Дорогі друзі, час від часу я використовую цей простір для обговорення нової книги. Моє сьогоднішнє есе є передмовою до нової книги Джулії Девіс про російських телепропагандистів. Книга має назву In Their Own Words («Їхніми словами»), і я щиро раджу вам її прочитати.
Над російською пропагандою вже довгий час нависає тінь Америки. У той час як у Сполучених Штатах події в Росії висвітлюються лише тоді, коли там відбувається щось надзвичайне, та й то нерідко із певним відставанням у часі, російське пропагандистське телебачення завжди транслює свої програми у світлі непорушної передумови, що все, що відбувалося цього дня, зроблено американцями й винні в усьому лише вони. Це не відповідає реальності, тобто типово американському сприйняттю реальності.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Але це добре відображає проблему, яку покликана вирішити російська пропаганда. Оскільки Володимир Путін є босом босів в олігархічному режимі, за якого існування внутрішньої політики є неможливим, пропагандисти повинні зображувати світ за межами Росії таким чином, аби на тлі подій за кордоном володарі Кремля здавалися росіянам майже праведниками.
Норвегія перехопила російський літак-розвідник
Російські пропагандисти роблять це у впевненості, що ніхто з-за меж Росії за ними не спостерігає. Але, на велику користь усім нам, Джулія Девіс не пошкодувала часу на тривале й уважне спостереження за рупорами Кремля. Завдяки її новій книжці із назвою «Їхніми словами» ми можемо глибше дослідити методи роботи російських пропагандистів, а також зрозуміти природу занепокоєння, яке вони відчувають у тих випадках, коли зовнішній світ створює для них проблеми.
Їхня основна теза полягає в тому, що Америка веде перманентну війну проти Російської Федерації. Оскільки росіяни не надто здібні вояки і явно не здатні виграти реальну війну за такого розкладу, їхні пропагандисти найбільш комфортно почуваються, коли американці конфліктують між собою. Рупори Кремля майже ніколи не говорять про російську внутрішню політику, але здіймають галас навколо найменшого доказу внутрішньої слабкості Америки.
І Дональд Трамп є їхньою улюбленою зброєю в ідеологічній війні проти Америки. Вони називають Трампа другом і союзником, «нашим Трампушкою» і «Дональдом Фредовичем». Очевидно, відставши від останніх подій, росіяни продовжують називати його «великою надією Росії». Вони «дуже за ним сумують» і торочать, що Росія «готова його знову обрати». Російські пропагандисти легко передбачили, що Трамп спробує здійснити державний переворот, коли він програв на виборах 2020 року, адже для них це звична поведінка. Вони невимовно раділи, коли він це зробив, адже щиро сподівалися, що це призведе до громадянської війни у Сполучених Штатах. Спроба трампістів здійснити державний переворот спочатку висвітлювалась у державних російських ЗМІ у дуже позитивному світлі. А коли вона зазнала невдачі, пропагандистам довелося робити досить незручний кульбіт і обгрунтовувати тезу, що начебто все це сталось через провокації з боку демократів.
Один з моментів, який, як сподіваються російські пропагандисти, ніхто не помічає, але про який йдеться в книжці Джулії Девіс, полягає в тому, що росіяни вважають Трампа ідіотом. Звичайно, знаючи росіян, важко уявити, що вони могли би вважати інакше (хіба що існує версія, що він зрадник своєї країни, на що іноді натякають прокремлівські пропагандисти). Відповідно до їхньої ідеології, головною своєю метою вони вважають знищення Сполучених Штатів, і ось вам американець, який діє у відповідності до їхньої ідеології.
Те саме стосується й Такера Карлсона. На російському телебаченні він, звісно, досить популярний, його виступи часто цитують. Але російські пропагандисти глибоко переконані, що будь-яку людину за межами Росії, яка стоїть на їхньому боці, не можна вважати розумною, і ніщо не може переконати їх у протилежному. Це єдиний пункт, у якому вони абсолютно щирі.
Важливо відзначити – і тут Джулія Девіс розкриває нам усі деталі – безмежне лицемірство антиамериканської пози рупорів Кремля. Провідний російський пропагандист відправив свою дівчину народжувати в Америку, щоб його дитина мала американське громадянство. Усі ці пропагандисти, очевидно, особисто потерпають від санкцій, які зараз відділяють їх від їхньої дорогої нерухомості в Європі або суттєво ускладнюють їм виїзд за кордон. Але вони як і раніше прагнуть відправити своїх дітей вчитися й працювати на Захід. Це тому, що насправді вони не відчувають ворожості до Заходу. Я впевнений, що це одна з причин, чому вони вважають, що всі проросійськи налаштовані американці є ідіотами.
Коли Путін наказав розпочати повномасштабну війну з Україною, у пропагандистів раптом виникли серйозні проблеми. Напередодні нападу на Україну, як нагадує нам авторка книжки, серед російських пропагандистів панувала впевненість, що Україна капітулює перед Росією за «два дні» чи навіть за «десять хвилин». Але коли Росія справді здійснила повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року, це поклало початок послідовності подій, з якими пропагандистам було дуже непросто впоратися.
