Еміне Джапарова - відома кримськотатарська діячка, перша заступниця міністра закордонних справ. Вона відповідальна за налагодження дипломатичних зв’язків із міжнародними партнерами України, а також за повернення питання Криму до світового порядку денного. У 2022 році Джапарова отримала премію Марка Палмера 2022 від організації Freedom House за розвиток демократії та просування прав людини.
В ексклюзивному інтерв’ю Kyiv Post Джапарова розповіла про ситуацію в окупованому Росією Криму, про утиски кримських татар та про майбутню роль НАТО на півострові.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
У другій частині інтерв’ю мова йде про візит заступниці міністра до Індії та перспективи розвитку відносин між двома державами.
Зараз багато розмов про те, що вже цього року Крим може бути звільнений від російської окупації. Час від часу в мережі з’являються фотографії, на яких росіяни готуються до оборони на півострові. Вам відомо, які ж настрої в Криму?
США попереджають підприємства "оборонки" про загрозу російських диверсій
Настрої в суспільстві на Кримському півострові поляризовані. Оскільки РФ майже 10-й рік поспіль коїть свої злочини. Один із таких злочинів - це заміщення населення. Тобто на півострів з населенням 2,5 млн за ці роки додатково було заселено мінімум 800 тис. людей. Це є частиною російських злочинів, і це робиться навмисно. Так РФ формує лояльне населення, яке буде потім виправдовувати злочини росіян. Тобто на сьогодні ті люди – військові, викладачі та ін., які були переселені, так чи інакше афільовані до Росії.
Тобто настрої в Криму такі, що одна частина чекає на Україну, інша частина її боїться. Панічно боїться, тому що кожен злочинець знає, що він скоїв злочин. І знає, що все одно буде наслідок.
Чим став Крим за часів окупації? На що Росія перетворила півострів?
Військова частина, військова зона. Це тюрма для людей, які в Криму гостро відчувають необхідність у свободі. Ти не можеш публічно висловлювати свою точку зору, тому що ти будеш репресований.
Фото: Зоя Шу, Kyiv Post
Таких кейсів у нас багато. Наприклад, нещодавно в Бахчисараї на весіллі кримських татар лунала пісня «Ой, у лузі червона калина». За це власника закладу оштрафували, а музикантів, які грали цю композицію, змусили публічно вибачитись перед народом Росії за образу. Тобто ці речі доводять, що свободи в Криму немає для тих людей, які її цінують. Мені здається, це у ДНК кримських татар і українців.
Тобто підсумовуючи, скажу, що сьогодні Крим – це така тюрма, катівня, де Російська Федерація тестує свої репресивні практики, де немає свободи. І це такий, знаєте, апофеоз путінського злочину. Він хоче з Криму зробити вітрину його слави, а мені здається, це буде вітриною його ганьби.
Практично весь світ підтримує те, що Крим – це Україна, що Крим має бути у складі України. Але час від часу лунають думки, що можливо нам треба домовлятися з приводу Криму, можливо не треба його звільняти військовим шляхом, можливо деякі партнери будуть з часом підштовхувати Україну до того, щоб взагалі відмовитись від Криму. Як ви гадаєте, як нам треба діяти, щоб цього не трапилось?
По-перше, ми маємо бути тверезими та розуміти, що такі примуси будуть завжди з різних причин.
По-друге, ми створили безпрецедентний формат під назвою “Кримська платформа”. Це унікальний міжнародний координаційний механізм, який сьогодні об'єднує 61 країну світу і міжнародні організації. Задача платформи – фактично згуртувати навколо однієї наче простої тези, що Крим – це Україна, в системі, де сильні країни стверджують своє право мовою сили. І, на жаль, в міжнародній політиці є такі приклади.
Сьогодні в рамках Кримської платформи чи будь-яких інших об'єднань ми доводимо, що кримський урок ми маємо вивчити назавжди, оскільки в 2014 році ми його невдало пройшли. Ми як країна не були спроможні дати необхідну відсіч РФ. Світ як міжнародна спільнота теж не зупинив зло, країну, яка є постійним членом Радбезу, ядерну країну, яка гарантувала безпеку Україні згідно з Будапештським меморандумом, яка взагалі має гарантувати безпеку в світі через те, що вона входить до клубу обраних із правом вето в ООН.
У кримських татар ніколи не було ілюзій щодо Росії.
Натомість сьогодні вона використовує право вето як ліцензію на вбивство українців. Тому ми вважаємо, що ми не пройшли той тест, ми не пройшли той урок, ми його провалили і сьогодні маємо наслідки.
Вже маючи досвід, розум і мудрість, ми вважаємо, що цей кримський урок ми маємо вивчити назавжди і не дозволити Путіну зараз досягти своїх цілей. У нас є приклад 2014 року, коли ми всі побачили, що дипломатія сприймається Путіним, як слабкість. Спроби з ним домовлятись, шукати спільні компроміси він сприймає теж як слабкість. Тобто з агресором треба розмовляти його мовою, яку він розуміє.
