Я взяв два тижні відпустки на свята, але війна, звісно, не переривалася. Відбулося багато цікавих подій – надто багато, щоб зупинятися на останніх технологічних стрибках і тому, що відбувається на Курщині, але в цілому ситуація виглядає приблизно стабільною. Натомість почну з дійсно однієї з об’єктивно найменш важливих тем, яка всупереч логіці (але не досвіду) домінує в ефірі та на екранах телефонів як єдина «справді велика» історія про Україну в ці дні: Трамп і «мирні переговори».
Можливо, існує інша російсько-українська війна, про яку ми не знаємо?
Весь цей галас про те, що адміністрація Трампа збирається – як це сказати – насупити брови, змахнути чарівною паличкою, витягти з капелюха чарівного кролика чи щось таке, але в будь-якому випадку нав’язати мир і покласти край російсько-українській війні, з моєї точки зору, є просто містифікацією.
Україна хоче продовжити “економічний безвіз” з ЄС
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Я не можу цього пояснити. Мені здається, що нова адміністрація має блискучі плани отримати Нобелівську премію миру, закінчивши російсько-українську війну, але проблема в тому, що стратегія виглядає так: «Ми так хочемо, тому так і буде». Хотів би помилятися, але я не бачу ні логіки, ні доказів на підтримку такої впевненості нової адміністрації.
Певно, всі ви помітили, що нова адміністрація вже пересуває цільові стовпи на набагато більшу відстань, ніж можна було б очікувати від кваліфікованих переговірників, які реалізують переконливу і послідовну стратегію національної безпеки.
Спочатку це було «за 24 години до вступу Трампа на посаду», потім «протягом 24 годин» – коли саме, не зовсім зрозуміло. Нещодавно це стало «сподіваюсь, до Великодня», а найдовший прогноз, про який я знаю, звучить так: «Шість місяців, якщо зможемо впоратися».
Всі ми знаємо, що переговірник від адміністрації Трампа Кіт Келлоґ спочатку збирався поїхати в турне по Україні та інших країнах до інавгурації, потім одразу після інавгурації, а тепер «щойно зможемо».
Інша річ, яка мене справді спантеличує, – це те, що новий Білий дім продовжує говорити про нав’язування американської волі решті світу і про те, що він «сильний» – тоді як у російсько-українській війні я бачу досить обмежені американські важелі впливу.
Як саме американці збираються нав’язувати умови росіянам чи українцям?
Щодо української сторони, є багато свідчень впевненості українців у тому, що вони вистоять і переможуть у цій війні.
З російського боку, по-перше, для того, щоб Путін пішов на поступки, він повинен бути поінформований про реальну, досить складну для Росії ситуацію, а майже всі в Росії та за її межами переконані, що точна інформація з фронту ніколи не потрапляє на вищий рівень Кремля.
По-друге, з російської точки зору, вони продовжують наступати (див. далі), і чим більше території вони завойовують, тим сильнішими стають їхні позиції на переговорах.
Deutschland Hilft!
Знову ж таки, можливо, я просто недоброзичливий, але мені здається, що нову адміністрацію аж ніяк не непокоїть те, що європейці рухаються до захисту своїх власних інтересів, а це аж ніяк не означає, що вони просто виконуватимуть вказівки команди Трампа.
Я знаю, що риторика республіканців полягає в тому, що європейці нічого не роблять щодо України, а американці роблять усе, але це неправда. Як я та інші неодноразово повідомляли, насправді США надали Україні близько половини озброєнь і близько 30-35% фінансування. Більшим її партнером є Європа, і з часом ця різниця збільшується. Твердження нового керівництва США про співвідношення між підтримкою України з боку США і підтримкою з боку Європи є шахрайським, воно розсіює увагу, воно є наклепом на європейських платників податків та українських воїнів.
Щодо Європи, яка керується не внутрішньою політикою США, а власними наративами, тут слід звернути увагу на провідні європейські ЗМІ.
