Kyiv Post поспілкувався з бійцями Збройних сил України, що воюють на передовій Донецької ділянки фронту у напрямку Лиману. Їхня рота тимчасово перебуває в Києві на доукомплектації і скоро знову вирушить на фронт. Солдати розповіли про ступінь інтенсивності російських атак і покращення оснащення російської армії завдяки китайським приладам. Вони побажали не називати свої імена.
Чи знизилася інтенсивність російських атак?
Дивлячись де. Під Вугледаром продовжуються атаки, а під Кремінною взагалі веселіше - ми відбили там село, яке росіяни раніше взяли. Під Бахмутом простіше стало, бо росіяни взагалі сиділи там на відстані 30 метрів.
Чи вистачає вам зброї та оснащення?
Зброї не вистачає і не буде вистачати через інтенсивність атак. Насамперед не вистачає боєкомплектів, якщо 1100 набоїв з одного автомата Калашникова за ніч вистрілювати, ясна річ, що все зрештою виходить з ладу.
У росіян китайської техніки багато, це товари подвійного призначення. Багато такого обладнання, яке вони раніше не застосовували. Наприклад, дивишся на російського солдата у дальномір, а в нього на шоломі такий датчик китайський, який йому повідомляє, хто і звідки на нього дивиться. Росіяни стали значно краще екіпіровані.
Це в Донецькій області?
Так. Росіяни ж не всі зі старими гвинтівками, бувають різні.
Ми поступаємося їм у техніці?
Теж по різному буває, для ефективної оборони, окрім кулемета та РПГ, потрібен тепловізор, у нас вони зазвичай цивільні, не військового призначення, бо військові дуже дорогі. Такі тепловізори виїдають очі, неможливо в них дивитися і одразу стріляти, потім приціли нічні потрібні, їх взагалі немає. Крім того, необхідні рації нормальні, а не "радіоняні". От відбомбили по нас росіяни, й ніхто не знає, вижили ми взагалі чи ні, особливо якщо фосфором бомбили. Та навіть щоб артилерію нашу скорегувати, потрібна спеціальна рація.
Волонтери допомагають з амуніцією й самі ми просимо, шукаємо. Потреба є у всьому, бо в піхотних боях навіть стрілецької зброї не вистачає. В кулемета два стволи, один перегрівається за 3-4 хвилини бою, і треба прикручувати другий, а якщо він почне стріляти кудись у бік, а так і виходить, коли перегрівається, то хвилин за 15 нас уже може не бути, це якщо ми протримаємось, поки хтось підповзе на допомогу.
Розкажіть, яка зараз тактика у росіян?
Їхня тактика змінюється, вони вчаться. Ще пару місяців тому вони піхотою пробували, зараз більше застосовують техніку, а влітку вони взагалі все артилерією знищували повністю, мабуть, зараз у них уже дефіцит снарядів. Зараз якщо бої в місті або в лісі, і є де сховатися, то вони лізуть піхотою.
Хто в більшості воює? “Вагнерівці”?
По-різному, є їхні армійські частини, є і “вагнерівці”, вони відрізняються від армійських.
А як? Невже видно, що це ув'язнені?
Взагалі “вагнерівці” різні. Те, що бачив я - спочатку подумав, сюрреалізм якийсь - у чорних комбінезонах, прямо як черепашки Ніндзя, позаду в них два РПГ хрест-навхрест. Там не тільки зеки, є і професійні військові, цих росіяни бережуть, вони приїжджають вирішувати спеціальні завдання. Хоча всі хочуть жити, здаються і ці теж, і ось у них таке озброєння зустрічається, що я навіть на картинках такого не бачив.
Неподалік хлопці схопили їх парочку - кажуть, татуйовані всі повністю.
А ви самі полонених брали, питали в них щось?
Так брали, питали: чого ви прийшли? хто вас запрошував? Те саме, що й вони у нас.
По-різному відповідають, зазвичай - що за гроші. Та вони все, що ти хочеш, скажуть, але великого героїзму я там не бачив.
