Було б кардинальною помилкою припустити, що автократія є просто антонімом демократії, що боротьба між демократичними та автократичними країнами або між блоками таких країн є чесною та справедливою боротьбою між двома конкуруючими світоглядами. Але між чими світоглядами є одна кардинальна відмінність. Сьогодні альянс демократичних країн має спільне переконливе бачення того, як найкраще облаштувати життя людства. А от альянс автократій такого бачення не має.
Вільні суспільства, попри усю різноманітність їхніх звичаїв та традицій, сповідють просту ідею про те, що люди повинні мати право спокійно спати вночі, не боячись бути свавільно заарештованими представниками державного апарату, яким володіє де-факто однопартійна держава (якби там вона не намагалась легалізувати себе фейковими виборами без вибору).
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Ця дуже проста концепція – повага до людської гідності перед лицем величезної влади держави і право кожної людини (часто спільно з іншими людьми) ставити під сумнів у приватному чи публічному дискурсі авторитет держави та тих, хто нею керує – є тим, що об’єднує всі демократії, незалежно від їхньої історії, географічного розташування чи релігійних вподобань. Такий погляд на правильний суспільний устрій є головною ознакою демократичної країни.
А яким є бачення автократій?
Спорава в тому, що жоден спільний наратив не визначає світогляд автократій. Вони рідко висловлюються в унісон щодо правильної організації суспільства, крім притаманної їм схильності до прославляння консолідованої державної влади, яка панує над людьми, не допускаючи критики на свою адресу чи спроб змінити автократичного лідера держави. Автократії можуть носити одяг республіканського, теократичного або ще якогось іншого фасону, але всередині вони однакові. І автократії це знають. Ось чому, пропонуючи суспільству автократичний напрямок розвитку, вони прагнуть зробити принаймні одну з двох речей.
Вони чіпляються за панівну ідеологію, яка може бути використана для виправдання диктатури або надмірних повноважень держави, начебто необхідних для захисту та просування ідеології. Це відволікає увагу людей та створює фасад для тотального державного контролю. Або вони звертаються до історії, формуючи ідеологію на минулих приниженнях, на загрозі глобальної змови тощо, аби виправдати потребу в тотальній владі, начебто необхідної для протидії силам зла, націленим проти країни.
Автократії нерідко роблять туманні заяви про необхідність захисту традиційних цінностей і давніх звичаїв предків. Але якщо для захисту цих цінностей потрібен непохитний і непогрішимий державний аппарат, який діє засобами терору, тоді, можливо, слід чесно обговорити, а чи справді народ підтримує цінності, які так складно і дорого захищати, як ви стверджуєте, в інтересах самого народу.
Візьмемо останнє покоління автократій, які існують у світі, особливо ті, що скооперувалися навколо вторгнення в Україну. Яке їхнє спільне бачення майбутнього людства? Здається, вони заявляють, що протистоять західному впливу. Але з якою метою вони протистоять Заходу? За який новий тип політичної системи та ландшафт, у якому квітнутиме людська гідність, вони спільно борються? Які принципи вони сповідують? Вони нічого про це не говорять. Я підозрюю, це тому, що система організації суспільства, яка їм близька, та єдина філософія, яка, очевидно, їх пов’язує, передбачає майже необмежене пануванні держави та максимально обмежену свободу людини. Автократії знають, що якщо їхню ідеологію грунтовно дослідити на публічному рівні, все те, що їх об’єднує, не виявиться привабливим для вільно мислячих людей. Північна Корея не має проблем з імміграцією.
Мобілізація розумів у боротьбі за свободу
Мені здається, що демократії досі не повною мірою усвідомлюють силу своїх переконань і силу своїх ідей. Як демократичний світ міг би краще використати свої переваги? Зараз ми стикаємося з альянсом автократій, чій спільний військовий та економічний потенціал перевершує все, що ми до цього бачили. Навіть у демократичному світі ширяться автократичні імпульси та популістські мотиви. Вкрай важливо, щоб ми брали участь у цій битві ідей із силою, яку ніколи раніше не демонстрували. Настав час мобілізувати усі свої можливості.
