотників на Київ українці разом з індійцями прокинулись вранці, привітали підняття прапору Індії і відсвяткували наш День Незалежності під індійську музику і танці, продемонструвавши свою повагу до Індії та її «м’якої сили». Менш ніж через десять днів, 24 серпня, індійці відповіли їм взаємністю в День Незалежності України.

Зараз, коли Нью-Делі готується зустрічати саміт G20, що відбудеться 9-10 вересня, до індійської столиці прибуде низка лідерів далеких і близьких країн, але нікого не очікують з України. У G20 візьме участь Росія. Це тому, що ми забуваємо про роль українців в індійсько-радянській дружбі, яку Росія нахабно присвоїла задля задоволення своїх національних інтересів.

Ігнорується участь у цій співпраці та вагома роль усіх 14 колишніх радянських республік. В такому баченні пострадянського простору коріниться і теперішнє сприйняття Індією російського вторгнення, опору України та солідарность світу з нею – причин теперішнього заходу.

2023 рік є роком Індії, лідера і важливого глобального актора. З початку 21-го століття Індія долає ідеологічні розбіжності та співпрацює з різними країнами, намагаючись виробити нову дорожню карту багатовекторності та вдихнути повітря змін у рух G20. Деякі принципи індійської зовнішньої політики – антиколоніалізм, неприєднання та багатовекторність – сягають корінням в її тисячолітню історію і залишаються незмінними, послідовними, перевіреними десятиліттями. Ці принципи в поєднанні зі швидким економічним розвитком зробили Індію справжнім голосом Глобального Півдня.

Окрім традиційних питань, таких як реформа РБ ООН, розрив між Північчю та Півднем і міжнародна фінансова система, Індія відповідає на нові виклики, беручи участь у Quad, G-7, а також у БРІКС та ШОС. Безперечно, індійська політика загалом чітко вивірена, але, між тим, в ній спостерігається та сама суперечливість і непослідовність, які характеризували дипломатичну реакцію Індії на радянську інтервенцію в Угорщині в 1956 році, Чехословаччині в 1968 році та Афганістані в 1980 році. Так, як вона реагувала колись на доктрину Брежнєва, вона зараз реагує й на Путінську експансію. Не так багато в цьому сенсі змінилося.

Треба нарешті порозв’язувати ці вузлики. Російськоцентрична політика Індії щодо пострадянського простору різко контрастує з куди більш прагматичною політикою щодо США та Заходу. Одержимість дипломатів старої школи, як у Делі, так і в Києві, грою в межах трикутника любові-ненависті «Індія-Росія-Україна», а також «Україна-Індія-Пакистан» слід залишити як інфантильний, застарілий багаж спотвореної історії. Щоб це змінити, потрібно багато часу, політичної волі та дипломатичної креативності.

Поки що Індія справляється з «українською кризою», надаючи гуманітарну допомогу українцям, відновлюючи зовнішньополітичні консультації та оголошуючи про свою повагу до положень Статуту ООН щодо дипломатичного вирішення суперечок, поваги до територіальної цілісності та суверенітету країн. Усі пам’ятають заклик прем’єр-міністра Нарендри Моді: «Це не ера війни!» до президента Росії Путіна під час саміту ШОС у Самарканді восени 2022 року.

Але Індія не приєдналася до Заходу в санкціях проти Росії. Натомість активно купувала російську сиру нафту і ніколи публічно не засуджувала російську агресію. Хоча йдеться про війну, агресію тощо, в жодній із заяв жодного разу Росія не згадується як агресор. Реакція Індії на анексію Криму Росією в 2014 році та війну, яка послідувала за цим, схожа на те, як уряд Неру відреагував на радянську інтервенцію в Угорщині в 1956 році.

Українці не вважають теперішню прагматичну політику Делі відповідною давнім індійським гуманістичним традиціям. Підхід Індії дехто називає «сидінням на паркані», лицемірним і опортуністичним ставленням. Індія купує дешеву російську нафту, переробляє і продає країнам Заходу і навіть Україні. Згідно з даними Державної митної служби України, найбільшим експортером сирої нафти та нафтопродуктів до України в 2022 році була саме Індія, за нею йдуть Литва та Болгарія.

Але питання торгівлі нафтою, санкцій проти Росії тощо відкриває «банку з черв’яками», що є однаково незручним для Заходу і Сходу, для Півночі і Півдня. Експерти, які з більшим розумінням сприймають нейтралітет Індії, вітають її роль у переговорах щодо української Формули миру з 10 пунктів у Копенгагені в червні минулого року та в Джидді в липні, в яких брали участь 42 країни. 10 пунктів Формули Зеленського стосуються й глобальних економічних та енергетичних питань, хоча деякі з них зосереджені переважно на проблемах України.

Глобальна політика та економіка нероздільні, конфлікти призводять до «сек'юритизації», тобто до розгляду всіх проблем через призму безпеки у двосторонній та багатосторонній дипломатії. У цьому контексті саміт G20 покладає на Індію велику міжнародну політичну відповідальність. Головне питання міжнародної політики зараз – це Україна. Але міністр закордонних справ Індії С. Джайшанкар 16 серпня заявив, що Україна не запрошена на саміт двадцятки, оскільки G20 займається економічними питаннями, а не вирішенням конфліктів, для чого існує РБ ООН.

Так, у світі після пандемії виникли серйозні проблеми з енергетикою, продовольчою безпекою та охороною здоров’я. Але Китай і Росія наклали вето на резолюції щодо України в РБ ООН. Як це допомагає вирішенню проблем? Присутність Росії на саміті G20, якими б слушними не були формальні критерії, без запрошення України є хибним «умиротворенням». Індія також не виграє від цього, тому що в будь-якому тристоронньому союзі з Росією чи Китаєм Індія завжди є третьою, і ніколи першою чи другою силою.

З початку війни президент України Володимир Зеленський неодноразово звертався до прем’єр-міністра Індії Моді. Під час зустрічі на полях саміту G-7 у Хіросімі Моді запевнив, що зробить «все можливе для нього», щоб допомогти Україні. Таким чином, саміт G20 стане логічною перевіркою того, чим насправді Індія може допомогти Україні. Минулого року Індонезія запросила Україну на саміт G20 на Балі, де Зеленський представив свою Формулу миру з 10 пунктів, що стало важливою історичною віхою.

Нинішній саміт G20, очевидно, спрямований на формулювання м’яких, ретельно продуманих заяв, прийнятних для всіх. На контрасті з сяйвом богемських кристалів найбільшої у світі люстри в Бхарата Мандапам, головній локації саміту G20, тьмяніють надії, що без України саміт G20 зможе стати переломним на шляху вирішення найбільшої цивілізаційної кризи після Другої світової війни. А от за умови присутності там України саміт демонстрував би гарний баланс, за який так цінують Індію, і міг би відновити надії та увінчатися значним успіхом, на який вона справедливо заслуговує.

Мрідула Ґош мешкає у Києві і є професором міжнародних відносин Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Ця стаття передрукована з дозволу автора з The Times of India за 31 серп 2023 року. Дивіться оригінал тут.

Погляди, висловлені автором в цій статті, можуть не поділятись Kyiv Post.