По-перше, все одразу пішло не за їхньою методичкою. Вторгнення мало стати, за їхніми тезами, «спеціальною воєнною операцією», яка за три дні мала повалити український уряд, після чого мав відбутися переможний парад на Хрещатику на тлі глибокої вдячності широких мас українців своїм «визволителям». Цього не сталося, адже сподівання на такий перебіг подій ґрунтувалися на явно хибних уявленнях Путіна, які не витримують жодної критики. І російські пропагандисти охоче повернулися до зручних і добре відпрацьованих тез про те, що насправді Росія змушена вести війну із Америкою, і що Америка сама все це почала. Читаючи розділ книжки Девіс про цей етап війни, я був вражений тим, як насправді швидко стався цей поворот до випробуваних наративів – лише за кілька днів.
Далі російській пропаганді необхідно було дегуманізувати українців в очах пересічних росіян. Це стало передбачуваним наслідком повної безглуздості цієї війни. Треба було дати росіянам відчути, що вони в цій війні стоять «на правильному боці», що вони «вищі» за українців і що ця війна має якусь логіку. Її передумова, як чітко дав зрозуміти Путін, полягала в тому, що української держави та й самої української нації ніколи не існувало. Що все це фікція, вигадана «ворожим Заходом», і вона негайно розсиплеться на друзки, як тільки росіяни зайдуть в Україну. Якщо, як виявилося, росіянам чинить опір значно більше українців, ніж очікувалося, це не тому, що українці виявилися справжньою нацією, а Україна – реальною державою. Для путінських пропагандистів це просто означало, що початкова мета «спеціальної воєнної операції» – знищення української еліти – мала бути скоригована й пошуки «укронацистів» мали поширитися на широкі верства населення України.
Як показує Джулія Девіс, російські пропагандисти знову й знову вдаються до відверто геноцидних наративів, закликаючи до винищення українських «шкідників», «черв’яків», «демонів», «зомбі» тощо. Путінське гротескне «денацифікаційне» тло цієї війни, безперечно, свідчить про її відверто геноцидну сутність. Якщо всі українці визначені нацистами за своєю природою, то правильним буде їх усіх убити. Розповіді кремлівських пропагандистів про «нацистів» в Україні не мають нічого спільного із політичною реальністю, адже справжні фашисти перебувають в Росії й закликають до геноциду. Цими розповідями Кремль намагається виправдати свій вбивчий проект. Після нападу ХАМАС на Ізраїль у російській медіа-еліті стався розкол на російських ненацистських і нацистських фашистів. Про це теж йдеться в новій книжці Девіс.
Коли уважно читаєш дослідження Джулії Девіс, розумієш, що Америка слугує кремлівським пропагандистам не лише мішенню, а й, фактично, союзником, потрібним для випправдання деяких помилок, зроблених їхнім начебто непогрішимим диктатором. Трамп потрібен Росії, тому що вона не може впоратися сама. Завдяки існуванню Трампа прибічники Путіна мають змогу стверджувати, що в усьому винні Сполучені Штати і що Америка всім керує. А значить в Росії все може залишатися незмінним.
Америка потрібна Росії, аби виправдати її невдачі у війні проти України. Коли сторінка за сторінкою читаєш грунтовне дослідження Джулії Девіс про російську пропаганду, стає цілком зрозумілим, що самі пропагандисти (попри гучні заяви) чітко усвідомлюють, що війна із самого початку пішла не за планом і насправді все йде дуже погано. Вони неодноразово опинялися у доволі скрутних умовах, коли Україна повертала свої території, коли Росії не вдавалося захопити нові території, коли треба було мобілізовувати все більше росіян, коли Євген Пригожин здійснив спробу державного перевороту. Вони не можуть критикувати Путіна і знають, що Путін не може перемогти без сторонньої допомоги, тому вони вболівають за його союзників за кордоном.
Все це особливо доречно пояснити читачам зараз, коли багато хто в Європі та Америці задаються питанням: як Україна може перемогти у цій війні? Відповідь на нього проста: Україна зможе перемогти, якщо європейці та американці віритимуть у її перемогу й продовжуватимуть підтримувати її. Як не дивно, це досить чітко зрозуміло зі сторінок книжки Джулії Девіс. І російські пропагандисти теж це добре знають. Вони повністю покладаються на те, в чому так довго й старанно вправлялися – на дискурс. Ситуація на полі бою поки що складається не надто сприятливо для Росії. Європейці та американці практично не несуть жодних витрат у цій війні. Але якщо вони вирішать, що вже достатньо зробили для України й припинять підтримку, Росія зможе перемогти.
Росія не здатна самостійно перемогти у цій війні – таким, очевидно, є висновок кремлівських пропагандистів. Але Америка може виграти цю війну за неї. Америка, звичайно, не настільки всемогутня, як стверджують російські пропагандисти, але конкретно в цьому вони мають рацію. Із наближенням президентських виборів у США обговорення пропагандистами ситуації в Україні (як і ситуації в Росії чи інших тем) все більше зосереджується на тому, що відбувається всередині Сполучених Штатів. Режим, якому вони служать, може виграти розв'язану ним безглузду геноцидну війну лише в тому випадку, якщо Сполучені Штати припинять підтримувати Україну. Саме тому героями російської війни у пропагандистських оповідях рупорів Кремля все частіше стають американці, які цю війну підтримують.
Передруковано з блогу автора: «Thinking about…». Дивіться оригінал тут.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
