«Європа, Я припиню постачання газу!»

«Ок» 

«Зовсім припиню» 

«Ясно» 

«Але можете через Північний потік-2 взяти»

«Дякую, не треба»

«Тоді я газ до Туреччини відправлю»

«Ясно»

«Можете там газ у мене купити»

«Дякую, не треба» 

«Тоді не отримаєте газ» 

«Ми зрозуміли»

«Я не продаватиму вам газ!!»

«Ясно»

Приблизно така віртуальна розмова відбувається між Росією і ЄС, та й усім цивілізованим світом, останні 6 місяців. Якщо у тебе є ресурси, які споживає твій опонент, ти починаєш думати, що влада на твоєму боці, що опонент від тебе залежить, що ти можеш продавити його. Так думають в Кремлі. І вони б мали рацію. Років 200 тому.

Advertisement

Сьогодні не ресурси визначають економічне домінування. Не в ресурсах сьогодні додана вартість. Реалізація плану енергонезалежності ЄС від Росії коштуватиме блоку 500 млрд євро. Це в 10 разів більше, ніж Росія отримувала від експорту газу, переважно до ЄС, у 2021 році. Здавалося б, величезна диспропорція і величезний збиток. Здавалося б, Європа повинна здатися. Але ж у Росії є ще й нафта…

Та фішка в тому, що ЄС може собі це дозволити. Вони багатші. Тому що багатство, додана вартість, в 21 столітті формується не з ресурсів. Воно формується в секторі високих технологій, сфері послуг. Воно формується людським капіталом.

Advertisement

У підсумку, Європа може собі дозволити відстояти свою енергетичну незалежність. Може дозволити собі альтернативу. І шантаж раптово перестає працювати. Ще трохи більше місяця тому, коли вартість газу на біржі досягала 3500 доларів, а Газпром знімав ролики про замерзаючу Європу, Дмитро Медведєв улюлюкав і передрікав газ по 5000 доларів і тарифні майдани в замерзлих містах Європи. Але вже сьогодні ціна на газ на біржі знизилась втричі і становить приблизно 1000 доларів за тисячу кубометрів. А ціна на споті, якщо берете газ день в день, взагалі впала нижче 500 доларів, а танкери зі зрідженим газом стоять біля берегів Іспанії і не можуть розвантажитися, тому що нікуди приймати цей газ.

Advertisement

Вже ясно, що Європа не замерзне. Тим більше, що в умовах глобального потепління замерзнути в Європі зараз в принципі важкувато.

І ось Росія, яка хизується своїми ресурсами, програє енергетичну війну. Газ не працює як зброя. Вже не працює. Це було страшно, поки загрозу не застосували на практиці. А в реальності все просто, хоч і дорого. Але вартість витрат – це проблема Європи. А от не працюючий шантаж – це провал Кремля. Росія вже назавжди втратила ринок Європи, найбільш платоспроможний і стабільний ринок у світі. Росія не зможе замінити його нічим. Немає інфраструктури для продажу газу в інші регіони. Газовий хаб з Туреччиною – прекрасний міраж, який вимагає нових мільярдів, закопаних у труби, на яких наживатимуться друзі Путіна. Але труби ці приведуть Росію в нікуди, тому що ніхто не буде купувати цей газ. І Путін сам зробив все це.

Advertisement

Російський бюджет тепер втратив доходи від експорту газу і повністю залежить від нафтових доходів. Парадокс в тому, що ці доходи повністю залежать від ціни на нафту. А Росія, провокуючи рецесію в ЄС, робить все, щоб ціни на нафту впали. І навіть відчайдушний крок ОПЕК+ щодо зниження видобутку не призводить зараз до їх зростання.

Століття технологій – це те століття, коли не власники ресурсів визначають правила гри. Але Росія застрягла в минулому, щоб і далі молитися на свою уявну велич, де був Пушкін, у якого перемагати Росії допомагали «Барклай чи зима, російський Бог?». Але біда в тому, що замість Барклая тепер Стівен Сігал, зима вже не та, а удача явно відвернулася від Путіна. Тому що удача любить переможців.

Advertisement

Ресурси 21 століття – це людський капітал. Він дає додану вартість. І ось тут математика не на користь Росії. Куди їдуть люди? На Захід. Ніхто з людей, які прагнуть щось створити, не летить до Москви або Сочі. Вони їдуть в Лондон і Сан-Франциско, Берлін і Париж. А в зворотному напрямку вирушає хіба що секонд хенд а-ля Стівен Сігал, відправлений на утилізацію. І поки ця динаміка не зміниться, запаси нафти і газу не визначатимуть порядок денний.

Advertisement

А поки з Росії вже втекло 25% розробників, і це набагато болючіше, ніж втрата 75% доходів від продажу газу.

 

Оригінал англійською тут