Основні держави НАТО за межами США досить енергійно готуються підтримувати Україну, якщо/коли адміністрація Трампа піде у відставку. Вони, звичайно, незадоволені тим, що у своїй зовнішній політиці США, схоже, відмовилися від протистояння диктаторам і гнобителям у Європі. Але в будь-якому випадку європейці – від Лондона до Стокгольма, від Парижа до Варшави, від Праги до Вільнюса – виділяють гроші, озброюються, і вже передали управління західною підтримкою України від Пентагону до НАТО.
Німеччина, на мою думку, є найкращим прикладом європейської підтримки України. Пам’ятаймо, що у німців незабаром вибори і зміна уряду, і що їхня економіка не в найкращому стані. У них зростає популярність правої популістської партії, з якою більшість не хоче мати нічого спільного, а американський ринок для них дуже важливий.
Проте за три роки Німеччина змінила свою позицію щодо України майже на 180 градусів, і схоже, має намір залишатися на цьому шляху.
Ось неповний (!) список військової допомоги, яку Берлін надав Україні протягом минулого місяця (дещо з цього не підтверджено, але я вважаю дуже ймовірним): три зенітно-ракетні комплекси IRIS-T (на фото), два зенітно-ракетні комплекси Patriot, два зенітно-ракетні комплекси Gepard AAA, 15 танків Leopard 1, близько 100 військових автомобілів/вантажівок різних типів, близько 50 бронемашин різних типів, близько 100 БПЛА різних типів, 52 000 снарядів калібру 155 мм, 15 000 снарядів калібру 120 мм, 10-20 відремонтованих танків М-84, 10-20 відремонтованих бойових машин піхоти М-80.
За вартістю і загальною вогневою потужністю, це в середньому більш ніж співставно з тим, що давали Україні США протягом більшості з 34 місяців війни.
У першій половині 2025 року Німеччина планує передати ЗСУ 22 танки Leopard 1A5, 25 БМП Marder 1A3, 16-20 самохідних гаубиць, 250 000 артилерійських боєприпасів, ще одну систему IRIS-T, дві пускові установки Patriot (не впевнений, що це ті ж самі, що і в грудні), сім ЗРК Gepard AAA і дві системи Skynex AAA, сотні БПЛА різних типів, 3500 боєприпасів HF-1 (схоже, це німецький «Ланцет», розроблений так само, як німецькі інженери вдало переробили американську базуку на «Panzerschreck», але я не можу цього довести), і шість гелікоптерів Westland Sea King Mk41.
Німецька версія американської базуки часів Другої світової війни, значно вдосконалена порівняно з оригіналом. Причина, з якої ви дивитесь на цю фотографію, полягає в тому, що нещодавно росіяни розробили досить ефективний ударний дрон дальнього радіусу дії під назвою «Ланцет», і тепер німецька компанія Helsing на кошти німецьких платників податків відправить тисячі дуже схожих на німецьку версію «Ланцета» ударних дронів під назвою HF-1. Я не кажу, що німецькі інженери скопіювали Lancet, але вони дуже схожі.
Ключовим моментом є те, що Німеччина є єдиною країною, зацікавленою у підтримці боєздатності України, навіть якщо новий Білий дім вважає, що підтримка України не відповідає американським інтересам.
Данія, Велика Британія, Франція, Італія, Швеція, Норвегія, Чехія та країни Балтії мають значні виробничі потужності ВПК і відповідальні уряди і, схоже, схиляються до того, щоб заповнити прогалину, якщо американці кинуть Україну напризволяще.
З огляду на це, зверніться до попереднього розділу: скільки важелів впливу на Зеленського матиме генерал Келлоґ, якщо Дональд Трамп вирішить, що спосіб «перемогти» на переговорах – це погрожувати припинити всю американську допомогу Україні?
Так само, скільки важелів впливу на Путіна матиме генерал Келлоґ, якщо Дональд Трамп скаже, що Вашингтон зробить Україну непереможною, якщо Путін не танцюватиме під дудку Трампа?
Росіяни, як і всі інші, бачать, що за останні три роки виробництво 155-мм снарядів у США зросло приблизно втричі, а потужність (самої лише) компанії Rheinmetall з виробництва таких же снарядів зросла більш ніж удесятеро.
