Майже рік Ірина Горобцова - активістка та волонтерка з Херсону - перебуває в полоні у росіян без пред’явлення звинувачень. Після окупації міста вона купувала продукти та медикаменти, розвозила їх по лікарнях, допомагала збирати кошти на медичну допомогу та транспорт для херсонців. У соцмережах Іра активно підтримувала державну владу та Збройні сили України й описувала життя в окупації. Торік, 11 травня, активістка опублікувала 2пост із вимогою екстракції заблокованих на заводі "Азовсталь" у Маріуполі бійців "Азову. А вже за два дні окупанти викрали Іру з квартири, в якій вона мешкала разом із батьками.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
73-річні батьки Ірини Горобцової - Володимир Андрійович та Тетяна Володимирівна - весь цей час виборюють свободу доньки. Коротка телефонна розмова з Ірою та кілька переданих зі співкамерницями листів - ось і всі звістки від їхньої дитини за майже рік.
Ірина Горобцова з батьками. Фото з відкритих джерел
Тетяна Володимирівна у розмові з Kyiv Post описує Іру як надзвичайно активну та здібну дівчину. Горобцова мала дві вищі освіти й здобувала третю - навчалася на психолога, водночас працюючи тестувальницею в ІТ-компанії DataArt. Декілька років дівчина займалася плаванням, грала на ударних та гітарі. Іра дуже любить мандрувати - з колишнім чоловіком вони їздили по всьому світу: побували в Європі, Канаді, США, Індії, на Шрі-Ланці та в Арабських Еміратах.
Тетяна Горобцова з гордістю зауважує: як тільки розпочалася окупація, її донька одразу почала волонтерити разом із подругами.
"Вони за свої гроші поїхали по аптеках, закуповували перев'язувальні матеріали, знеболювальні, антисептики й повезли по лікарнях. Там вони з'ясували, що не вистачає лікарів - транспорт працювати перестав, лікарям добиратися дуже складно. І при цьому виникла інша проблема - не було пального, а Іріша заправила машину якраз перед вторгненням. Їй дзвонили та просили відвезти лікаря додому, на операцію чи на чергування. Також вона розвозила ліки ургентним хворим. По області я намагалася її не відпускати, я з нею їздила. Може, вона й без мене їздила, може, вона мене щадила", - згадує Тетяна Володимирівна.
Щонеділі родина Горобцових з плакатами та прапорами ходила на мітинги проти російських окупантів. Оскільки транспорт не працював, Іра возила батьків автівкою.
Затримання: "Це моя країна, а не ваша!"
Росіяни окупували Херсон за лічені дні. Однак батьки Іри одразу вирішили, що з міста нікуди не поїдуть.
"Іринка має окрему квартиру, але, щоб не залишати нас самих, переселилася до нас, ми стали жити втрьох. Було дуже складно: по 12 годин стояти в черзі за картоплею, овочами, хлібом. Хліба не було, олії не було, нічого не було, аптеки не працювали. Україна нам чітко перераховувала гроші на картку, так. Але як їх зняти? Банки ж виїхали. Але ми жили лише за гривні. Іринка нам дуже допомагала, у них у компанії хороші зарплати", - розповідає Тетяна Володимирівна.
Балкон квартири Горобцових виходить на Чорнобаївку. Там давно лежить бінокль, адже родина любила милуватися заходом сонця та цвітінням ріпакових полів, тюльпанів, абрикосів. "Вся Чорнобаївка у нас перед очима… Часто ми виходили й дивилися, як поля горять, коли стріляли. Ми вийдемо і дивимося - ось там горить, а в бінокль дивимося - труп горить. У нас уся війна була перед очима", - зітхає мама Ірини.
13 травня 2022 року родина мала святкувати день народження Іри. Тетяна Володимирівна накривала на стіл, а потім вийшла до доньки на балкон.
Фото з сімейного архіву, надали батьки Горобцової
"Вона говорила з кимось телефоном. І раптом - дзвінок у двері. У неї очі такі перелякані-перелякані. Вона саме в цей час дивилася на подвір'я і побачила, що під'їхала машина і виходять озброєні люди, які йдуть до нашого під'їзду. Вона сказала: "Мамо, це за мною", - згадує Тетяна Горобцова.
Тетяна Володимирівна пішла відчиняти й побачила у двірне вічко шістьох людей з автоматами, у камуфляжній формі та масках. Вони вимагали відчинити двері, інакше - погрожували їх зламати.
