Коли пишу цей текст, Київ здригається від смертоносних звуків, як, власне, щодня. Пригадалося прислів’я: якщо хочеш розсмішити Бога – розкажи йому про свої плани. Ми в Україні кожний день щось плануємо, лягаючи спати. Вночі прокидаємось від жахливих вибухів. А дехто, кому не пощастило – взагалі не прокидається.
На виборах у далекій Америці переміг Трамп, який обіцяв закінчити війну за 24 години. Судячи зі звуків за вікном моєї багатоповерхівки в Києві – сьогодні в нього до цього ще не дійшли руки.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Чи обіцянка американського обраного президента була нашою останньою надією? Чи існує насправді можливість закінчити війну, що триває майже 1000 днів?
Дехто з аналітиків філософськи розповідає про те, що будь - яка війна колись закінчується. Але ж це ті самі розумники, які в лютому 2022 повторювали, що кровопролитна довга сухопутна війна, яка супроводжується варварськими бомбардування мирного населення по всій території країни – просто неможлива. От ми тепер і живимо в цій неможливості.
Треба визнати, що коли бомбардували Алеппо в Сирії – світ теж не дуже переймався. Коли йшли бої на Донбасі – ми в Києві спали спокійно. Маю знайому, що втікала з дитиною від обстрілів тоді в 2014 році, яка в лютому 2022 повторювала: «Тепер і ви всі зрозумієте, як нам тоді жилося».
Мені не хочеться, щоб довелося повторювати її слова по відношенню до жителів якоїсь сусідньої держави в момент, коли війна перекинеться і на їх територію. Тим більше, що найближчі сусіди і друзі – поляки вже нас звинуватили, що ми намагаємось втягнути їх у війну з Росією.
Коли дивлюсь на мапу повітряних тривог і бачу повність всю України або її частину зображену в червоному кольорі – розумію, що в цю хвилину на цю землю падають бомби. І це в Європі, в XXI столітті, в цивілізованому світі. Там, де ще 2 роки і 7 місяців тому назад щось таке неможливо було навіть собі уявити. А тепер це наша жахлива реальність. Частина континенту, що позначена червоним кольором – кольором пролитої людьми крові.
Чому це сталося? Як ми всі це допустили? Проблема в тому, що ВСІМ немає до цього діла.
Ризикують життям ті, що на передовій і ми, які знаходимось в тилу. А вже кілька кілометрів за межами червоної зони, якою позначена на мапі Україна – країни і їх народи сплять спокійно.
Мало того – люди в цих країнах розмірковують про те: чи варто Україну запрошувати до євроспільноти. Бо ж в цій нашій країні така корупція, такі невідповідні стандарти життя.
Це чистесенька правда: прокидатися щоночі від вибухів, підриватись на мінах, покидати свої оселі, тікаючи від війни – це неприпустимі стандарти життя. Але визнайте врешті, що це все вже сталося. А наші союзники продовжують далі бути «стурбованими» в той час коли в країні, яка означена на мапі червоним кольором, гинуть не тільки дорослі люди - воїни, але й навіть діти та старші люди.
Після оголошення про перемогу на виборах Трампа, лідери кинулися наввипередки вітати переможця, демонструючи йому свою лояльність.
Яким номером в цих привітаннях була доля України? Не просто «червоної країни» на мапі, а земля ще не вмерлих дітей і людей. Скільки ще цей кошмар буде продовжуватись в момент поки провідні політики світу і їх народи будуть «стурбовані», читаючи чергові заголовки про смерті українців на війні? Яких, до речі, стає все менше і менше. Так само, як і українців в їхній власній «червоній країні».
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
