У п'ятницю, 22 березня, четверо чоловіків, пов'язаних з ІДІЛ, напали на мирних росіян у підмосковному розважальному центрі "Крокус Сіті Хол". Ісламська держава (а саме її підрозділ ІДІЛ Хорасан) взяла на себе відповідальність за це жахливе масове вбивство й оприлюднила відео, які зняли самі терористи (не раджу вам дивитися їх). Після цього Росія затримала чотирьох чоловіків, які, за версією російських слідчих, і були нападниками з «Крокуса».
Росія вже довгий час співпрацює з "Ісламською державою". Росія бомбардує Сирію з 2015 року. Росія та "Ісламська держава" змагаються за контроль над природними ресурсами в Африці. Усі четверо затриманих ймовірних нападників є таджиками, тобто належать до народу, представники якого зазнають системної дискримінації в Росії.
Це факти, які потребують верифікації та подальшої інтерпретації і за своєю суттю є непередбачуваними. Цілком передбачуваним (і прогнозованим) було те, що всупереч фактам Путін і його пропагандисти поклали провину за цю терористичну атаку на Україну та США. Якщо в у сьому винні Україна й Захід, то російським спецслужбам вже не потрібно пояснювати, чому вони не змогли зупинити ісламських терористів і завадити їм убити таку величезну кількость росіян, тому що ісламський тероризм взагалі зникає з порядку денного. І якщо винні українці, то це начебто виправдовує війну, яку Росія веде проти України.
Наслідки російського ракетного удару по Києву 25 березня.
Російські високопосадовці висувають надто вже непрямі аргументи на користь "української версії": машину терористів зупинили в Брянській області на заході Росії, а це начебто досить близько до України. Тобто четверо таджиків на "Рено" їхали в бік російсько-український кордон, а значить мали намір перетнути його, а значить мали українських кураторів, а значить це була українська спецоперація, тобто за нею стоять американці. Аргументація, м'яко кажучи, залишає бажати кращого. І, головне, цей довгий ряд довільної "логіки" не спирається на жодну фактичну основу.
Підозрюваних затримали, коли вони їхали в авто поблизу Брянська. Це здається правдою. Перша версія цієї заплутаної історії втечі полягала в тому, що нападники прямували до Білорусі, що видається більш логічним, зважаючи на маршрут. Будь-хто, знайомий з цією місцевістю, висловить ще вагоміший аргумент на користь "білоруської версії". Через особливі відносини між Росією та Білоруссю російсько-білоруський кордон є майже умовним. Потрапивши до Білорусі, потім відносно легко можна перетнути кордон із ЄС, тому що білоруський режим охоче сприяє незаконному переміщенню мігрантів із Білорусі до Литви та Польщі. З огляду на це, четверо таджиків на Renault були би досить бажаними гостями в Білорусі. Там вони легко могли би знайти контрабандиста, який за гроші переправив би їх у шенгенську зону, де вони сховалися би від правосуддя.
Версія про те, що підозрювані прямували в Україну, виглядає повною вигадкою, причому вкрай неправдоподібною. На момент написання цієї статті жоден із підозрюваних, схоже, не сказав нічого, що могло би свідчити про причетність України до теракту під Москвою, незважаючи на те, що ймовірних терористів явно жорстоко катували, очевидно, вибиваючи з них потрібні росіянам зізнання. І взагалі версія, за якою нападники намагалися втекти до України, видається абсурдною. Усім зрозуміло, що наразі поблизу російсько-українського кордону зосереджена величезна кількість співробітників російських силових служб. Адже зараз тут точаться бойові дії. Безперечно, це останнє місце, куди хотіли би потрапити терористи. Чотирьом таджикам на "Рено" знадобилася б дуже сильна охорона, щоб дістатися кордону.
Російські пропагандисти намагалися переконати населення РФ, що в бійні у "Крокусі" винна не "Ісламська держава", а Україна, і що заява ІДІЛ – це "фейк". Пропагандисти навіть не намагаються обґрунтувати свої звинувачення на адресу Києва. А навіщо? Лише Путіну дозволено теоретично обґрунтовувати заяви щодо причетності України, і в понеділок, 25 березня, він спробував це зробити. Його версія була такою: українці – нацисти. Нацисти роблять погані речі. Сталося щось дуже погане. Тому в усьому винна Україна.
