Непередбачені наслідки кліматичної політики

Непродумана «зелена» політика Заходу та фантазії про вільне від викидів вуглецю навколишнє середовище, поза жодними сумнівами, сприяли рішенню президента Росії Володимира Путіна напасти на Україну і спробувати досягти своєї давньої мети відродити Радянський Союз. Путін, ймовірно, зрозумів, що заклопотаність Заходу питаннями кліматичної політики надала йому унікальну можливість використати слабкі сторони Заходу, що чітко проявились саме через обрану ними самовбивчу енергетичну та екологічну стратегію.

Advertisement

У жовтні 2021 року, за кілька місяців до вторгнення в Україну, у статті Wall Street Journal прямим текстом писали про те, що згубна за своєю суттю кліматична політика Заходу і, зокрема, Німеччини, фактично зробила ці країни заручниками Путіна. А вже 1 березня, усього через кілька днів після нападу російської армії на Україну, американський письменник і спеціаліст із питань екологічної політики Майкл Шелленбергер зазначив, що напад Росії на Україну став можливим саме завдяки «зеленим окулярам» Заходу.

Кліматичні традиціоналісти проти кліматичних скептиків

Advertisement

Ціле покоління людей виросло з думкою про те, що з питанням глобального потепління «все зрозуміло» і що його причиною є антропогенний фактор, себто діяльність людини. Найвпливовіші засоби масової інформації та екологічні активісти в унісон стверджували, що для порятунку планети ми маємо вжити низку рішучих заходів щодо обмеження викидів парникових газів. Нам розповідали, що ми знаходимось на межі вимирання й маємо обмаль часу щось змінити — лише до (орієнтовно) 2030 року. Якщо ж усе залишити без змін, то наша планета скоро стане непридатною для життя.

Таким чином, боротьба зі зміною клімату перетворилася в справжню нав’язливу ідею; мало того, вона стала такою серйозною загрозою національній безпеці, що виявилась важливішою за реальні геополітичні загрози з боку Росії та інших потенційно небезпечних гравців на політичній арені.

Advertisement

Панікерський характер «зелених» рухів у США та Європі набув майже релігійного запалу апокаліптичного культу. Їхня головна ідея полягала в тому, що діяльність людини — зокрема використання викопного палива (а останнім часом у цей перелік включили й викиди метану, який виділяє велика рогата худоба в процесі своєї життєдіяльності) — є причиною глобального потепління.

На противагу цій точці зору з’явилася ціла низка книг і наукових статей, які ставили під сумнів загальноприйняті погляди на проблематику кліматичних змін та припущення про те, що підвищення температури є результатом людської діяльності. Вони стверджують, що несприятливі наслідки глобального потепління значно перебільшують та, що не менш важливо, на глобальне потепління можуть впливати й інші чинники, над які ми не впливаємо.

Advertisement

Одну з найгрунтовніших робіт, що піддає сумніву загальноприйняту точку зору щодо зміни клімату, написав Стівен Кунін, колишній головний науковий співробітник адміністрації Обами та надзвичайно надійне джерело. У своїй книжці «Неврегульоване: що говорить нам наука про зміну клімату, чого вона не робить і чому це має значення» (2021) Кунін зазначає, що кліматична тривожність стала домінувати в політиці США й що вона все далі й далі відходить від наукових положень.

На початку цього року Бйорн Ломборг опублікував книгу «Хибна тривога: як викликана кліматичними змінами паніка коштує нам трильйони доларів». Як і Кунін, Ломборг стверджує, що «риторика щодо зміни клімату стає все більш екстремальною та ірраціональною та все менше й менше прив’язаною до реальної науки». Вчені з істеблішменту, засоби масової інформації та політики зі своїм порядком денним роздмухали паніку, яку неможливо пояснити з точки зору здорового глузду. Ломборг зазначає, що хоча «зміна клімату може бути реальністю, ця реальність аж ніяк не апокаліптична». Заголовки в засобах масової інформації на кшталт «Зміна клімату може знищити нашу цивілізацію вже у 2050 році» надзвичайно перебільшені та сприяють поширенню панічних настроїв.