Уявіть собі мережу газет, радіостанцій, он-лайн груп, які опікуються поширенням ідей свободи. І не думайте, що я пропоную вести пропаганду. Свобода не потребує пропаганди, її сила полягає в тому, що вона конкретно пропонує кожній людині. Це не повинно виглядати, як якісь моралізаторські проповіді. Немає потреби комусь давати суворі уроки про переваги демократії. Переконливі атрибути свободи, якщо їх чітко сформулювати та показати людям усю їхню принадливість, зрозумілі самі по собі, особливо якщо їх розглядати на тлі автократій та притаманного їм насильства над особистістю.
Це просвітництво не має бути нудним. Комедійні шоу та ситкоми можуть привабити інтерес людей до сатири, іронії та всіх тих елементів відкритого суспільства, в якому владні фігури можуть безперешкодно й відкрито висміюватися. Ми маємо все це широко застосовувати.
Ми маємо побачити, як друкарські верстати по всьому світу роздруковують тексти, які розпалюють інтерес до ідеї свободи та прагнення до неї. Твори таких авторів, як Фрідріх Гаєк та Ісайя Берлін, варто перекласти, надрукувати різними мовами, а також розповсюдити в Інтернеті. Ніщо не заважає зробити так, аби ми побачили «Дорогу до кріпацтва» Гаєка в руках кожної людини на земній кулі, яка хоче її прочитати, надруковану її рідною мовою. Є багато інших помічних у цій справі авторів, старих і нових. У різних країнах можна знайти підходящих авторів для такої просвітницької кампанії.
Демократичний світ має стати скоординованим у тому, як він пояснює, що саме демократії пропонують людям зі всіх ймовірних варіантів майбутнього. Для досягнення цієї мети слід використовувати всі доступні аргументи, усі форми розваг і всі види ЗМІ.
Я пропоную тут не стільки спланований опір дезінформації (хоча це, безперечно, теж важливо), скільки добре організовану проекцію цінностей свободи. Цього можна робити силами груп будь-якого розміру, від окремих осіб до більш масштабних скоординованих зусиль.
Можна створити глобальну мережу організацій, які сприятимуть тому, аби допомогти така література потрапила до рук найталановитіших представникі молодого покоління у різних країнах світу, особливо у тих, де вона заборонена або доступ до неї суворо обмежений. Наша мета має полягати у створенні окремих осередків вільної думки, які з часом, об'єднавшись, висвітлять усю нелегітимність авторитаризму та остаточно підірвуть довіру до нього у суспільстві.
Зокрема, нам потрібно спростувати твердження, що оскільки переважна більшість книжок, у яких прославляється ідея свободи, написана на Заході, поняття демократичного та підзвітного народові уряду є «західним експортом». Коли йдеться про великі держави, невизначеність свободи при будь-яких обставинах набагато більше сприяє щасливому життю у мирному суспільстві, ніж примусова стабільна диктатура, яка, обіцяючи народові більше робочих місць і національної єдності зрештою вдається до насильства, від якого і найсумирніший громадянин не гарантований. У цьому досвіді немає нічого західного. Як і в Європі, у Азії та Африці у різні періоди історії з'являлися вражаюче жорстокі диктатури. Саме такими тезами, що по суті своїй не знають кордонів, ми зможемо перетягти людей на свій бік.
Щоб захистити демократії, можуть знадобитися сухопутні армії, але для цього потрібні також армії розуму, фаланги думки. Ті, хто вважають себе союзниками у русі до цієї мети, повинні відмовитися від того, що їх розділяє, і діяти консолідовано у захисті свободи. Нагальна необхідністю такої консолідації зростає із кожним днем.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