Реальність така, що США є важливим, але не вирішальним фактором у результаті війни. Проблема адміністрації Трампа і його прихильників полягає в тому, що вони говорять один одному, що Америка може робити все, що захоче, і диктувати майбутнє. Їхні внутрішні наративи не сприймають нічого, що протирічить цим припущенням.
Ось чому, на мою думку, після виборів команда Трампа змінює орієнтири «миру в Україні» приблизно кожні два тижні.
Битва за Курахове і Павло Губарєв
Знову ж таки, з точки зору Путіна, Росія – хоча й повільно – перемагає. В останньому звіті DeepState місто Курахове на Донбасі офіційно оголошено російським, хоча Оперативно-стратегічне угруповання військ «Хортиця» стверджує, що оборона міста досі є життєздатною, а її передова лінія зараз проходить у районі (зруйнованої) електропідстанції східніше міста (карта).
Датована суботою геолокаційна карта показує ситуацію навколо Курахового, де російські війська, схоже, ліквідували український опорний пункт. Це ще один захоплений Росією шмат території. Чи було це справжнім успіхом, чи пірровою перемогою? Що ж, в історії є багато прикладів піррової перемоги.
Я не бачив жодних повідомлень про паніку українських військ чи про купи втраченої української техніки, тож це є певним свідченням того, що застосовується – можливо, навіть успішно – тактика «поетапного відходу / знекровлення росіян зі збереженням життя військових», про яку говорив генерал Сирський. Але втрата позицій – це втрата позицій, а (ще одне) захоплене місто – це захоплене місто. Будь-хто, хто знайомий з тим, як працюють військові кореспонденти, знає, що ще до того, як цю новину поклали Путіну на стіл, йому доповіли про гучну перемогу російської тактики і стратегії.
Можна сперечатися про те, чи є тривале просування росіян результатом вибору України – зберігати війська ціною відходу, чи це доктрина, до якої росіяни прийшли раціонально і продовжують її використовувати, бо знають, що вона працює. Очевидно, що створена росіянами система є надзвичайно дорогою, але поки що російська армія не зламалася, і ця система дає результати. Курахове стало досить хрестоматійним прикладом цієї доктрини.
Спочатку підтягнути війська на достатню відстань, щоб бити безпілотниками по тилах і артилерією – по передових позиціях оборони, потім атакувати по обидва боки головної лінії постачання до міста і встановити над нею вогневий контроль. Атакувати об’єкти цивільної інфраструктури, такі як електро-, водо- та теплопостачання, щоб відволікти українську владу від дій, спрямованих на стримування російських атак і допомогу цивільному населенню.
Там, де українська оборона потужна, день у день завдавати ударів керованими авіабомбами. Неважливо, що вони іноді бувають неточними – тоді збільшується кількість цивільних, які потребуватимуть допомоги і сприяння з боку української влади.
Коли настане час для штурму, спочатку відправити десантників, які закріпляться впритул до українських позицій, а потім – навчених піхотинців, які зачистять позиції від будинку до будинку. На зважати на втрати. Знищення штурмових підрозділів, які захоплюють позиції, є плюсом, тому що не треба забирати тіла і лікувати поранених. А на вершині російської військової піраміди – «Росія перемагає, Україна програє, продовжуймо в тому ж дусі».
Всі, включно з Путіним, визнають, що це може тривати доти, поки можна підтримувати дисципліну, зазнаючи дуже великих втрат. Наскільки великими є втрати?
Це питання привело мене сьогодні вранці до відео, опублікованого Павлом Губарєвим (на фото), який у 2014-16 роках був одним із найзапекліших проросійських сепаратистів на Донбасі і став їхнім лідером за значної допомоги Росії. Він посварився з керівництвом окупаційної влади Донецька, і його вигнали з органів місцевого самоврядування.
Але в 2022 році він приєднався до боротьби з Росією і водночас позиціонував себе як доброволець-патріот, завжди готовий сказати владі гірку правду. На відео він розповів про важкі російські втрати і недолуге російське керівництво. Зауважте, що це той, хто ненавидить Україну і хоче, щоб Росія стерла Україну та українців з лиця землі.
