Так, остання жертва холоднокровного тирана і його оточення в Кремлі Олексій Навальний раптово «помер» в глухій російській в'язниці.
Не потрібно закривати очі. Ми всі розуміємо, що найвідоміший політичний в’язень Росії був убитий режимом Путіна.
ПРИЄДНУЙТЕСЯ ДО НАС
Підписуйтесь на наш Viber-канал.
Чи любив хтось Навального, чи довіряв йому - у багатьох українців, безумовно, були сумніви щодо нього та його бачення Росії. Але це не те, що зараз має значення.
Його смерть є ще одним безпомилковим і жахливим проявом холоднокровної та небезпечної природи режиму, який тримає владу в Москві та політичного впливу на все ще переважно слухняне та імперіалістично налаштоване населення Росії, а також довірливі або відверто антизахідні держави світу, які нахабно кидають виклик демократичному світу на всіх фронтах.
Росія утримує в своїх колоніях 177 політв’язнів з Криму
Навальний справді був мужнім героєм, який наважився повернутися до Росії, ризикуючи власним життям. Згадайте невдалу спробу його отруїти у 2020 році - традиційно, улюбленим методом Путіна, раз і назавжди змусити замовкнути своїх опонентів.
Через рік він показав, що готовий повернути політичну боротьбу в Росію і представити себе як альтернативу вбивцям у Кремлі. За це він заслуговує на наше визнання.
Можливо, Навальний прорахувався, адже російські маси, зомбовані кремлівськими пропагандистами, не згуртувалися на його боці. Але його донкіхотську спробу призвати росіян до тями запам'ятають через роки.
Про смерть, а точніше, про вбивство Навального, оголосили саме тоді, коли лідери російської демократичної опозиції в еміграції збиралися у Вільнюсі на зустріч для вдосконалення своєї стратегії.
Це також сталося в той момент, коли Німеччина підписала безпекову угоду з Україною. А як ми знаємо, Навальний був не чужим для Німеччини й саме звідти він вирушив у свою останню і доленосну подорож до путінського лігва левів - російського будинку жахів.
Вбивство російського опозиціонера також збіглося з Мюнхенською конференцією з безпеки, на якій підтримка України та обговорення її майбутнього в євроатлантичних структурах будуть одними з головних тем.
І все це тоді, коли: тривають критичні бої на сході України у стратегічно важливому місті Авдіївка, яке Росія намагається захопити, щоб принаймні мати що показати за всі свої зусилля на передовій у другу річницю війни проти України; і напередодні фейкових президентських виборів у Росії, на яких усіх суперників царя Путіна усунули або заблокували, щоб продемонструвати, що жодне внутрішнє інакомислення терпіти не будуть.
Коротко кажучи, Путін і його друзі продовжують надсилати неоднозначні сигнали, сподіваючись заплутати або ослабити Захід. З одного боку, вони проштовхують ідею припинення вогню на умовах Росії, тобто збереження за нею контролю над приблизно 20 відсотками території України, а Захід змушений прийняти воюючу антизахідну країну та її агресивний імперіалізм; а з іншого - наполягати на тому, що вони не зупиняться, доки Україна не буде підкорена, якщо не знищена, а Захід це прийме.
Тим часом в самій Росії нульова толерантність до інакомислення. Її громадяни мають залишатися звичайними кріпаками, від яких очікують, що вони беззаперечно служитимуть своїм панам у Кремлі, і як гарматне м’ясо для живлення грандіозних, хоча й атавістичних, імперіалістичних, егоїстичних амбіцій.
Вбивство Навального - ще одне яскраве нагадування проти кого протистоять Україна і Захід. Подібно до того, як Гітлеру та його експансіоністські налаштованим геноцидним послідовникам не дозволили переосмислити світ відповідно до їхніх жорстоких ідеологічних заповідей, так само Путіну та його останнім російським фашистським залицяльникам не можна дозволити перемогти та нав’язати нам нове збочення та антидемократичний світовий порядок.
Джордж Орвелл – я впевнений, що ти з нами.
