ПОГЛЯД: Тиждень України: архитектура майбутнього світу визначається на полі бою в Україні

Блискуче проведена українськими Силами оборони контранаступальна операція дозволила визволити Харківщину та завдати нищівних втрат російським окупаційним військам.

Перемога ЗСУ також суттєво вплинула на внутрішньополітичну ситуацію в росії, викликала кризу всередині російської еліти і багато в чому вже зараз визначає конструкцію післявоєнної системи світової безпеки.

Про це читайте у щотижневому аналізі експертів Інформаційної оборони.

Росія не може сформувати резерви для війни в україні

Поразка російських окупаційних військ наочно висвітлила проблему – добровольці та контрактники, які готові воювати в Україні, закінчилися. Закінчилися зовсім.

Від червня російська влада намагалася сформувати резерви – три армійських корпуси. Людей вербували по всій росії, а стареньку техніку шукали по всіх незчисленних складах довгострокового зберігання та терміново ремонтували. У серпні стало зрозуміло – корпус буде один-єдиний, чисельністю не більше 15 тисяч військовослужбовців, що не перевищує особовий склад дивізії.

Однак надії, що 3-й армійський корпус значно підсилить війська рашистів, не виправдалися. Корпус просто «розчинився» в українських степах, не справивши жодного впливу на оперативну ситуацію на фронті.

Після розгрому російських окупаційних військ під Ізюмом та Куп’янськом питання про поповнення особовим складом рашистських військ стало ще гострішим.

Найочевидніший вихід для російської влади – це оголошення воєнного стану і проведення загальної або часткової мобілізації. Але найочевидніший не означає для цієї влади правильний.

Таке рішення, за розрахунками кремлівських аналітиків, може призвести до масового невдоволення населення, якому обіцяли «веселу і швидку прогулянку» Україною у вигляді спеціальної операції, а в підсумку росія отримала затяжну і розгромну війну. У кремлі також відверто побоюються роздавати зброю своїм громадянам, що може призвести до непередбачуваних для влади наслідків.

Цього тижня питання про мобілізацію розглядалося на засіданні ради безпеки рф. Але на ньому так і не було прийняте якесь рішення, навіть про її проведення в окремих регіонах росії, прилеглих до України.

Тому зараз і виникають паліативні та дивні пропозиції на кшталт «самомобілізації». Автори ідеї уявляють, що маса добровольців вишикується в чергах до військкоматів. Знаючу суспільну ситуацію в росії, у це не віриться зовсім. Скоріше за все, черги будуть на її кордонах.

Відомий нам кадиров закликав довірити мобілізацію та формування резервів російським регіонам. Але у кремлі теж сидять не дурні, і вони розуміють – це означає віддати силову палицю в руки регіональних лідерів, посилити їх військовими підрозділами, непідконтрольними центру.

Тому, як завжди, ухвалили «випробувані часом» рішення. Наближений до путіна олігарх Пригожин їздить по виправних колоніях та вербує до рашистського війська ув’язнених рецидивістів та ґвалтівників, яким через півроку обіцяють амністію. На фронт, до України вирішили відправляти курсантів останніх курсів військових училищ.

Загалом росія вчергове постала перед нами в усій красі своєї військової та політичної нікчемності та неспроможності. Вона вже не може сформувати достатні резерви для війни в Україні.

Росіяни готові на дивані підтримувати «спеціальну військову операцію в Україні», але зовсім не готові реально воювати та помирати за якісь примарні ідеали, що нав’язуються російськими пропагандистами.

Внутрішньоелітна криза в Росії

Поразка росії під Харковом спровокувала і внутрішньоелітну кризу.

По-перше, російськи генералітет вже не хоче бездумно виконувати іноді абсолютно нереальні накази політичного керівництва країни та особисто путіна.

Військові все більше замислюються про світ після війни та своє особисте місце в ньому.

