Відкритий лист до ЮНЕСКО, підписаний майже 150 (переважно українськими) митцями та інтелектуалами, з проханням допомогти відкласти рішення щодо Всесвітньої спадщини Одеси до закінчення війни, викликав суперечки в українському суспільстві та засобах масової інформації. Підписантів звинуватили у протидії деколонізації та підтримці російських наративів.
Минулого року ЮНЕСКО визнала історичний центр Одеси об'єктом Всесвітньої спадщини. У листі, відправленому 21 жовтня, автори звертаються до генеральної директорки ЮНЕСКО Одрі Азуле із закликом звернутись до президента Володимира Зеленського, щоб той скасував рішення про перейменування майже 100 вулиць і демонтажу 19 історичних пам'яток.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Вони зазначають, що рішення, які оголосив наприкінці липня призначений Києвом голова обласної військової адміністрації Олег Кіпер, були ухвалені без жодних консультацій з громадськістю, і одесити дізналися про них лише як про доконаний факт.
Росія вдарила балістичною ракетою по житловому району Одеси: є постраждалі
Юридичним обґрунтуванням цих рішень «згори донизу» є новий український закон «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні та деколонізацію топоніміки», який передбачає «ліквідацію символів російської імперської політики з метою захисту культурного та інформаційного простору України».
Багато одеситів негативно відреагували на ці рішення, а опитування в популярному Telegram-каналі показали, що від 76% до 88% виступають проти перейменування вулиць. Петицію, підписану сотнями людей влітку цього року, надіслали голові обласної військової адміністрації, а копії – до Міністерства культури, Інституту національної пам'яті та Офісу Президента, але безрезультатно.
Одеса – головне чорноморське портове місто України – має багату і самобутню історичну та культурну спадщину, де вплив італійської та французької культур змішався з російськими та єврейськими елементами, які формували характер міста наприкінці ХІХ – початку ХХ століття. За часів російського царського та радянського правління українська ідентичність залишалася приглушеною, але поступово стала відновлюватись після здобуття Україною незалежності у 1991 році, а з початком війни Росії проти України у 2014 році – ще активніше.
Хоча багато фігур, яких планують стерти з міського пейзажу Одеси, – це постаті радянських часів, відсутність яких мало кого засмутить, ця ініціатива також має на меті знищити пам’ять про цілу плеяду одеських письменників – від Ільфа і Петрова до Віри Інбер, Валентина Катаєва, Юрія Олеші, чотириразового номінанта на Нобелівську премію Костянтина Паустовського, лауреата Нобелівської премії Івана Буніна та найвідомішого письменника міста – Ісаака Бабеля. Вулицю, названу на честь Бабеля, планують перейменувати, а його пам'ятник, побудований на кошти, зібрані мешканцями міста, – прибрати.
Складно зрозуміти, в якому сенсі Ільф і Петров, які висміювали радянську владу, або Бунін, який засуджував її в «Окаянних днях», або Бабель, який загинув під час сталінських репресій, можуть розглядатися як «символи російської імперської політики», від яких ми повинні «захищати культурний та інформаційний простір України».
Лист підписали художники, актори та історики, куратори, поети й прозаїки, антропологи, музиканти, кінематографісти та фотографи не лише з Одеси, а й з Києва, Харкова та Львова.
Серед підписантів – нинішні військовослужбовці та ветерани російсько-української війни, такі як Дмитро Докунов, який брав участь у визволенні Херсона, а зараз будує реабілітаційний центр для ветеранів, або Олександр Онищенко – театральний режисер, який пішов добровольцем на фронт у перші дні війни, або Сергій Бочечка – дослідник української літератури, який зараз служить капітаном ЗСУ, або Олександр Бабич – історик Одеси, який зараз теж на фронті.
Досить багато видатних діячів з усього світу також поставили свої підписи на підтримку. Серед них – дворазовий володар премії Греммі Алекс Сіно, який родом з Одеси, італійський історик Карло Гінзбург і автор бестселера «Заєць із бурштиновими очима» Едмунд де Ваал, які мають тут своє коріння. Інші, як-от британський журналіст і письменник Джуліан Еванс, написали книги про Одесу як про місто, яке вони полюбили.
Чисельність і впливовість одеської діаспори свідчить про «різноманітну, багатоетнічну, мультикультурну, космополітичну» історію та самосвідомість міста, яка, як зазначають у ЮНЕСКО, захоплює письменників і науковців з усього світу. Саме цей космополітизм і ставить під загрозу нова культурна політика України.
Сам лист свідчить про те, що, незважаючи на майже три роки повномасштабної війни Росії та призупинення багатьох демократичних прав, українські громадяни залишаються переконаними демократами, які не бояться висловлювати незгоду, не бажають миритися з рішеннями, що спускаються згори донизу. Це та Україна, за яку ми боремося – країна, не лише незалежна від Росії, а й принципово відмінна від неї.
Про те, кого слід чи не слід вважати «символом російської імперської політики», слід судити не за мовою, якою писали ці діячі – російською чи українською, а за поглядами, які вони відстоювали.
Творчість Бабеля багатьох закохує в Одесу, так само, як і творчість Кафки, який писав німецькою – мовою держави, що колись захопила Чехію, притягує багатьох до Праги. Чому Бабеля викреслюють із публічної пам'яті в Одесі, а Прага пишається пам'ятниками Кафці?
Лист Одеси до ЮНЕСКО – це не лише про спадщину міста. Це також про майбутнє України. Зараз країна стоїть перед вибором між двома дуже різними майбутніми. Вона може обрати інклюзивну модель політичної нації, яка відзначає багаторегіональну, багатоетнічну історію та соціальний ландшафт країни в рамках об'єднаної європейської демократичної української держави, або вона може обрати архаїчну та роз'єднуючу етнонаціоналістичну модель, ближчу до російської.
Як зазначив минулого року Томас де Ваал, один із підписантів листа, Одеса вже зробила свій український вибір, повіривши в Україну як гаранта свого вільного, європейського майбутнього. Одеса не потребує «українізації». Вона вже є українською.
Погляди, висловлені в цій статті, належать авторам і не обов'язково відображають позицію Kyiv Post.