Кримська платформа мала дві задачі - довести світові, що Крим - це частина України, і без Криму не може бути цілісної незалежної суверенної України, і пояснити це всередині держави, бо в нас суспільство теж не було, скажімо, одностайним щодо майбутнього Криму.
І тут є кілька важливих речей - доля кримських татар як корінного населення. Мені здається, що сьогодні є суспільний договір між українцями і кримськими татарами як представниками однієї політичної нації. Україна визнала (це безпрецедентні речі, до яких кримські татари йшли 30 років свого національного рух) кримськотатарський народ корінним народом, відповідно визнавши право кримських татар, караїмів і кримчаків на свою власну землю, і фактично консолідувала навколо того, що торгівлі навколо Криму не може бути.
Сьогодні політичне керівництво, починаючи з президента Зеленського, закінчуючи всіма послами в різних країнах, стверджують одне: Україна буде повертати Крим. Це право є невід'ємним правом України на самооборону. І шлях, яким ми будемо повертати Крим, ми визначаємо самі. Сьогодні міжнародні партнери, мені здається, одностайні, що Україна сама обере шлях повернення Криму.
Однозначно, це і військовий шлях, тому що він сьогодні є тим способом, яким ми деокуповуємо території. Дипломатія теж може бути включена в певний проміжок часу - такої формули ми не можемо виключати. Але я скажу, що основою миру в Україні є територіальна цілісність включно з Кримом та містом Севастополь.
Чи радили б ви кримчанам готуватися до бойових дій, які, наприклад, відбуваються в Бахмуті?
Який виклик був перед кримчанами? Виклик складний, виклик мобілізації і проходження служби в російській армії. Ті, у кого була можливість, ухилялися, або уникали, або виїжджали за межі Криму, щоб не потрапити в російську армію.
Фото: Зоя Шу, Kyiv Post
Цинізм Росії не має меж. І ми бачимо, як громадян України встромлюють до лав російської армії і відправляють їх воювати проти українців. Тому всі, у кого була можливість, діяли, щоб уникнути того.
Я вважаю, що тут зараз не варто моделювати, тому що, скажімо, треба бути обережним. Але послання, яке ми даємо всім нашим партнерам - боротьба за Крим неминуча. Яким чином вона відбудеться, однозначно буде залежати від військових дій, від контрнаступу, який готується. Станом на зараз, достатньо складно казати щось. Ми всі живемо в часи, коли планувати навіть на кілька тижнів наперед не можна.
Чи збільшилась кількість випадків переслідування кримськотатарського народу?
Мені здається, що репресії збільшились, хоча, в принципі, тут треба дивитися на тенденції. Коли ми говоримо про кримських татар, то ключове, що варто знати, - це хоча б мінімальні факти з історії.
Є, скажімо, три стовпи цієї історії. Це, фактично, коли Російська імперія з'явилася вперше в Криму. Півострів - не «ісконно русская земля», як стверджує російська пропаганда. Тільки у 18 столітті Російська імперія з'явилася в Криму, анексувавши півострів і припинивши існування Кримського ханства як держави. Всі кримські татари, аристократи, які не вклонились російській імператриці Катерині, змушені були залишити півострів. Почався дуже серйозний відтік населення.
За 100 років після першої анексії одна третина корінного населення виїхала в сучасні Болгарію, Румунію, Туреччину. Величезна діаспора кримських татар проживає в Туреччині, за різними підрахунками від 2,5 до 5 млн. Ясно, що вони вже громадяни Туреччини, але вони пам'ятають своїх пращурів з Криму.
Потім другим складним, трагічним епізодом в історії мого народу є депортація 1944 року. 18 травня ми будемо знову згадувати тих, хто загинув, був вбитий під час депортації. Бо як результат цього геноциду, кожен другий кримський татарин помер. До речі, депортація 18 травня фактично відбулася за півроку до Ялтинської мирної конференції. яка відбулася в лютому 1945 р.
Сьогодні Крим – це така тюрма, катівня, де Російська Федерація тестує свої репресивні практики, де немає свободи.
Оскільки є такий постулат, що переможців не судять, Радянський Союз, Сталін не мали жодних наслідків за ці злочини проти кримськотатарського населення, якому забороняли повертатися до Криму. Потім вони могли їздити до Криму, але як туристи. Були тисячі випадків, коли кримських татар повторно депортували у 1960-х - 1970-х роках. при спробах приїхати в Крим. Їх вивозили в Херсонську область, і кримські татари селилися навколо Криму, тобто в Херсонській області та Кубані.
Як тільки стало можливим, з кінця 80-х років, кримські татари тисячами почали повертатись додому, і був дуже складний процес репатріації. Російська Федерація уникала відповідальності за всі злочини, навіть вже постфактум. І сьогодні вона вдає, що кримських татар у Криму немає.