Різниця між нашими і росіянами в тому, що ми взводом можемо вирішити, як ми воюватимемо, а росіяни виконують накази згори і намагаються їх виконати, навіть якщо там уже одні трупи, їм все одно. Техніку вони можуть і поберегти, а людей не шкодують.
Це не правда, що зовсім погано вони воюють, воюють вони нормально - все залежить від підрозділу і тих озброєнь, що в них є.
Де ви служили до цього?
До початку повномасштабної війни ми не були військовими, 26 лютого ми пішли служити в Київську територіальну оборону усім нашим мікрорайоном. Брали участь у боях під Києвом біля Пущі Водиці та в районі Гостомеля. У нас взагалі було тоді два кулемети “Максим” (один з яких не стріляв) на цілий батальйон (1000 солдатів), а на роту (100 солдатів) взагалі був один кулемет “Дегтярьова” 1937 року. Потім нас перевели до армії, всю нашу бригаду, хоча в нас є й дідусі 50 років та решта "параолімпійців". Ми так їх називаємо - обмежено придатні, половина з серцевим нападом падає на початку атаки.
Я, якщо чесно, взагалі не розумію, навіщо цих дітей 18 років женуть на фронт, вони не витримують, там витримка потрібна. Може атаку вони ще й потягнуть, а ось почекати, де треба, потерпіти - їм це складно.
Скільки годин ви проводите на передовій?
Ми з позиції можемо не виходити понад добу, наприклад, пішов контрнаступ на Лиман, ми взяли два села, тому що більш нікому було, і стояли скільки змогли, відкинули росіян тоді на 6 км від села до Кремінної.
Що було найважчим?
Навіть не знаю, на фронті постійно важко, вже і їсти на трупах кацапів звикаєш, вони там так і валяються. Найважче, коли пацанів ввечері тягнемо додому двохсотими, коли голова окремо, а хребет окремо - ось це найважче.
Багато у вас убитих і поранених?
У нас по втратах трохи більше 30%, це не так багато, а так по-різному. Ось батальйон зі Львова - хлопці поруч із нами воювали, хороші такі хлопці, тямущі - так 40% від них лишилося. Це нам просто пощастило, якби нам не допомогли в останньому бою забрати поранених з поля бою, то і в нас би було стільки ж вбитими, просто б не дійшли, бо за нами посадка просто в мотлох.
А як у нас постачання, їжа і форма є?
Та нас годували добре, а форма - це не головне, ми і в шубах по посадці бувало бігали, ці львівські хлопці ще з нас сміялися. Там на позиціях або загориться, або зачепишся за щось і порвеш або забрудниш, ми не маємо кращого вигляду, ніж росіяни - всі там як бомжі.
Думаєте, довго буде тривати війна?
Так, але переможемо у будь-якому разі. Потрібна зброя, насамперед артилерія і снаряди до неї, танки другорядні. Дуже не вистачає броньованих машин.
Була ситуація, ми штурмували село, прибіг чоловік із місцевих, кричить, що поранило в нього хлопчика 15 років, сина. Хлопці кинули малого в Жигулі, у нас тільки Жигулі були, і поїхали дорогою евакуації, привезли хлопчика в лікарню, а дорогою назад підірвалися на російській міні. Друг мій і командир взводу, обом по 24 роки, загинули. Ціною свого життя врятували цього хлопчика, а потім його батько на російському телебаченні розповідав, які українські солдати чинять звірства.
Місцеві жителі підтримують росіян?
Так, трапляється, треба бути акуратним весь час. Одного разу схопили російську ДРГ з місцевих, де командиром групи виявилася п'ятнадцятирічна дівчинка, і вони вбили багато наших хлопців. Але є, звичайно, й такі, що підтримують нас, віддають останнє. Була одна бабуся там, двох її синів убили на війні росіяни, приносила нам щодня борщ, ми часто про неї думаємо, хвилюємося, що з нею, бо та територія зараз під окупацією.
