Мої плани на життя, зазвичай, збігаються з її планами на мене. Але бувають винятки. У п’ять років я опинився в Чернівцях, не підозрюючи, що в цього міста багата біографія: дитинство в Оттоманській імперії, молодість і зрілість в Австро-Угорській, два десятки років у Королівстві Румунія, після – знову в імперії — радянській і, нарешті, друга молодість в Україні.
Так звані роки формування — це молодість, тому австрійський період дав мені уроки, які я пам’ятаю досі. Це уроки міської архітектури, антирадянські за своєю суттю. Місто будували для людей. Городяни були матеріалом, вони були сенсом міста. Тож у СРСР Чернівці були архітектурним дисидентом. Міська пам’ять не страждала на склероз. Будинки, вулиці, цвинтарі, церкви, синагога, паркетні підлоги, кахельні печі пам’ятали минуле.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Австрійська імперія стала для мене магнітом. Наприкінці минулого століття я, як електрон, потрапив в один із центрів її магнетизму: Прагу. Мертві імперії схожі на згаслі вулкани: на старих картах вони існують, але насправді їх обриси розмиті, їх розкроїли новими лекалами та циркулями. Ці згаслі вулкани іноді називають сплячими. Так, вони бачать сни, сповнені фантомів та міражів.
Я знаю, що іноді снюсь Празі, і цей сон такий в’язкий, що його не відірвати від моїх снів і фантазій. У празьких снах мене звуть Ігор П., і я сумно плетуся по запорошеному спекотному Жижкову на процес, де завжди виносять один і той самий вирок: найвищу міру покарання. Навіть не плетуся, а повзу, як жук, що знає свою мету в житті та в смерті.
Так, я знаю мету. Її звуть Трієст. Я двічі приїжджав у це приморське, у минулому вільне австрійське місто, щоб вибрати вулицю, де я помиратиму, і цвинтар, де закопають мій порох. Але в останній день 2020 року прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон остаточно порвав з Європейським Союзом. Особисто для мене це означає, що я не маю юридичного права жити на європейському континенті понад 90 днів поспіль.
Можна, звичайно, ризикнути: перебратися до Трієста і померти протягом 90 днів. Але раптом не вийде? Якою гарною була б траєкторія мого життя і смерті: почати життя на Прикарпатті і закінчити його на березі Адріатичного моря, все в тій же безсмертній Австрійській імперії.
Борисе Джонсон, ти зруйнував мою смерть. За це я примовляю тебе до суворої міри покарання: зневаги.