Тому всі ці речі в 2014 році, коли знову Російська Федерація, путінська Росія з'явилась у Криму, це автоматично занурило кримських татар у той історичний шар цих репресій, в якому не одне покоління кримських татар народжувалось, зростало, репресувалось. Це логічно було, що наш народ зайняв антиросійську позицію. Органи самоуправління - Меджліс, Курултай - бойкотували так звані російські референдуми. Відповідно, до більшості з них росіяни застосували репресії, лідерів, активістів відправили в тюрми.
Їх називають релігійними екстремістами, мусульманськими терористами. Хоча до 2014 року в Україні не було жодного терористичного акту. В Криму не було жодних таких подій, які б проливали кров, допоки не прийшла Росія і почала створювати міф про те, що є мусульманські екстремісти в Криму, про загрози тероризму. Це є цинізм, спотворення реальності, коли змушують вірити в це мільйони людей.
Скажіть, будь ласка, як багато кримських татар мобілізовано?
Немає цифри, тому що сьогодні держава обмежена у своїх можливостях моніторингу. Є різні дані, які озвучують правозахисні організації. Але ми не оперуємо конкретною цифрою, яка була б верифікована.
Як ви вважаєте, після звільнення Криму Севастополь знову стане військово-морською базою України, та чи має він стати військовою базою НАТО?
На це питання наразі, мені здається, однозначно відповісти складно. Тому що воно лежить у площині участі України в Альянсі. Так, у нас є зовнішньополітична задача вступу до ЄС і НАТО. Так, це є амбітні задачі. Мені здається, що після війни країни НАТО самі будуть зацікавлені у прийнятті України до лав Альянсу. Тому що ми будемо не просто прохачем або тим, хто очікує гарантії безпеки, а країною, яка буде сама контрибутором такої безпеки.
Тому мені здається, що як тільки буде зрозуміло майбутнє України з точки зору кінця війни і її шляху після, тоді однозначно треба буде вирішувати питання статусу Автономної республіки Крим та міста Севастополь. Це питання також лежить у площині, знову ж таки, права кримських татар на самовизначення.
Тому що сьогодні є дискусія про те, що буде з Кримом після того, як повернеться Україна. Чи залишається той самий статус, чи скасовується автономія, чи вона буде мати інший характер, як, наприклад, національна автономія.
Фото: Міністерство закордонних справ
Ви який варіант підтримуєте?
Я вважаю, що справедливим шляхом є створення Національної кримськотатарської автономії. Я поясню, чому. У мене така аналогія народжується: Україна вважає себе європейською державою, і я, так само як частина своєї держави, як громадянка своєї держави, всі ці роки маю очікування того, що нас визнають такою країною. Це очікування справедливе, тому що ми боремося за цю європейську дійсність, за європейські цінності, за шлях до Європейського Союзу.
Україна очікує, що ЄС прийме нашу державу до своїх лав, так само як кримські татари очікують від української держави визнання їхнього права визначати своє майбутнє на своїй землі. Тому що ми народились як народ на цій землі, і відповідно ми, звісно, хочемо визначати своє майбутнє.
Що важливо, і це теж мало хто знає, у 1990-ті роки, коли кримські татари поверталися до Криму, в 1992 році був зібраний перший Курултай. Кримські татари визначили, що їхня мета – це національна територіальна автономія в межах української держави. Кримські татари завжди вважали, що вони є частиною української нації. Навіть той факт, що в Криму українську мову вивчали здебільшого кримські татари, а викладачами української мови були представники кримськотатарського народу, означає, що вони завжди воліли бути інтегрованими до українського середовища. А сьогодні особливо викристалізовується єдина нація. Ми сьогодні єдині в нашій боротьбі з російським загарбником. У кримських татар ніколи не було ілюзій щодо Росії.
Мені здається, сьогодні міжнародні партнери одностайні, що Україна сама обере шлях повернення Криму.
Яка роль Туреччини зараз у визначенні майбутнього півострова? І якою ви бачите в майбутньому її роль?
Тут навіть не про Крим, тут більш широкий контекст. Туреччина - дуже впливова країна, яка сьогодні активно допомагає Україні з різних питань - від військових, технічного співробітництва до зернових угод завдяки зусиллям президента Реджепа Ердогана.
В Туреччині незабаром відбудуться президентські вибори. Для України дуже важливими будуть результати цих виборів. Турецька Республіка має серйозний вплив у Чорноморському регіоні, на трек російсько-української війни та спробі, скажімо, включати дипломатичний трек для вирішення тих чи інших питань. Тому мені здається, що нам з Туреччиною стратегічно важливо вибудовувати дружні стосунки.
Турецька Республіка на всіх рівнях одностайно визнає статус Криму як частини України. І я не бачу причин сумніватися в цій позиції або в тому, що ця позиція може бути змінена.