"У мене руки-ноги затремтіли, відчинила їм двері. І одразу маленького такого зросту офіцерик кинувся до Іри, а в неї лежав український прапор на телевізорі. Він як побачив цей прапор, заволав: "Ось-ось-ось!". Я говорю: "Що ось? Це прапор України, нашої держави". Знайшов він бінокль, схопили її телефон. Вона ні від чого не відмовлялася. Потім прийшов тато і чув, як її допитували: "Так, я патріотка України. Так, я не хочу, щоб ви були тут, я категорично проти вашої війни, не ми вбиваємо, ви вбиваєте! Це моя країна, а не ваша", - розповідає мама Іри.
Ірину Горобцову забрали з квартири у маєчці та піжамних штанцях, не дозволивши взяти з собою жодних речей. Внизу, біля під'їзду, на Іру чекали ще п'ять окупантів. Люди, які в той момент були у дворі, потім казали Тетяні Володимирівні: "У вас така мужня дочка. Вона не плакала, не боялася, йшла з гордо піднятою головою".
Справа у папці "Б", що означає "бандерівка"
Спочатку волонтерку посадили в херсонський СІЗО, де працював її знайомий Дмитро. За кілька днів після її викрадення в квартирі Горобцових вночі задзвонив стаціонарний телефон. У слухавці пролунав голос Іри: "Мамочко, зі мною все добре, ви не переживайте, мене відпустять".
"Діма, мабуть, заступив на зміну та дозволив їй зателефонувати. А нам він сказав: "Так, як вона поводиться, поводитися не можна. Вона після допиту каже "Слава Україні". У неї справа лежить у папці "Б", це означає "бандерівка". Так справа не піде, якщо вона так поводитиметься, то тут сидітиме довго", - згадує Тетяна Володимирівна.
Фото з відкритих джерел
Довгих три місяці батьки шукали Іру в Херсоні, не знаючи, чи жива вона. Зрештою Горобцови з'ясували, де тримають доньку. Однак, коли приїхали туди, російський офіцер повідомив, що Іру вже відвезли до Криму.
Володимир Андрійович та Тетяна Володимирівна почали збиратися до тимчасово окупованого Росією Сімферополя. Батько Ірини написав запит до Управління ФСБ у Криму. Перед поїздкою він отримав офіційну відповідь: "Ця особа знаходиться у безпечному місці, її життю та здоров'ю нічого не загрожує. Перешкоджала "СВО", перебуватиме під вартою до закінчення "спецоперації" зі звільнення Донецької, Луганської областей та України". Проте у Сімферополі батьків волонтерки ніхто не прийняв.
"Ми щодня протягом п'яти днів ходили з чоловіком до Управління ФСБ у Криму. Ніхто не прийняв - то "прийдіть завтра", то "за дві години". Я плакала, я просила, говорила, що ми хворі люди. Тато онкохворий - у 2021 році він переніс операцію з видалення пухлини. Я після інсульту, у мене знову передінсультний стан, у мене може бути другий інсульт, і я не знаю, чи переживу його. Нас не пустили, навіть двері не відчинили. Ми спілкувалися телефоном", - розповідає Тетяна Володимирівна.
З моменту викрадення родина та друзі волонтерки зверталися до міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірини Верещук, до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, до Червоного Хреста, до Організації об'єднаних націй, до Європейського суду з прав людини. Крім того, батько Горобцової писав листи до президента РФ Володимира Путіна, до російського омбудсмена Тетяни Москалькової та до Кримського й Московського управліннь ФСБ.
До того ж Ірина має серйозні проблеми з головним болем - їй діагностували аневризму. У листах до правозахисників батьки звертають особливу увагу на хворобу доньки.
За словами Тетяни Горобцової, упродовж трьох місяців Іри не було у списках на обмін. Батьки та подруги дівчини домагалися, аби її туди внесли. Після призначення Лубінця омбудсменом Ірина Горобцова нарешті з'явилася у списках.
У Криму волонтерка три місяці сиділа в камері одна. Згодом до Горобцової підселяли інших жінок. Одна з випущених співкамерниць - Вікторія - подзвонила її батькам та розповіла, що Ірина в нормальному стані, налаштована дуже оптимістично та вірить, що Україна переможе. Дарина - інша співкамерниця Іри - вийшла з листом від дівчини. У листі Горобцова перерахувала список необхідних речей, серед яких були й вушні затички. За словами Даші, ймовірно, чоловіків там катують, бо в їхній камері постійно було чути чоловічі крики. Ще одна співкамерниця волонтерки передала листа її подрузі за кордон. У ньому Горобцова запевняла - її не зламають.
Колеги знайшли для Іри адвоката - кримчанина Еміля Курбедінова, однак окупанти жодного разу не допустили його до полоненої.
