Майже кожен із нас позитивно сприймає слова з префіксом «мульти-» у політиці. Навіть не знаючи точно, що під цим мається на увазі, ми наперед вважаємо, що йдеться про щось дуже сучасне й змістовне, принципово демократичне у сенсі мети й інклюзивне по своїй суті.

Ми звикли до слів, які заохочують нас до таких припущень: різноманітний, багатовимірний, багатосторонній, множинний, множитися, мультинісенітниця (останнє слово я сам придумав, але про це пізніше). Чому ж тут дивуватися? Адже усі ці слова походять від латинського слова multus, що означає кілька або багато.

Advertisement

Не дивно, що люди схильні хапатися за це непросте слово, коли хочуть запропонувати своє бачення України.

Невже справді у світі політики та людської моралі завжди існує кілька (чи навіть багато) припустимих рішень? Чи справді у такій складній ситуації, як-от вибір Україною свого майбутнього шляху чи припинення російсько-української війни, потенційно можливими є кілька варіантів просування вперед? До чого саме схиляє нас префікс «мульти-», на який ми постійно натикаємось у цьому політичному полі?

Advertisement

Щоб відповісти на це запитання, я вважаю, варто уникати узагальнень і широких жестів і перейти до конкретних деталей, аби об'єктивно встановити, чи доречним буде цей «мульти-» підхід щодо України, чи у цьому випадку він нам лише нашкодить. Дозвольте почати з цитати, а потім вже повернутися до висвітлення головних моїх тез.

Бридкі речі, які творяться зараз проти України, вимагають бридких заяв від усіх, хто зараз намагається якось зберегти видимість порядності… Нейтральний погляд на це питання неможливо приховати за фасадом багатовекторності.

Омана багатовекторності

Одним із контекстів, через який мульти-підхід тишком прокрався у дискусію про долю України, є концепція так званої «багатовекторної» зовнішньої політики. Це слово звертає нас до ідеї вирішення глобальних проблем шляхом утворення тимчасових прагматичних альянсів, які можуть рухатися одночасно в багатьох напрямках. Це не нова концепція. У своїй грубій прагматичній формі вона переважно відображає дуже зважений підхід окремих держав до визначення зовнішньополітичного вектору, згідно якого є бажаним приєднатися до щонайбільшої кількості вигідних альянсів, водночас мінімізуючи кількість потенційних конфліктів із іншими країнами і, відповідно, збільшуючи рівень позитивного сприйняття своєї політики на глобальній арені. У певному сенсі, зокрема з точки зору теорії ігор, це видається доволі раціональним підходом. Більшість держав так чи інакше у певні періоди схиляється до політики «багатовекторності».

Advertisement

Однак у випадку агресії РФ проти України твердження про те, що нейтральна позиція тієї чи іншої країни ґрунтується на «багатовекторному» підході, є в кращому разі нещирим, а в гіршому – аморальним. Злодіяння, які вже понад два роки чинять в Україні російські окупанти, викликають глибоку відразу в усіх, хто зберігає хоча би видимість порядності, незалежно від їхнього ставлення до Росії. За фасадом багатовекторності неможливо приховати нейтральний погляд на цю кричущу проблему, як би вам не хотілося продемонструвати свою незалежність від Заходу.

Advertisement

Позаблоковий і політично безпринципний

Поряд із багатовекторною країною ми бачимо її не менш сумнівного з точки зору моралі сестру-близнючку  – «неприєднану» державу. Насправді не існує такого поняття, як «позаблокова» нація. Будь-яка політична заява чи висловлення поглядів демонструє вашу прихильність до тієї чи іншої позиції. Навіть мовчання є свого роду політичною заявою. Наприклад, заява, що «наша країна не приєднується до Заходу» – це чітка заява про те, що основоположні цінності, яких дотримується Захід, для цієї країни не мають цінності, не поважаються, і їх не мають наміру дотримуватися. Це така ж однозначна позиція, як і позиція демократичного Заходу.

Advertisement

Бути «неприєднаним» до Заходу – це добре, якщо у вас достатньо чесності, аби чітко заявити, до якої альтернативної політичної та економічної системи ви приєднуєтеся, і чим вона краща за ту систему, відносно якої ви хочете бути «позаблоковими». І пояснити, як ви бачите належний світовий порядок, і хто ваші союзники і чому. Без цієї ясності неприєднана нація є просто безпринципною нацією.

Advertisement

Спроба охарактеризувати себе через те, з чим ви не згодні, наперед приречена, оскільки цим запереченням ви насправді визначаєте себе тим самим, що, як ви стверджуєте, ви так ненавидите.

