Новина про смерть Олексія Навального на перших шпальтах світових засобів масової інформації спонукає нас уважніше придивитися до його постаті й до того протестного руху, що тліє на теренах РФ, а особливо до системи, яка їх пожирає.
Пам'ятаємо, що смерті Олексія Навального передувало його отруєння в серпні 2020 року речовиною «Новичок». Проте в січні 2021 року Навальний повернувся з Німеччини в Росію. В аеропорту він був заарештований за справою 2014 року про привласнення грошей французької косметичної компанії «Yves Rocher» і засуджений до 2,5 років.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
4 серпня 2023 року Олексій Навальний отримав 19 років ув'язнення за справою про «екстремізм». 16 лютого 2024 року російська Федеральна служба виконання покарань повідомила, що в колонії №3 Ямало-Ненецького округу після прогулянки Навальний став погано почуватися й знепритомнів. На місце прибули медичні працівники й швидка допомога, але це не допомогло і він помер.
До цієї чергової загадкової смерті дуже добре пасують слова американського президента Джо Байдена, який прокоментував загибель бунтівного шефа «вагнерівців» Євгенія Пригожина 23 серпня 2023 року наступним чином: «Не знаю точно, що сталося. Але я не здивований. В Росії мало що відбувається, за чим би не стояв Путін».
Залишається загадкою, чому Олексій Навальний повернувся в Росію, адже він чудово розумів, із ким має справу. Пам'ятаю, як влітку 2019 року російський дисидент, який змушений був втікати з Росії, спокійно мені сказав: «Путін – це вбивця»! Тоді це ще не для всіх було таким очевидним.
Цікавою є версія, яка пояснює, чому Навальний ризикнув повернутися в Росію. Її висловив російський журналіст Анатолій Несміян 17 лютого 2024 року.
Він вважає, що передбачався проєкт із урочистим виходом із в'язниці Олексія Навального й його обрання на позачергових виборах президента. Для цього треба було звільнити йому місце, тобто усунути Путіна.
«Зрозуміло, що такі гарантії і такий проєкт могли бути тільки внутрішньоросійськими (з обов'язковим інформуванням зовнішніх спонсорів, звісно). І це мали бути люди з найближчого оточення і з силовою складовою, які вже не бачили іншого способу вискочити з ситуації, в яку вони потрапили завдяки вождю, що очевидно «поїхав»», – пише журналіст.
Тобто йдеться про державний переворот, який не вдався. Анатолій Несміян підкреслює, що повернення Навального було настільки відверто-навмисним, що найімовірніше, його проєктувальників і гарантів вирахували досить швидко, зважаючи на специфічну особливість нинішнього російського нобілітету. Це люди у віці, а значить психологічно не здатні до ризикованих і нестандартних рішень.
«Тому коли щось пішло не так, вони не ризикнули і не пішли ва-банк. На чому все і «здулося». Цю нездатність до гри ва-банк, коли на кін ставиться все, цілком можна пояснити: у подібних ситуаціях ти виграєш не надто багато, але програєш усе. Тому навіть Пригожин, який начебто був і рішучим і точно не боягузом, точно так само не пішов на Москву, а став грати в цю гру і програв», – стверджує журналіст.
Також він звертає увагу на те, що якраз майже два роки тому відбулося засідання Радбезу РФ, де Путін зажадав прямо, чітко і ясно висловитися за проведення воєнної спецоперації в Україні: «Класична омерта, кожному дають у руки пістолет, щоб той вистрілив у жертву і надалі вже не міг відмазатися. Клятва на крові й нічого нового».
Єдиний, хто тоді публічно не висловлювався – тодішній виконувач обов'язків міністра надзвичайних ситуацій Олександр Чупріян. Менш ніж за півроку до цієї клятви на крові, за гранично дивних обставин загинув попередній міністр надзвичайних ситуацій Євгеній Зінічев, який раніше служив у КДБ СРСР і працював в особистій охороні Путіна.
«Чи пов'язана смерть Зінічева з усією цією історією – хто знає. Але помер він, прямо скажемо, загадково. Його смерть дуже схожа на смерть дрібнішого фігуранта – воєнкора Татарського», – пише Несміян.
У квітні 2023 року на Університетській набережній в Санкт-Петербурзі, у барі, який належав Євгенію Пригожину, вибухівка, за однією з версій, була закладена в статуетці, яку подарували на творчому вечорі воєнкору Владлену Татарському. Несміян називає це «явним привітом і попередженням людині, яка утримувала Татарського» – тобто нині покійному Євгенію Пригожину. Загибель Зінічева теж могла бути привітом тому, чиєю людиною був міністр.
«У будь-якому разі гарантії Навальному не спрацювали, і його банально кинули. Ті, хто його найняли, просто вмили руки, оскільки провалили все. Все інше було вже наслідком», – написав Несміян 17 лютого 2024 року.
Дуже часто на Заході й досі немає розуміння того, що таке путінська Росія. Це спричинило до тривалого загравання з Путіним, до недооцінювання небезпеки тієї системи, яку він уособлює. Журналіст і блогер Марцін Людвік Рей окреслює ситуацію в сучасній Росії так:
«Немає ніякої Росії. (...) Держава у формальному розумінні згнила, зів'яла і здохла. Залишилися лише дві функціональні організації: КДБ, який керує псевдодержавою, та організована злочинність, яка контролює бізнес і вулицю. Вони добре знали один одного з ГУЛАГів, де реальну владу над рештою в'язнів мали бандити, а кадебісти лише здійснювали загальний нагляд. (...) Росія мертва, і з монстром, який гризе її тіло, можна впоратися лише одним способом: срібною кулею й осиковим кілком».
Коли у 1981 році Єжі Ґєдройця спитали в інтерв‘ю про перспективи Росії й шанси на демократію, він сказав так: «Жодних. Бачу цю еволюцію тільки так, як писав Солженіцин у листі до керівництва СРСР: устрій авторитарний, заміщення комунізму православ‘ям і автономія для національних республік. Росія має замкнутися в центральній Росії й Сибіру, а решта республік може співпрацювати на засадах автономії. Бо то є край, де про демократизацію не можна говорити абсолютно»!