"Абсолютно не знаємо, що з нею зараз. Після того, як забрали до Криму – жодного дзвінка. Лише ці офіційні відповіді. Адвоката до неї так і не допускають. Нічого не можна передати. Нічого не можна… Адвокат звернувся до ЄСПЛ - звідти надійшла відповідь: "Випустити негайно, вона цивільна особа, вона не могла перешкоджати". А що їм? Їм начхати", - каже Тетяна Володимирівна.
З моменту затримання Ірини в Херсоні минув майже рік, однак звинувачення їй досі так і не висунули. За даними батьків, наразі вона знаходиться у СІЗО №2 у Сімферополі. Понад три тижні тому туди навідалася група Міжнародного Комітету Червоного Хреста, яка вимагала побачення з Іриною, посилаючись на те, що дівчина має аневризму та потребує допомоги. Але групу не допустили, заявивши, що волонтерки в цьому СІЗО немає.
"Я не знаю чому. Може, вона в поганому стані... Зазвичай Червоний Хрест пускають, а тут їх не допустили. Але після цього нам зателефонував адвокат і сказав, що вона, швидше за все, знаходиться там", - зауважує мама Ірини.
Тетяна Володимирівна наголошує, що дуже вдячна роботодавцям доньки за підтримку і допомогу в боротьбі: "Я дуже вдячна DataArt: вони допомогли нам з адвокатом, надсилають нам гроші, Іринку не звільнили з роботи. Вони за неї переживають. І також дякую усім журналістам".
У полоні росіян цивільних ще більше, ніж військових
Херсонський активіст та активний учасник минулорічних протестів Аркадій Довженко у коментарі Kyiv Post звертає увагу на те, що приклад Ірини ілюструє глобальну проблему, адже в російському полоні цивільних набагато більше, аніж військовослужбовців.
"Це цифра, яку важко уявити. А як звідтіля їх визволяти - відкрите питання. За той рік, по факту, вдалося визволити лише декілька дорослих, а за цей - ще зо два десятки дітей додалось. Йдеться про повільну смерть у полоні десятків тисяч наших громадян", - розповідає Довженко.
За словами активіста, на червень минулого року в Херсоні в полоні був чи вже встиг побувати хоча б один представник кожної родини. Сам Аркадій був у полоні росіян один тиждень. Окупанти катували Довженка, зламали йому ребра та розбили коліно.
Фото знімків рентгену, надані Аркадієм Довженком
"Я читав новини, де наші журналісти писали про кількість людей, які до полону потрапили у той день, що і я. Йшлося про трьох людей, затримання яких потрапило на відео. Підвал, у який мене привезли, нагадував вагон метро в годину-пік. У москалів у полоні космічно багато цивільних, і про більшість нуль інформації. Дані, що поліція наводить, то мізер. Множте офіційну цифру полонених на 30 і не помилитесь. І не про кожного є кому згадати, шукати, повідомити. А це такі ж люди, як і ми з Вами… Питання висить у повітрі. Бо міняти вояків на вояків, то вірно. А з цивільними як бути?" - розповідає Довженко.
За словами омбудсмена Дмитра Лубінця, на сьогодні питання повернення цивільних заручників з російського полону є найбільш проблемним, оскільки, згідно з Женевськими конвенціями, полонити мирне населення не можна.
"Російська Федерація порушує всі норми міжнародного гуманітарного права і Женевських конвенцій і відмовляється повертати громадян України, але державні органи працюють над тим, щоб знайти такі механізми, про що було інформовано рідних і близьких цивільних заручників", - зазначав Уповноважений ВР з прав людини у своєму Telegram.
"Лубінець нам сказав: "Ми не можемо не займатись, бо наших людей у них дуже багато. У мене на столі лежить близько 20 тисяч заяв. Офіційна відповідь Лубінця. А скільки неофіційно? Напевно рази на 3 треба множити", - додає Тетяна Горобцова.
Аркадій Довженко своєю чергою зауважує, що єдиний інструмент повернення мирних жителів з полону окупантів - розголос.
"Я дослідив вдалі випадки визволень з полону шляхом обміну. І там все лише через розголос… Часу мало. Бо то все полон рівня Бухенвальда і Освенцима", - наголосив Довженко.
За даними Міністерства реінтеграції, станом на кінець лютого 2023 року 950 цивільних перебувають у місцях утримання на тимчасово окупованій території в Україні та в Росії. Представники Медійної ініціативи за права людини та ГО "Цивільні у полоні" паралельно ведуть свій список, у якому приблизно така ж кількість осіб. Однак наскільки списки збігаються - невідомо, адже державну інформацію закрито.