Щоб знайти нестиковки в цій "блискучій" версії, не потрібно бути вправним логіком. Нестиковки тут будь-кому одразу кидаються в очі.
Зазначені Путіним передумови не працюють у своїй сукупності. Хоча правда, що нацисти роблять погані речі, з цього точно не витікає, що всі у світі погані речі роблять нацисти. Та й перше його твердження емпірично видається хибним.
Не думаю, що когось ще треба в цьому переконувати на нинішньому етапі війни, але зазначу, що українці не є нацистами в цьому запеклому збройному протистоянні. Ультраправі в Україні ніколи не досягали суттєвого успіху на виборах і є набагато менш помітними у суспільному житті, ніж їхні ідейні однодумці в будь-якій європейській країні, не кажучи вже про Сполучені Штати. Українці можуть похвалитися розвинутим громадянським суспільством, вільною пресою, численними політичними партіями та свободою слова. Чинний президент України переміг на вільних і чесних виборах. Він, до речі, єврей. Міністр оборони України, до речі, - мусульманин. Головнокомандувач Збройних сил України народився в Росії, де досі живуть його батьки. Такий рівень політичного і соціального плюралізму можна вважати високим за будь-якими стандартами.
Киянин виглядає у вікно після удару російської балістичної ракети 25 березня
Зрозуміло, що в російській мові Путіна слово «нацист» не має жодного значення, окрім "той, кого я хочу, щоб ви вважали ворогом". Але якщо ми продовжимо з'ясовувати, яка зі сторін насправді є фашистами у цій війні, то варто нагадати, що Росія не має жодної з тих ознак демократичного суспільства, які має Україна. Путін ніколи не вигравав на справді чесних і вільних виборах на будь-яку посаду. Його режим знищив у Росії громадянське суспільство, політичні партії (крім його власної) і вільну пресу. Путін керує однопартійною державою, причому єдиним принципом його єдиної партії є його особистий статус її лідера. Він керує країною за допомогою терору й веде геноцидну війну проти народу України руками російських солдатів, які поводять себе, як справжні фашисти. Сам Путін сповідує ідеологію, яка за своєю суттю, безсумнівно, є фашистською.
Називати українців нацистами, коли ти сам відвертий нацист, не є чимось дивним у російській системі координат, оскільки бути фашистом – це по суті означає жити у великій брехні. Головний виклик для такої системи полягає в тому, що реальність інколи втручається в неї, і це буває важко контролювати - наприклад, коли Ісламська держава вчиняє терористичний акт. Це привносить цілу низку політичних і соціальних реалій, які зазвичай замовчуються російською пропагандою: авіаобстріли мирного населення Сирії з 2015 року, криваві війни за ресурси в Африці, утиски таджиків.
У російській системі велика брехня про "український джихадизм" додається до великої брехні про український "нацизм" не лише з політичних міркувань. Існує глибша потреба, щоб реальність (або принаймні її психічне сприйняття) відповідала тій історії, яку розповідає держава. В рамках цього психологічного проєкту треба побільше вбивати. Росіяни створили проєкт масового вбивства українців. Росіяни в Україні катують українців за лояльність до України, депортують українських дітей, аби асимілювати їх у Росії, переслідують і нищать місцеву еліту, в якій вони вбачають загрозу для себе. Росіяни щодня обстрілюють Україну різними артснарядами, керованими бомбами, дронами, крилатими та балістичними ракетами без будь-яких реальних причин. Вчора, наприклад, кілька українських міст зазнали 57 ударів російськими ракетами і безпілотниками.
Саме вбивство, на думку російських ідеологів, робить брехню правдою в психологічному сенсі. Російські солдати, які вбивають українців, вірять, що воюють з «нацистами», що б це насправді не означало. Зараз російські військові на снарядах, якими стріляють по українцях, пишуть «за Крокус». У понеділок, 25 березня, Росія випустила дві балістичні ракети по центру Києва, адже російська влада заявила, що «причетність України до теракту» дає росіянам дозвіл на вбивство лідерів української держави.
