7 листопада 2003 року постійний представник України при ООН Валерій Кучинський надіслав супровідного листа Генеральному секретарю ООН. До нього було додано прохання включити до документів 58-ї сесії Генеральної Асамблеї (ГА) ООН заяву делегацій майже 40 країн з нагоди 70-ї річниці Великого голоду в Україні 1932-33 років.

Серед делегацій, на подив більшості, були Російська Федерація, Білорусь і Сирія. Цікава ретроспектива – постійним представником Росії в ООН на той час був Сергій Лавров.

Advertisement

У тексті йшлося про кількість жертв голоду – від семи до десяти мільйонів. Слово «Голодомор» стояло поряд із визначенням «національна трагедія українського народу». У заяві також йшлося про вшанування пам’яті мільйонів росіян, казахів та представників інших національностей, які померли від голоду в ті часи.

Генеральний секретар ООН задовольнив прохання.

Підтримка Україною вшанування пам’яті голодомору

Через три дні Світовий Конгрес Українців (СКУ) разом зі Світовою Федерацією Українських Жіночих Організацій – дві українські неурядові організації, які були та є членами ООН з консультативним статусом – оприлюднили «Заяву підтримки вшанування пам’яті жертв Великого голодомору 1932-33 років в Україні».

Advertisement

У травні 2007 р. згідно з регламентом СКУ подав звіт про свою діяльність впродовж 2003-2006 рр. до Комітету неурядових організацій (НУО) при ООН для розгляду та затвердження. У січні 2008 року комітет розглянув звіт і оголосив перерву.

СКУ було поставлено два запитання. Перше: яка позиція СКУ відносно спільної Заяви щодо Голодомору, зробленої під час 58-ї сесії ГА ООН? І друге: з яких джерел отримана інформація про кількість жертв Великого голоду, вказана в Заяві СКУ.

СКУ відповів, що його позиція збігається з позиціями майже 40 держав, які підписали Заяву, а кількість жертв від семи до десяти мільйонів встановлено на підставі наступних джерел:

Advertisement

книга Роберта Конквеста «Жнива скорботи»;

остаточний звіт Комісії Конгресу США щодо голоду в Україні;

висновки Міжнародного трибуналу видатних юристів, скликаного СКУ;

число 7-10 млн складається з семи мільйонів на території колишньої Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) і трьох мільйонів на інших територіях СРСР, зокрема Кубані, Північному Кавказі та Казахстані;

За межами УРСР найбільше жертв голоду було на територіях компактного проживання українців. Доповідь Міжнародного трибуналу містить статистичні дані двох переписів населення СРСР – 1926 і 1939 років.

Заперечення Росії

Advertisement

На засіданні цього ж комітету НУО у травні 2008 р. Російська Федерація – єдина з 20 держав – виступила проти розгляду та ратифікації звіту СКУ. Таким чином через позицію Росії звіт СКУ не був прийнятий.

28 жовтня 2008 року постійний представник Російської Федерації Віталій Чуркін скликав в ООН пресконференцію. Метою цієї конференції було похвалитися перед пресою ООН, що Росії вдалося запобігти спробам України включити вшанування пам’яті жертв Голодомору до програми 63-ї сесії ГА ООН.

Присутній на конференції представник СКУ встиг поставити Чуркіну запитання, а саме, чи не був голод після примусової колективізації та інших поневірянь спробою геноциду українського народу. Одразу ж представника СКУ оточила охорона Чуркіна, через що спрацювала й охорона ООН. Представника СКУ оточили, почали погрожувати та попросили негайно залишити приміщення, оскільки інші представники преси звернулися до нього за коментарями.

Advertisement

Незважаючи на це, в листопаді-грудні кожного року вшанування пам’яті жертв Голодомору відбувалось в ООН завдяки зусиллям тодішнього Постійного представництва України при ООН Юрія Сергєєва.

Усе змінилося, коли президентом України було обрано (точніше, сфальсифіковано) Віктора Януковича, а міністром закордонних справ став його однодумець Костянтин Грищенко.

Сергєєв намагався зробити те, що міг. 2014 року, за президента Петра Порошенка, його місце зайняв Володимир Єльченко. Але щорічне вшанування пам’яті Голодомору в ООН не відновилося, як не відновилося воно і за нинішнього представника України Сергія Кислиці.

Advertisement

Агресивність Російської Федерації в ООН щодо відзначення роковин Голодомору ще більш посилилась після її вторгнення до Криму в лютому 2014 року. Кремль почав ще більш нахабно грати м’язами на засіданнях Ради Безпеки ООН, незаконно посівши і незаконно використовуючи місце колишнього СРСР.

Очевидно, що російські агресори винні у страшних злочинах, але ті, хто мовчазно погоджується на російську узурпацію та агресію в ООН, теж не є безневинними жертвами. Тим більш, що Російська Федерація насправді не є країною-членом ООН.

Думки, висловлені у статті, належать автору і не обов’язково збігаються з думками Kyiv Post.

Оригінал англійською тут