Тисяча слів для газетної колонки – досить розповсюджений формат аналітичних розвідок у західних ЗМІ, але в Україні він лише набирає обертів. Проект Інформаційна оборона України вдячний найавторитетніший англомовній українській газеті Kyiv Post за пропозицію співпрацювати.
У першому своєму дописі ми з вами, шановні читачі, ознайомимось з останніми подіями на фронті, розберемося, коли почнеться український контрнаступ і чи буде для цього у ЗСУ німецька зброя, також з’ясуємо, чи розпочнеться голод у світі.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Військовий цугцванг у Сєверодонецьку
Ворог продовжує свою наступальну операцію на Донбасі, намагаючись за наказом Путіна взяти під контроль Сєверодонецьк та вийти на кордони Луганської та Донецької областей. Спочатку ворогом планувалось досягти цього до 10 червня.
Сьогодні всі бойові дії фактично зосередилися на Сході України, де на невеличкому п’ятачку вирішується подальша доля України та архітектура майбутнього світового порядку. Йдуть жорстокі бої, обидві сторони несуть важкі втрати. Але українські воїни знають, за що б’ються, а у ворога ми спостерігаємо ознаки падіння морального духу.
Про що вже точно можна говорити сьогодні?
Чергове стратегічне завдання, яке поставила перед своїми військами російська влада, до названої дати виконано не було. Окремі свої тактичні успіхи, такі як взяття Попасної та Лимана, супротивнику так і не вдалося перетворити в оперативні прориви. Під контролем ЗСУ залишилися шляхи комунікації для постачання боєприпасів, їжі, техніки та резервів до Лисичанська та Сєверодонецька, де російські окупанти загрузли у важких вуличних боях.
Російський наступ поступово видихається, а кремлівський генералітет гарячково шукає можливості для продовження наступальних дій. Російське військове керівництво перебуває у стані шахового цугцвангу, коли будь-який їхній хід призведе до подальшого погіршення ситуації.
Російські війська не можуть безперервно протягом більше місяця наступати, ворожі підрозділі (як і наші захисники) потребують відпочинку та поповнення резервами. Але зупинити наступ російські генерали не можуть, адже завдання розгромити «клятих українців» саме до 10 червня давав сам Путін. І у випадку чергової невдачі полетять вже генеральські голови.
Російський генштаб в екстреному порядку намагається сформувати третю батальйонно-тактичну групу резерву на основі бригад, які до цього вже сформували заплановані дві БТГ. Також російські генерали вишукують додаткові підрозділи для перекидання на Сєверодонецькій напрямок за рахунок інших оперативних районів, що може призвести до послаблення в них сил окупантів і, відповідно, до підсилення можливостей ЗСУ для проведення контрнаступу. Словом, «куди не кинь – всюди клин».
Ситуація в Сєверодонецьку зараз є критичною. Доля Донбасу вирішується не лише завдяки героїзму наших воїнів та оперативному мистецтву українських командирів, але й завдяки важкій дальнобійній артилерії.
Довгоочікувані подарунки до червня
9 червня багато хто з українців видихнув з полегшенням. І приводом для цього стала заява міністра оборони Олексія Резнікова.
Довгоочікувані збройні подарунки вже в Україні, і частина з них на фронті: 150 артилерійських платформ 155-мм калібру (САУ “Краб”,”Ceasar” та М109А3, гармати М777 та FH70), 240 польських танків Т-72, 250 бронемашин західних зразків (М113 ТМ, М113 YPR-765, Bushmaster, Mastiff, Husky, Wolfhound) і “тисячі” ПЗРК (Stinger, Starstreak, Mistral, Piorun, Grom тощо), ПТРК (NLAW, Javelin, Milan тощо).
І це не «обіцянки-цяцянки», а реальна техніка, яка або вже на передовій, або прискорено освоюється українськими військовими.
Інше, що стало зрозумілим для українців – німецька зброя навряд чи допоможе ЗСУ під час запланованого контрнаступу. І не тому, що вона погана, а тому, що вона буде на фронті у мінімальній кількості. Заяви німецького канцлера Олафа Шольца про поставки сучасних систем ППО, БМП «Мардер», танків «Леопард» так і залишилися порожніми балачками.
Є надія, що до 22 червня – символічної дати для Німеччини, України та Росії – ЗСУ отримають аж сім (!) німецьких САУ PzH2000.
Останнім часом ЗСУ накопичує резерви та все частіше під час бою застосовує сучасну західну техніку та озброєння. Це стає все помітнішим на фронті, на найбільш небезпечних напрямках.
За всіма ознаками українські військові будуть готові до контрнаступу наступного місяця.
Як Росія влаштувала світову продовольчу кризу і як її подолати
Україна є одним з найбільших світових постачальників продовольства, щорічно експортуючи до 60 млн. тонн зерна і зернобобових. Основні шляхи нашого експорту йдуть через чорноморські порти до найбідніших країн Африки та Азії, деякі з яких критично залежні від поставок українського продовольства.
З початком російської агресії проти України українські морські порти були заміновані та заблоковані Чорноморським флотом Росії, а у зерносховищах біля портів накопичилося біля 20 млн. тонн зерна, які так і не змогли вивезти. Спроби експортувати збіжжя залізничним транспортом виявилися неефективними через малу пропускну спроможність залізниці.
Окремі країни опинилися на межі голоду, а в інших ціни на продовольство суттєво зросли, виникла глобальна продовольча криза. Так проблема України перетворилися на проблему світову, а розблокування українських чорноморських портів опинилося у центрі світової геополітики, у фокусі уваги ООН та багатьох держав світу.
Теоретично існує два шляхи розблокування наших логістичних центрів – мирний та військовий.
Військовий полягає у розмінуванні портів українськими ВМС у співпраці із флотами зацікавлених країн. Потім відбудеться формування міжнародних військово-морських конвоїв, які будуть супроводжувати судна із українським зерном та захищати їх від можливих атак росіян.
Але такий спосіб – це певний крок до інтернаціоналізації та розширення російсько-української війни та втягування у неї інших країн, що навряд чи є прийнятним для більшості зацікавлених держав.
Другий – умовно мирний спосіб: в результаті перемовин Росія приймає участь у розблокуванні та розмінуванні Чорного моря та гарантує безпеку судноплавства у його акваторії.
Лідером переговорного процесу захотіла стати Туреччина, яка зараз претендує на роль регіональної наддержави і має однаково хороші відносини як з Росією, так і з Україною.
Нещодавні переговори між Туреччиною та Росією начебто успішно завершилися, про що турецький президент Ердоган заявив усьому світові. Однак і Росія, і Туреччина забули про базовий принцип, якого зараз дотримуються у всьому світі – нічого про Україну без участі України.
Наша держава не була учасником перемовин, і нам нічого не відомо про офіційні їх результати, про домовленості та інші деталі. Ми не маємо жодних гарантій, що, розмінувавши наші порти, Росія не скористається цією нагодою для їх захоплення.
І все ж, скоріше за все, на думку автора, українські порти будуть розблоковані. Такого результату, можливо, досягнуть за підсумками переговорів, якщо в них візьмуть участь і Україна, і Росія за посередництва Туреччини, Італії та Франції, які виявили готовність супроводжувати конвої та бути країнами-гарантами безпеки судноплавства та виконання домовленостей.
***
Проект Інформаційна оборона, Фонд «Відкрита політика»
З попередніми аналітичними оглядами ви можете ознайомитися тут: укр, eng.
Погляди, висловлені в цій статті, є авторськими і можуть не співпадати з поглядами редакції Kyiv Post.