Advertisement
Advertisement

Обидва вчені, по суті, звинувачують істеблішмент у створенні містифікації. У тому ж дусі Брюс Банкер у своїй «Міфології зміни клімату» (2019) зазначив, що в нас бракує достовірних даних для того, щоби з будь-яким ступенем упевненості говорити про кліматичну кризу. Ці науковці стверджують, що клімат — це циклічне явище, яке змінюється впродовж тисячоліть. Що навіть більш важливо, глобальне потепління можуть спричинювати й інші фактори, які лежать за межами нашого контролю.

На початку цього року Golbal Climate Intelligence Group (Clintel), що складається з 1100 вчених і професіоналів із 25 країн, оприлюднила декларацію під назвою «Надзвичайної кліматичної ситуації немає», фактично обґрунтовуючи аргументи перелікованих вище авторів. Вони стверджують, що:

  • На зростання температури на нашій планеті впливають як природні, так і антропогенні чинники, і процес потепління в цілому відбувається набагато повільніше, ніж прогнозувалося;
  • Кліматичні моделі мають низку серйозних недоліків, які викликають сумніви в їх надійності та достовірності;
  • Глобальне потепління не вплинуло на збільшення кількості стихійних лих, таких, як урагани, повені та посухи;
  • Кліматична політика повинна з повагою ставитись до наукової та економічої політики.

Кліматична політика та війна в Україні

На перший погляд, зв’язок між цими подіями може видатися неочевидним; проте пізніше стає зрозумілим, що політика нульового рівня викидів вуглецю в атмосферу (і всі їй подібні) незумисно послабила можливості Заходу у протистоянні російській агресії. У жовтні 2021 року газета Wall Street Journal висловила думку про те, що цю «катастрофу ми накликали на себе роками». В статті дійшли висновку, що готовність Європи шкодити самій собі в ім’я недосяжних кліматичних цілей є одним із найяскравіших прикладів самосаботажу в історії.

Обіцянка досягти нульового рівня викидів вуглецю в атмосферу до 2050 року призвела до закриття вугільних електростанцій і водночас до вливання мільярдів у сумнівні проєкти на базі сонячної та вітрової енергетики та інших відновлюваних джерел енергії, які можуть задовольнити лише незначну частку енергетичних потреб Європи. Хаотична хмарність, непередбачувані вітри та проблема зі зберіганням енергії, яку виробляють ці електростанції, створюють непереборні перешкоди, які роблять ці проєкти малоцінними. Інші говорять прямо: віра в те, що відновлювані джерела енергії замінять викопне паливо — це видавання бажаного за дійсне, що межує з божевіллям.

Ще більш шкідливим було поступове припинення роботи атомних електростанцій, які традиційно вважаються одним із найбезпечніших і найнадійніших безвуглецевих джерел енергії. Але ж юна шведка Грета Тунберг сказала, що атомна енергетика є «надзвичайно небезпечною та дорогою» — заява, яку лідер Партії зелених Німеччини Анналена Бербок вирішила сприйняти серйозно.

На додаток до закриття трьох із шести робочих атомних електростанцій в країні, Бербок оголосила, що останні три АЕС будуть виведені з дії до кінця року — фундаментально неправильне рішення. На контрасті, французи в цій ситуації здаються набагато мудрішими, бо виробляють переважну частку своєї електроенергії (приблизно 75 %) за допомогою ядерної енергетики, і планують збільшувати цей показник у майбутньому.

Отож, загальна тенденція відмови від вугілля та атомної енергетики разом з інвестуванням у відновлювані джерела енергії призвела до того, що європейці та, зокрема, Німеччина, почали надмірно залежати від російської нафти та газу. Оскільки до 24 лютого Росія забезпечувала близько половини енергетичних потреб континенту, ЄС подарував Путіну зброю для шантажу та перетворив екологічну політику на фактор, який врешті-решт дозволив Путіну напасти на Україну. Путін розраховував, що енергетичні потреби ЄС і «зелена» політика змусять європейські країни покірно поступитися Україною, і що США не зможуть мобілізувати єдиний фронт.

Чи справді глобальне потепління спричинено антропогенними факторами?

