Поширеною є думка, що здатність держави як актора міжнародних відносин в умовах війни створити необхідну конфігурацію зовнішньополітичного співробітництва та побудувати належні союзницькі відносини може значною мірою забезпечити остаточну перемогу у війні та стати фактором стримування потенційних країн-агресорів від подальших бойових дій.
Україна підписала численні двосторонні угоди та отримала значну підтримку у розбудові альянсу в рамках Контактної групи з питань оборони України (Рамштайн). Від початку війни в 2014 році її відносини з партнерами та альянсами розвинулися з майже неіснуючих до «теплих» і навіть «гарячих». Поняття «допомога», «підтримка», «партнерство», «взаємодія» матеріалізуються в різних аспектах, контекстах і значеннях.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
У такій ситуації роль і підтримка України з боку євроатлантичної спільноти перед обличчям агресії також має глибший, екзистенціальний сенс, ніж здається на перший погляд. Нинішня війна Росії проти України має міжцивілізаційний характер і триває вже понад десятиліття, що виходить за рамки середньої тривалості сучасних війн.
Збройні сили України та єдність української нації є тими складовими національної стійкості, які надихають партнерів, союзників і прихильників. Мотивація їхньої підтримки є багатовимірною. Наприклад, однією з причин допомоги Україні з боку євроатлантичної спільноти є боротьба ліберально-демократичної частини світу проти поширення авторитаризму, одним із проявів якого є Російська Федерація.
Якщо проаналізувати все розмаїття і множинність взаємовигідних аспектів співпраці, зв’язків і контактів, які мали місце між Україною та її союзниками, то можна з великою ймовірністю стверджувати, що цей формат створив міцний фундамент не лише для односторонньої міжнародної підтримки України у відсічі російській агресії, а й суттєво вплинув на зовнішньополітичні стратегії та поведінку союзників України у міжнародній політиці. Україна зарекомендувала себе як сильний міжнародний гравець, здатний протягом тривалого періоду бути форпостом захисту західної цивілізації від зовнішніх загроз євроатлантичній спільноті.
Хоча повномасштабне вторгнення російських військ, яке розпочалося 24 лютого 2022 року, викликало значно більший осуд з боку міжнародної спільноти, ніж анексія Криму та військова інтервенція на Донбасі у 2014-2015 роках, початковий обсяг допомоги Україні з боку США, Великої Британії, НАТО та ЄС був недостатнім. Ситуація почала змінюватися лише після того, як Збройні сили України продемонстрували свою боєздатність, зумівши зупинити і відтіснити російські війська від Києва.
З огляду на об’єктивну сучасну геополітичну ситуацію, Україна не має альтернативи європейській та євроатлантичній інтеграції, а співпраця з євроатлантичною спільнотою є взаємовигідним процесом. Тут слід зазначити, що серед авторитетних західних експертів та академічних кіл точаться жваві дискусії щодо здатності України вести довготривалу екзистенціальну війну.
Україна стала тригером для прискорення формування нового світового порядку, що активізувало дискурс у вітчизняних і західних наукових та експертних колах. В останні роки дискурс зосередився не лише на геостратегічному місці України в сучасному світі, головним чином через війну з Росією, а й на перспективах інтеграції України в майбутній геополітичний простір. Наприклад, в Указі Президента про створення Міжнародної робочої групи з питань безпеки та євроатлантичної інтеграції України містяться терміни «євроатлантична спільнота» та «євроатлантичний безпековий простір».
Подальше формування систем безпеки на Європейському та інших континентах відбуватиметься з урахуванням геополітичних трансформацій, що відбуваються сьогодні. Роль України як центрального захисника східного флангу Європи лише зростатиме, а ЄС, своєю чергою, стане форпостом для захисту європейського флангу НАТО.
Екзистенціальний характер боротьби України за своє існування також вимагає іншого погляду на всі аспекти допомоги, підтримки, взаємодії та співпраці, які вже налагоджені між Україною та євроатлантичною спільнотою. Наприклад, підтримка українських біженців у ЄС під час війни є стратегічним напрямом збереження генофонду української нації. Підтримка ветеранів війни, їхня соціальна адаптація, міжнародна волонтерська гуманітарна діяльність, пошук і арешт російських активів по всьому світу для їхньої подальшої передачі Україні, боротьба з російською пропагандою, міжнародні санкції проти Росії тощо – це унікальні форми допомоги та підтримки України з боку її євроатлантичних партнерів.
Таким чином, Україна розширює собою євроатлантичний простір, що є необхідним для майбутнього ліберально-демократичного порядку, навіть попри спротив деяких гравців – таких, як Словаччина, Угорщина і, можливо, Хорватія, зважаючи на результати останніх виборів. Різноманітність, креативність і, що найважливіше, хоробрість України лише збільшують додану вартість спільноти, до якої вона прагне. У певному сенсі, це мудра інвестиція, яку президент Трамп і його адміністрація мали би взяти до уваги. Україна є «козирною картою» в майбутньому зростанні та розширенні стабільної безпекової та економічної євроатлантичної спільноти.
(Детальніший виклад фактів і посилань з цієї теми можна знайти у статті «Україна та Євроатлантичне співтовариство: від партнерства та інтеграції до співробітництва та альянсу»)
Погляди, висловлені в цій статті, належать авторам і не обов’язково відображають точку зору Kyiv Post.