Рятувальники готуються надавати допомогу постраждалим внаслідок влучання російської балістичної ракети в Київську академію декоративно-прикладного мистецтва і дизайну. (Фото: Костянтин Ліберов/Libkos/Getty Images)
Українці, чуючи ці заяви росіян, лише втомлено знизують плечима. Вже більше двох років триває ця дивна для українців гра Заходу із з’ясування «раціональних» мотивів жорстокої війни Росії проти Україні. Дебати з цього приводу є привабливими для багатьох на Заході, тому що поки ви віднаходите цю невловиму російську раціональність, можна не так багато робити (або взагалі нічого не робити), аби допомогти Україні перемогти у війні. Якщо Росія раціональна, то певний компроміс із нею можна знайти. І це при тому, що російське керівництво інтерпретує попередження американців про можливий теракт як привід звинуватити в ньому самі Сполучені Штати як хазяїна маріонеткової України, яка, за версією Кремля, смикає за ниточки власної маріонетки – Ісламської держави.
Для українців визначення їх Путіним тепер вже як "ісламістів", так само, як і до того – як "нацистів", є ще одним доказом того, що для них ця війна є війною за власне існування. І звичайно, нагадаємо українцям, що перед різними аудиторіями Кремль постійно вказує на Україну як на центр гей-культури, яка, за кремлівськими наративами, є елементом єврейської міжнародної змови (або навіть культу Сатани). Тож тепер Україну можна вважати таким собі гей-єврейським нацистсько-ісламістським сатаністським режимом. Меми на цю тему вже з'явилися в соцмережах.
Намагання Кремля виставити українців терористами може мати вплив на перебіг війни. Це Путін може використати як привід для її продовження, для ширшої мобілізації, для вчинення нових воєнних злочинів. Це той шлях, яким Москва, безумовно, йтиме далі. Але не можна сказати напевно, що просування цим шляхом буде стабільним.
Для росіян може мати значення те, що за великою брехнею Путіна про Україну проглядаються добре відомі історикам вуса. Опинившись перед лицем цих фантасмагорічних гей-нацистів-євреїв-ісламістів-сатаністів, росіяни не можуть не згадати про чистки пізніх сталінських часів, спрямовані проти сіоністсько-троцькістсько-фашистсько-імперіалістичних (і далі за текстом) агентів. Або, якщо казати простіше, росіяни всередині режиму, загнані в кут путінською ескалацією сюрреальності, можуть нарешті усвідомити, що "українська версія" не має жодного логічного сенсу, як і жодної доказової бази.
Це може підірвати авторитет Путіна та відчуття корисності його версії історії для росіян. Судячи з того, як він виглядав учора, це вже не той спритний постправдивий Путін, здатний за потреби швидко замінити одну брехню іншою, хвацько підморгнувши інсайдеру. Зараз це виглядає так, наче Путін вже й сам вірить у те, що говорить, або, у кращому випадку, йому вже бракує креативності, щоб вправно реагувати на події у світі. Його вчорашня промова звучала дуже похмуро та кволо для всіх, у тому числі для росіян, які хочуть думати, що їхній лідер випереджає хід подій.
"Українська версія" Путіна може зробити Росію ще більш вразливою для терористів. Атаку на "Крокус Сіті Хол" полегшило для нападників також і те, що Путін використовує свій апарат безпеки переважно проти України та залишків російської опозиції. Про його пріоритети багато говорить той факт, що саме в день атаки на "Крокус Сіті Хол" режим визнав міжнародну ЛГБТ-спільноту "терористичною організацією". Коли 19 березня Путін публічно висміяв Сполучені Штати за попередження про можливий теракт із боку "Ісламської держави", він давав чіткий сигнал спецслужбам, що не вважає цю загрозу реальною. Поєднуючи зараз "Ісламську державу" з Україною, він робить те саме на більш високому рівні. Це точно не сприяє практичним заходам із запобігання новим атакам.
Безперечно, не може не видатися, м'яко кажучи, дивним твердження Путіна про те, що "Ісламська держава" отримує накази від єврейського президента європейської держави, і що, відповідно, її бойовики є нічим іншим, як пішаками в руках своїх американських хазяїв. Не буду стверджувати, що я добре обізнаний з тим, як функціонує "Ісламська держава" і як нею керують, але здається, буде неправильним підходом ігнорувати її і в той же час ображати.
Передруковано з блогу автора: “Thinking about…” Дивіться оригінал тут.
Погляди, висловлені автором у цій статті, можуть не поділятися Kyiv Post.