Павло Губарєв – проросійський українець, який був «сепаратистом» і «зрадником» у 2014 році під час захоплення Донецької області під керівництвом Росії. Потім він посварився зі своїми благодійниками і нещодавно опублікував відео (скріншот праворуч), у якому заявив, що російське керівництво перетворює російську армію на ніщо, і вона не є стійкою.
Губарєв оприлюднив майже те саме, що вже давно говорять українські військові. Російські втрати становлять близько 700 000, з них 200 000 загиблими, російська тактика є надзвичайно марнотратною, і ця тактика не змінюється, російські підрозділи виснажені, їхні командири просто некомпетентні, щоденні втрати росіян обчислюються сотнями і погано поповнюються, російська армія абсолютно не здатна проводити великі наступальні операції і навряд чи зможе відновити боєздатність протягом багатьох років. Він попереджає, що якщо війна продовжуватиметься так, як вона йде зараз, то щось зламається – ймовірно, це буде моральний дух.
Очевидно, саме цього прагнуть і на це сподіваються українці. Я дуже сумніваюся, що генерал Келлоґ має бодай найменше уявлення про те, що означає, коли провідний ДНРівець встає і каже, що сучасна російська армія котиться до 1917 року. Однак факти залишаються фактами: навіть на російському боці дехто вважає, що це саме так, і що українці отримали трохи більше доказів того, що їхня стратегія працює.
І кампанія бомбардувань: Бабах!
Для протоколу: я перебуваю за межами України, але стежу за новинами. Напевно, найбільш вражаючим (розумієте?) для мене є те, наскільки непоміченими залишаються бомбардування України. Це може бути ще однією прогалиною в ситуаційній обізнаності розумних і дуже добре поінформованих людей у Вашингтоні.
Якщо почитати новини, то цілком очевидно, що практично з початку цього року українці вибивають із росіян самі знаєте що – здебільшого безпілотниками дальнього радіусу дії, кількома установками HIMARS, кількома ракетами, і все це по всій західній частині Росії. І це не точкові уколи. Ось статистика за сьогоднішній ранок:
За минулу ніч Росія запустила по Україні 74 безпілотники дальнього радіусу дії. Українці кажуть, що близько половини з них були збиті, а майже всі інші були заглушені або були «обманками». Я бачу дуже мало доказів того, що російський нічний рейд зробив щось суттєве.
Тієї ж ночі українці запустили 85 безпілотників, а на додачу ще й ракети по цілях у Воронезькій, Курській, Тамбовській (!) і Бєлгородській областях Росії, але головні цілі були в Криму і на півдні Херсонської області. Коли я писав цю статтю, інформація продовжувала надходити, але, схоже, у Бердянську був розгромлений російський штаб (ймовірно, ракетами SCALP/Storm Shadow), на західному узбережжі Криму було розтрощене щось, що зазвичай посилено захищає ППО, а в Новоросійську запалав нафтопереробний завод. Також повідомлялося про вибухи поблизу Севастополя, Керчі, в Таманському регіоні Росії та в порту Кавказ, що навпроти Керченського мосту.
Звичайно ж, є спостерігачі, яким подобається парадигма «Росія велика і непереможна». Я ж схиляюся до парадигми «Давид перемагає Голіафа». Минулої ночі, як на мене переміг український «Давид». Думаю, можна з упевненістю сказати, що принаймні деякі з причетних до таких ударів українців налаштовані набагато оптимістичніше.
(До речі, так, цій серії повітряних нальотів передував стрибок розвідувальної активності НАТО над східною частиною Румунії та західною частиною Чорного моря, і ні, принаймні, згідно з відкритими джерелами, там не літав жоден американський літак).
Більше того, це була не одна така ніч. Ось короткий огляд від початку року (не в хронологічному порядку):
(1) Українські безпілотники майже повністю спалили велике сховище пального та нафтопереробний завод поблизу аеродрому Енгельс-2 в Саратовській області. Саме звідти вилітають російські бомбардувальники, і я читав, що в деяких резервуарах зберігалося спеціальне авіаційне паливо, без якого ці великі російські літаки не можуть літати. Але напевно 80% пального на цьому об’єкті згоріло, а пожежа не вщухала майже п’ять діб.