По-друге, спочатку пошепки, а зараз і публічно (муніципальні депутати з Москви та Пітера навіть звернулися з вимогою до Держдуми арештувати путіна) почалися розмови про те, що «путін вже не той», що «потрібно шукати заміну», що «хтось особисто винен в усій цій військовій авантюрі».

А найрозумніші представники еліти вже сьогодні замислилися над створенням легітимних механізмів передачі влади, наприклад через ту ж раду безпеки росії.

По-третє, посилилась внутрішньоелітна, внутрішньовидова  боротьба за виживання на російському Олімпі, зокрема між військовими та ФСБ, які намагаються звинуватити одне одного в нищівних провалах в Україні.

Російська автократична політична система, яка багато в чому тримається на особистості путіна, дала перші тріщини. Проте це не означає, що вона розвалиться завтра.

Прогнозувати такі революційні зміни в умовах автократії – марна справа. Згадаймо, що за декілька місяців ніщо не передвіщало розстріл та смерть Ніколае Чаушеску, Саддама Хусейна та Муамара Каддафі. Зміни у суспільних настроях і намірах еліти можуть накопичуватися поступово, а проявлятися лавиноподібно.  

І одного ранку росіяни можуть прокинутися в зовсім іншій країні.

Проблеми Росії на міжнародній арені

Внаслідок воєнних поразок та провалів в Україні знижується вплив росії на міжнародній арені, навіть у тих регіонах світу, де вона традиційно домінувала.

Росія вже не може виступати гарантом та стримувачем у військових конфліктах на пострадянському просторі.

Цього тижня загострився військовий конфлікт між Вірменією та Азербайджаном, який знову перейшов у «гарячу» фазу.

Навесні Росія була вимушена перекинути до України найбільш боєздатний військовий контингент зі своєї 102 бази в Гюмрі. Таким чином, вона більше не здатна виконувати свої зобов’язання гаранта перемир’я між цими двома закавказькими країнами.

Створений росією військовий блок ОДКБ перетворився на фікцію. Він нездатний запобігти військовому конфлікту навіть між своїми країнами- членами.

Між Таджикистаном та Киргизією цього тижня розпочався новий етап збройного протистояння. Обидві країни є членами ОДКБ.

Однак, ця військова організація, в якій традиційно домінує росія,  виявилася настільки імпотентною, що не змогла запобігти військовому конфлікту навіть між країнами-членами ОДКБ.

ОДКБ також відмовила Вірменії у наданні реальної військової допомоги у війні з Азербайджаном.

На пострадянському азійському просторі посилюється вплив Туреччини та Китаю, і відповідно відчутно зменшується  авторитет росії.

Проведення чергової конференції країн Шанхайської організації співробітництва (ШОС) яскраво засвідчило – на пострадянському азійському просторі окреслилися два супер-лідери – Китай та Туреччина.

Саме на них орієнтуються країни цього регіону, зокрема Казахстан, який бачить у союзі з КНР противагу впливу росії.

Китай лише вербально демонструє обмежену підтримку росії, насправді вже сьогодні прораховуючи сценарії її поразки в Україні.

Китайський лідер Сі Цзінпінь офіційно і традиційно на словах ще раз запевнив  світ, що Китай буде підтримувати росію. Насправді китайській лідер у кулуарах поцікавився в путіна: «чи досяг кремль тих цілей, які він оголосив перед проведенням військової операції в Україні?». Виразної відповіді він так і не почув.

Китай не готовий підтримувати російського невдаху та йти на геополітичне дно разом із ним. Вже сьогодні китайські аналітики прораховують сценарії наслідків поразки росії в Україні та подальші дії КНР.

Російсько-українська війна має не лише внутрішньополітичні наслідки для нашої країни. Вона багато в чому визначає основи архітектури майбутньої системи світової безпеки, роль і місце України в післявоєнному світі.

Вигравши війну, ми не маємо права програти майбутній мир.

Погляди автора, висловлені в цій статті, не обов’язково співпадають із позицією Kyiv Post.