Багатополярний

Ще одна модна ідея – концепція «багатополярного світу». Я не знаю, звідки взялася ця ідея, але вона, безперечно, була використана Александром Дугіним у його книзі «Теорія багатополярного світу» – трактаті, який, очевидно, вплинув на формування ідеології Росії та її позиції на світовій арені, зокрема й у війні проти України.

У певному сенсі ідея багатополярного світу – інакше кажучи, світу, що складається із багатьох культур, у якому існує різне бачення історії і різні світогляди, є загалом непоганою ідеєю. І справді, я розумію, що кожен, хто поважає свободу вираження поглядів, свободу релігії та зібрань, вважатиме тезу, що сучасний світ являє собою картату культурну ковдру, логічним наслідком цієї поваги до основоположних людських свобод. Багатополярний світ має стати результатом здорової неоднорідності та величезної різноманітності народів із їхньою особливою історією та культурою.

Але ідея багатополярного світу зазнає краху, коли вона ґрунтується лише на антизахідних мотивах. Спроба визначити себе через те, з чим ви не згодні, завжди приречена на невдачу, оскільки в цьому запереченні ви насправді визначаєте себе саме тим, що, як ви стверджуєте, ви так ненавидите. Замість того, аби кидати виклик тому, що вам не подобається, ви повинні чітко окреслити ваші альтернативні пропозиції, і хай люди самі вільно вирішують, яка пропозиція є більш привабливою, і чи хочуть вони приєднуватися до вас добровільно. І слово «добровільно» має в цьому випадку вельми істотне значення.

Без такої добровільності багатополярний світ вироджується, перетворюючись на купку держав-гегемонів, які залякують і примусово асимілюють своїх сусідів у жорстокому світі, в якому править груба сила і де немає якихось взаємоузгоджених правил нормальної людської поведінки. Це світ, якому притаманні найгірші й найганебніші ознаки гегемонії та імперії, проти яких він начебто виступає. Вторгнення Росії в Україну є найнаочнішою демонстрацією формування цього жахливого нового світу.

У своїй книзі про багатополярний світ Дугін відносить Україну до «євразійської інтеграційної зони» на противагу «західній інтеграційній зоні», китайській та індуїстській інтеграційним зонам.

Але хіба основна ідея багатополярного світу не полягала в тому, що треба протистояти уявній гегемонії однополярного світу і натомість дозволити людям самим вирішувати, ким вони хочуть бути? Якщо вже ми будуємо мирний багатополярний світ, то, очевидно, кожен народ, зокрема й народ України, має право самостійно визначити, до якої так званої інтеграційної зони вони хочуть належати.

У випадку з Україною немає місця ніяким «мульти» підходам. Вторгнення до суверенної країни, а також масштаби вбивств і руйнувань, спричинених Росією, мають тут вирішальне значення, і вони вимагають належної відповіді.

Опортунізм проти морально правильної поведінки

Повертаюся до моєї основної тези. Небезпечність таких політичних концепцій, як багатополярність і багатовекторність, полягає в тому, що вони наперед претендують на безперечну розумність і правильність. Той, хто намагається щось протиставити будь-якому поняттю з префіксом "мульти-", ризикує видатися тим, хто закликає до обмежень, до вузькості поглядів, звуження, обмеження – тут можна навести усі слова, що є антонімами відкритості поглядів. Якщо ви критикуєте ідею, прикрашену префіксом «багато-», то ви, напевно, захищаєте виключні права окремих груп чи еліти?

Однак важливо розуміти, що словами з префіксом «мульти-» у сфері політики часто маскують намагання уникнути моральної відповідальності й ухилитися від протистояння тому, що є очевидним злом. Нелегко суміщати прагматичне бажання залишати доступними різні варіанти з правильними вчинками. У подібних випадках ці загалом непогані слова стають мультинісенітницею. По-перше, вони зазвичай протистоять лише тому, чому хоче протистояти людина, яка їх вимовляє (зазвичай Заходу); вони не пов'язані з жодним чітким принципом; вони не пропонують жодного реального рішення; і головне – вони не пропонують жодних скільки-небудь привабливих конкретних альтернатив організації людства.

У випадку з Україною немає місця ніяким «мульти» підходам. Вторгнення до суверенної країни, а також масштаби вбивств і руйнувань, спричинених Росією, мають тут вирішальне значення, і вони вимагають належної відповіді. Щоб покласти край цій війні, потрібно збільшити кількість держав і народів, які це розуміють.

Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.