Резервуар із авіаційним пальним біля аеродрому Енгельс-2 горить п’ятий день після удару українського безпілотника.
2) Масований удар безпілотників (щонайменше 40) спричинив велику пожежу в Петербурзі. Місцева влада заявила, що горів лакофарбовий завод. Українські ЗМІ повідомили, що там вироблялася військова продукція – можливо, вибухівка.
(3) Ймовірно, «Гради» розгромили командний пункт російської армії у Світлодарську.
(4) Ймовірно, ракети Storm Shadow/SCALP підірвали командний пункт у Курській області. Можливо було навіть шість ракет, що дуже багато. За деякими даними, бункер знаходився під землею, але, на жаль для офіцерів, які там перебували, ракети Storm Shadow/ SCALP розроблені таким чином, щоб проникати глибоко під землю, перш ніж вибухнути. За деякими даними, серед загиблих був великий північнокорейський генерал. Це сталося 30 грудня.
(5) Удар HIMARS по командному пункту російської піхотної бригади в Курській області, скоординований з міні-контрнаступом, який проводили українці.
(6) Безпілотники СБУ завдали удару по великому морському порту під Петербургом, а саме контейнерах із газовим конденсатом. Один резервуар був серйозно пошкоджений, ще три дістали легкі пошкодження.
(7) Українські військово-морські сили та Сили спеціальних операцій знищили три російські ЗРК «Панцир», розміщені навколо Криму та в Херсонській області. Щонайменше в одному випадку українці використали FPV-дрони, запустивши їх із морського безпілотника. Це сталося 6 січня і, ймовірно, стало другим в історії війни випадком запуску FPV-дронів із безекіпажного катера.
(8) Українські ракети «Нептун» за підтримки безпілотників, що летіли як – не знаю, як це назвати – ескорт? підкріплення? розвідники? – уразили російський склад безпілотників і, можливо, складальний цех у Ростовській області. Сильні вибухи, багато пожеж, паніка в місцевих соцмережах і, звичайно ж, чимала порція офіційних заяв про те, що все було збито, і що влада тримає ситуацію під контролем. Це було 10 січня.
Мені важко зрозуміти, як Україна опинилася на межі виживання і не може більше боротися? Тому що для мене, виходячи з того, що ми бачили за останні три роки, виглядає так, що українці щойно пройшли паритет із Росією на фронті дальніх бомбардувань, і тепер вони є сильнішою стороною. За будь-якими розумними розрахунками, з часом ця перевага може лише зростати.
Технології не стоять на місці
Російські джерела повідомляють, що за останні десять днів росіяни втратили три гелікоптери Мі-8 разом із екіпажами поблизу узбережжя Криму. Щонайменше в одному випадку (можливо, у двох) цих втрат завдали українські роботизовані катери. Росіяни хотіли знищити їх кулеметами з Мі-8, але, на жаль для російських льотчиків, якийсь українець здогадався встановити ракети R-70 класу «повітря-повітря» на роботизований катер англійського виробництва. Отже, замість того, щоб розстріляти беззахисні морські дрони, російські вертолітники самі стали мішенями. Я не до кінця повірив, коли ГУР повідомило про збиття російських гелікоптерів, але тепер це підтвердила російська сторона.
Отже, знову ж таки, новообраний президент Трамп може й розглядає Україну як країну, що програла і мусить піти на великі поступки, щоб вижити. Але мені здається, що українці, особливо ті, які завдають ударів по Росії, бачать ситуацію інакше.
Нещодавно я брав інтерв’ю у людей з одного з логістичних ланцюжків, якими безпілотники доставляються на фронт, і вони точно бачать ситуацію по-іншому.
Закінчую посиланням на відео про те, як швидко просуваються справи на фронті тактичних дронів. Якийсь українець придумав, як оснастити безпілотник двома великокаліберними дробовиками, і цією новою зброєю збивав беззахисні російські ударні дрони і нищив трохи менш беззахисних російських солдатів.
Передрук з блогу спеціального військового кореспондента Kyiv Post Стефана Коршака. З оригіналом можна ознайомитися тут.
Погляди, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково відображають точку зору Kyiv Post.