У цьому питанні думки експертів розділяються. Дехто стверджує, що глобальне потепління пов’язане виключно з діяльністю людини, і будь-кого, хто це заперечує, називають «людиною, що заперечує факт кліматичних змін» — клеймо, яке можна порівняти з тавром «людини, що заперечує факт Голокосту».

Піддавати сумнівам цю загальноприйняту думку стало так само ризиковано, як свого часу було небезпечним твердження Галілея про те, що Земля обертається навколо Сонця — заява, за яку його віддали під суд, змусили публічно покаятися та провести останні вісім років життя під домашнім арештом. Майкла Гріффіна, колишнього керівника NASA, можна назвати Галілеєм сучасності — він всього-на-всього заявив, що «глобальне потепління може бути довгостроковою проблемою», а «не проблемою, яку ми мусимо вирішувати сьогодні». Через це твердження він був змушений піти у відставку.

Інша група вчених стверджує, що глобальний клімат є взаємопов’язаною системою, на яку впливає взаємодія сонця, землі, океанів, вітру, дощу, снігу, лісів, пустель, саван і всього того, що роблять люди. Вони дійшли висновку, що викиди CO2 незначним чином впливають на глобальне потепління.

Ця стаття не має на меті детально розглянути всі неантропогенні чинники, що впливають на глобальне потепління. Вони численні та складні, але, як пише Кунін, ігнорувати їх означає ставити під серйозні сумніви всю науку про зміну клімату. Однак, щоби зрозуміти їхню значущість, їх варто хоча б згадати кількома словами:

  • Тісна кореляція між змінами в інтенсивності сонячної активності, що пов’язана з активністю сонячних плям, та періодами нагрівання та охолодження атмосфери спостерігається ще з 1900 року;
  • Кількість енергії, яку виробляє сонце, не є постійною величиною. Так, наразі Земля переживає «високотемпературний» кінець останнього циклу льодовикового періоду, пов’язаного з довготривалими сонячними циклами;
  • Періодичні зміни орбіти Землі та нахилу її осі впливають на те, скільки сонячного світла отримують полюси Землі та на те, яким чином воно розподіляється;
  • Зміни магнітного поля Землі можуть спричинити зміщення північного та південного полюсів; при цьому навіть незначний нахил земної осі тягне за собою значні зміни у погоді;
  • Положення північного магнітного полюса Землі, уперше визначеного ще в 1831 році, зсунулося більш ніж на 600 миль (1000 кілометрів) на північний захід;
  • Феномен Ель-Ніньо хаотично впливає на глобальні зміни температури та кількості опадів. Однак Ель-Ніньо існує як мінімум із часів інків, що задокументували його присутність — якщо не довше.

Навряд чи якась з кліматичних моделей враховує ці фактори у своїх розрахунках. Таким чином, навіть якщо викиди парникових газів викликають зростання середньої річної температури, їх практично неможливо розглядати окремо від інших елементів кліматичної системи.

Ба більше — уряди країн у гонитві за політикою «зеленої енергії» та «нульових викидів вуглецю» посилюють свою війну з викопним паливом, обираючи ігнорувати реальність. У середині серпня Конгрес США прийняв до смішного неправильно названий пакет заходів для протидії інфляції вартістю 740 мільярдів доларів, 370 мільярдів із яких спрямовано на програми зеленої енергетики. Вартість зеленої енергетики зараз може обчислюватися трильйонами доларів.

Для України наслідки «зеленої політики» виявилися ще більш руйнівними: вони призвели до жорстокої та агресивної війни Путіна проти України, втрати на цей час 20 відсотків її території, перетворення українських міст на руїни, десятків тисяч жертв і мільйонів людей, що мусили тікати зі своєї країни.

Ярослав Мартинюк — колишній спеціаліст з економічних питань енергетики та екології Міжнародного енергетичного агентства (МЕА)/Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) у Парижі. Він також працював на Радіо Свобода в Мюнхені та Вашингтоні, є автором книги «Монте Роза: мемуари випадкового шпигуна».

Погляди, висловленні у статті, належать автору і можуть не збігатися з поглядами Kyiv Post.

Оригінал англійською тут